5. Посткейнсіанство

Розпочати вивчення цього питання доцільно зі з’ясування об’єктивних умов, які стали причиною значної еволюції кейнсіанства і появи в його межах такої течії, як посткейнсіанство. Уже в другій половині 60-х рр., і особливо в 70-ті рр.

Криза кейнсіанства як офіційної доктрини державного регулювання спричинилася до значного посилення критики цієї теорії не тільки з боку її традиційних супротивників — неокласиків, а й з боку самих прихильників теорії Кейнса. За цих умов дальший розвиток кейнсіанства здійснюється під гаслом його реформування, перегляду ортодоксальної версії кейнсіанської економічної теорії. Це нове явище в економічній думці одержало назву «посткейнсіанство».

Далі слід перейти безпосередньо до вивчення економічних поглядів посткейнсіанців. Історично посткейнсіанство сформувалося через злиття двох наукових течій: англійського лівого кейнсіанства з центром у Кембриджі, найяскравішими представниками якого були Дж. Робінсон (1903—1983) — загальновизнаний лідер цієї течії, Н. Калдор, П. Сраффа, і американської групи економістів (Р. Клауер, П. Девідсон, А. Лейонхуфвуд, С. Вайнтрауб, Х. Мінскі та ін.). Представників цих течій об’єднали певні спільні підходи до економічної теорії, зокрема те, що вони брали собі за мету остаточне розвінчання неокласичної системи, доведення до кінця початої Кейнсом «революції» в економічній теорії, створен­ня нового синтезу макро- і мікроекономіки.

Докладніший розгляд концепцій представників англійського лівого кейнсіанства (теорії нагромадження капіталу, економічного зростання і розподілу національного продукту, теорії вартості й ціноутворення та ін.) і американського посткейнсіанства (так званого монетарного кейнсіанства) дає можливість визначити і зрозуміти їхні спільні риси та відмінності.

Завершуючи вивчення посткейнсіанства, необхідно зробити певні загальні висновки щодо прогресивності теоретичних підходів лівих кейнсіанців, оскільки вони, по-перше, критикують засилля монополій, висувають ряд антимонопольних вимог; по-друге, наполя­гають на розв’язанні певних соціальних проблем, зокрема ліквідації нерівності в розподілі доходів і збільшенні купівельної спроможності населення, переорієнтуванні військових витрат на охорону здоров’я, соціальне страхування і т. ін. У США ортодоксальне кейнсіанство критикується за такими основними напрямами: по-перше, «ортодокси» не розробляли теорії інфляції, відірвавши реальні процеси від процесів ціноутворення, в результаті чого їхні теорії циклу та рецепти антициклічної політики виявилися непридатними за умов стагфляції; по-друге, вони ігнорували роль грошово-кредитних факторів та фінансової системи в цілому як причин, що породжували й стимулювали економічну нестабільність.