3. Огородження. Первісне нагромадження капіталу та основні економічні інституції періоду розкладу феодального та зародження капіталістичного суспільства

Огородження

Ріст врожайності, з одного боку, і збільшення потреби у м’ясі, жирах, шкірі і шерсті — з іншого, призвів до необхідності зміни балансу розподілу землі між землеробством (рослинницт­вом) і скотарством (тваринництвом), що одержало назву огород­жування.

Оскільки тваринництво потребує значно меншого вико­ристання людської праці, відбулося звільнення значної частини зайнятих у сільському господарстві селян, які поповнили собою ряди міського пролетаріату, розбійно-бродяжницької вольниці і відвертих злиднів. Боротьба з останніми велася дуже жорстоко, особливо в Британії, де діяли так звані «криваві закони». Так, тільки за царювання Генріха VIII було повішено близько 500 ти­сяч бідних-бродяг, тобто кожний десятий англієць. Саме в цей період народився афоризм — «вівці з’їли людей».

Одночасно в сільському господарстві почала впроваджу­ватися багатопільна сівозміна, травосіяння, внесення добрив, відновилася меліорація й осушення боліт. Усе це призвело до значного росту продуктивності праці й ефективності вироб­ництва в сільському господарстві, насамперед в Англії.

Ще одним наслідком огородження став різкий ріст чи­сельності і частки міського населення (воно досягне 33% до кінця епохи Відродження), зайнятого переважно в переробці вовни і виготовленні тканин, що стане одним із найбільш важливих умов, за допомогою яких маленька острівна держава прийде до світового політичного й економічного панування.

Первісне нагромадження капіталу

Для того, щоб здійснити перехід від переважно натураль­но, дрібнотоварного господарства до ринкового товарного виробництва потрібен збіг декількох умов:

• звільнення основної маси робітників від особистої, феодальної залежності і станових, цехових обме­жень; відділення робітників від засобів вироб­ництва, щоб створити для них необхідність пошу­ку роботи за грошову плату;

• концентрація капіталу, переважно в грошовій формі, у руках тих, хто спроможний організувати й управляти великомасштабним товарним вироб­ництвом (у підприємців);

• наявність ринків постійного збуту продукції;

Зазначені умови забезпечують так званий процес пер­вісного нагромадження капіталу.

• зовнішня торгівля, особливо колоніальними това­рами — перцем, прянощами, пахощами, тютюном і т.п.;

• пряме здирництво відносно колоніальних володінь і залежних земель;

• організація в колоніях (Америці) рабовласницько­го, плантаторського господарства;

• нещадна експлуатація позбавлених засобів вироб­ництва і засобів існування пауперів у майстерних і робочих будинках, де робота виконувалась з пере­рвами лише на сон і їжу.

Соціальні зміни

В епоху Відродження прискорюються процеси міжстано­вого і внутрішньостанового розшарування. Частина дворянства перетворюється в службовців по військово-морській (Іспанія, Португалія) і військово-адміністративній (Голландія, Англія, Франція) частині. Це полегшує завдання захоплення й експлуа­тації колоніальних володінь. Розшарування торкнулося також се­лянської маси, менша частина якої, біля 20%, перетворилася у фригольдерів — фермерів і орендарів — сільську буржуазію, а ін­ші, поступово розорюючись, стали з копигольдерами — спадко­вими орендарями — перетворюватися в короткочасних оренда­рів — лізгольдерів, коттерів — батраків і поденників, пауперів — незаможних, злиденних бурлак, які, щоб не потрапляли на шибе­ницю, поповнювали ряди матросів і найманих робітників.

Але найбільш бурхливо проходили процеси розшаруван­ня в містах.

Тут із середовища заможних майстрів, купців і дрібних фі­нансистів формується прошарок мануфактурщиків — власників великих майстерень, не зайнятих фізичною працею, які є капіта­лістами. А дрібні ремісники поступово втрачають незалежність і право власності спочатку на вироби, а потім і на саме господар­ство і знаряддя виробництва. Паломництво, або «розсіяна» ма­нуфактура, одержало особливо бурхливий розвиток там, де були слабкі цехові обмеження. Цехові ж майстри, збільшуючи масшта­би свого виробництва і ступінь поділу праці, створювали цент­ралізовані мануфактури. Особливо ефективні мануфактури були в галузях із дорогими, складними засобами виробництва і стійко­го масового збуту: видобувної, збройної, суднобудівної, дру­карської, ткацької.

