4. Неокейнсіанські теорії економічного зростання
Починаючи вивчення цього питання, слід звернути увагу на те, що в післявоєнні роки на перший план соціально-економічного розвитку західних країн висувається не проблема «повної зайнятості», а проблема економічного зростання.
Об’єктивною передумовою для появи такої проблеми стали процеси, що відбувалися в розвитку економіки в цей період. Розгортання НТР, нерівномірний розвиток країн з ринковою економікою, високі темпи економічного зростання в соціалістичних країнах поставили цю проблему на порядок денний. Дехто з прихильників засадничих ідей Дж. М. Кейнса та його послідовників щодо необхідності й можливості державного регулювання економіки (за браком на стихійному ринку рівноваги між попитом і пропозицією) сприйняв ці ідеї як вихідну позицію для розроблення нових теорій, суть яких полягала у з’ясуванні й обґрунтуванні механізму постійних темпів економічного зростання. Так постали неокейнсіанські теорії економічного зростання, автори яких робили спроби створити теорію відтворення, придатну для різних кон’юнктурних умов, визначити загальні фактори економічного зростання.Оскільки головними авторами таких теорій були англієць Р. Харрод (1900—1978) і американець О. Домар (н. 1914), необхідно особливу увагу приділити саме їхнім теоріям (моделям). Вивчення теорій Харрода і Домара дасть можливість з’ясувати їх основний зміст, специфіку і спільність. При цьому стане зрозумілим, що особливості цих моделей зумовлено лише певною відмінністю у вихідних позиціях побудови моделі. Так, в основу моделі Харрода покладено ідею рівності інвестицій та заощаджень, а модель Домара виходить із рівності грошового доходу (попиту) і виробничих потужностей (пропозиції).
Водночас варто звернути увагу на те, що обидві теорії базуються на врахуванні системи «мультиплікатор-акселератор» і моделюванні економічної динаміки з використанням характеристик взаємозв’язку нагромадження й споживання.
Їх об’єднує також визнання незмінності (сталості) у тривалому періоді таких параметрів, як частка заощаджень у доходах і середня ефективність капіталовкладень. Спільним є й висновок щодо доцільності підтримування постійного темпу економічного зростання як вирішальної умови динамічної рівноваги економіки, за якої можна досягти повного використання виробничих потужностей і трудових ресурсів. І нарешті, близькість теорій полягає в тому, що досягнення динамічної рівноваги й сталого зростання визнається можливим лише в разі активного державного регулювання економіки. Унаслідок такої подібності ці моделі стали об’єднувати в модель Харрода—Домара.Далі слід зрозуміти, що модель Харрода—Домара є однофакторною, тобто спрощеною. Вихідним її положенням було визнання того, що динамічна рівновага потребує певної відповідності виробництва та попиту. Складнішими системами моделювання є багатофакторні моделі економічного зростання Е. Хансена, Д. Хікса та ін. Ці моделі є неокейнсіанськими, модифікованими за рахунок запровадження в базові (однофакторні) моделі механізму циклічних коливань, змін галузевої структури виробництва, впливу науково-технічного прогресу тощо. Використовуючи рекомендовану літературу, доцільно докладніше ознайомитися з ними.