Банки, ярмарки, біржа, акціонерні товариства

Міське життя, виробництво й обміни все більш активізу­ються.

Але в проміжку між ринковими днями ремісники почина­ють торгувати прямо в лавці. Потім лавки починають спеціалізу­ватися на вині, довгозберігаючих і колоніальних товарах, а також непродовольчих товарах і послугах. Так з’являються шин­ки: ігорні, питні заклади і постоялі подвір’я. Поступово крамарі стають замовниками товарів і кредиторами ремісників.

Швидкими темпами розвивається кредит, прискорюється грошовий обіг. Ярмарки, що поновились ще в XI сторіччі, у ХІV-ХVІІ ст. зазнають бурхливого росту. Постійним місцем зустрічі банкірів, торгівців, негоціантів, маклерів, агентів банків, комісіонерів стає біржа, яка з’являється майже в кожному вели­кому місті і яка сама по собі свідчить про пожвавлення еко­номічного життя. Брюгге — 1409 р., Антверпен — 1460 р., Ліон — 1462 р., Тулуза — 1469 р., Амстердам — 1530 р., Руан — 1556 р., Гамбург — 1558 р., Париж — 1563 р., Бордо — 1564 р., Кельн — 1566 р., Гданськ — 1593 р., Лейпциг — 1635 р. Починаючи з 1585 року Амстердамсь­ка біржа регулярно публікує ціни на товари.

Зріст масштабів торгових операцій призводить до появи Перших закритих товариств з обмеженою відповідальністю — командитних, а потім і акціонерних товариств (відкритих), що по­чинають поступово притісняти сімейні фірми. У 1555 році в Лон­доні засноване перше в історії акціонерне товариство відкритого типу для торгівлі по Балтиці — «Moscow company». У 1566 році заснована «Royal Exchange» — Лондонська товарна біржа. Для середземноморської торгівлі організуються відразу кілька АТ: Східна в 1579 р., Левантійськая компанія в 1581 р. і Мароккансь­ка в 1585 р. А для колоніальної торгівлі — Африканська в 1588 р. і знаменита Ост-Індійська компанія в 1599 р.

У середині XVI століття Єлизавета Англійська (за пора­дою Томаса Гришема) стабілізувала фунт стерлінгів, який став дорівнювати чотирьом унціям срібла (біля 125 грамів).

Господарство України у ХV-ХVІ ст.

В Україні протягом XVI — першої половини XVIІ ст. ут­вердилась панщинно-кріпосницька система. Зміцніло землево­лодіння магнатів і шляхти. Селяни опинилися в особистій, позе­мельній, судово-адміністративній залежності від пана. Але вже в цей період в Україні існувало козацьке землеволодіння з вільною працею на власній землі, тривав процес покозачення селянства і звільнення від феодальної юрисдикції. Частина селян, оселив­шись на слободах південної Київщини, Черкащини, Лівобереж­жя, звільнилася від панщини і позаекономічного примусу. Козацько-селянські війни кінця XVI — першої половини XVII ст. були боротьбою за збереження особистої свободи, вільну хлібо­робську працю.

У результаті визвольної війни українського народу сере­дини XVI ст., що відбувалась одночасно з Англійською буржуаз­ною революцією, на більшій частині України основними стали державна, козацька, селянська форми землеволодіння, було ска­совано кріпосне право. Але збереження землевласності монас­тирів, церкви, дрібної шляхти стало прецедентом для відроджен­ня феодальних відносин. Їх реставрації сприяв той факт, що Козацька держава не зуміла зберегти територіальної цілісності українських земель, її функціонування в рамках феодальної Мос­ковської держави обумовили нищення і скасування української державності. У Гетьманщині утворилися приватні та рангові зем­леволодіння козацької старшини; після поразки під Полтавою у 1709 р. і зруйнування Січі в 1775 р. з’явилися маєтки російських, німецьких, сербських, грузинських та інших іноземних феодалів. До кінця XVIII ст. селяни і козаки були покріпачені. Панщинно-кріпосницька система була відроджена і на західних, правобе­режних українських землях.

В Україні міцніли економічні зв’язки в національному масштабі, йшов процес утворення загальноукраїнського ринку, що формувався як складовий елемент європейської і світової рин­кових систем. Негативно на ці процеси впливала політика Мос­ковської держави і Речі Посполитої, спрямована на підпорядку­вання української економіки, ліквідацію її самостійності й пере­творення України в колонію.