2. Революція цін у Західній Європі. Боротьба за економічне лідерство. Повторне покріпачення селян у Східній Європі

Революція цін у Західній Європі

Період, що розглядається, носить назву епохи Великих гео­графічних відкриттів. Корабели почали будівництво швид­кохідних і містких суден із численним вітрильним спорядженням, що дозволяло йти не тільки з побіжним, але і з бічним і навіть зустрічним вітром, вони одержали назву каравели, ставши одним із символів епохи.

Кордони світу (європейського) за ці двісті років значно розширилася й охопили майже всю планету, за винятком Авст­ралії. Епоха великих географічних відкриттів призвела до розши­рення зовнішніх ринків. Збагачення європейських народів за ра­хунок пограбування колоній, прямого або непрямого, заснова­ного на нееквівалентному обміні, розширило також внутрішні ринки. Паралельно йшов ріст продуктивних сил. З’явилося ус­таткування для відкачки води і подачі повітря в шахти, роздріб­нення руди, коксування вугілля. Була винайдена технологія виго­товлення чавуна, аркушевого заліза, дроту, з’явилися потужні «водяні» молоти, свердлильні верстати, сукновальні млини, го­ризонтальний ткацький верстат.

Одним із найбільш значних економічних наслідків Вели­ких відкриттів стала так звана революція цін у Західної Європі.

Попередні 500 років ціни на основні споживчі товари, за­знаючи значних коливань, пов’язані із семирічними сільськогос­подарськими циклами, на довгострокових інтервалах залишали­ся практично стабільними.

У зв’язку з потужним надходженням золота і срібла з ко­лоній, насамперед з Америки, кількість дорогоцінного металу, що оберталася в Європі, збільшилась у XVI столітті в чотири ра­зи. Звичайно, це призвело до зниження купівельної спроможності грошей, тобто до росту цін на промислову і сільськогосподарсь­ку продукцію в середньому в 3-3,5 рази, а на окремі товари навіть у 5-8 разів. Революція цін сприяла зміцненню становища купців, бюргерів і фермерів, оскільки ціни на вироблені (прове­зені) ними товари значно зросли. Стан же великих феодалів і най­маних робітників погіршився, оскільки ставки орендної і заробіт­ної плати росли більш повільними темпами і періодично фіксува­лися довгостроковими угодами.

Іспанія, яка перша з-поміж інших вигравала від довгостроко­вої перспективи, виявилася самою постраждалою країною. її внутрішній економічний розвиток істотно сповільнився, а потім і зовсім занепав.

Уже до кінця епохи Відродження Іспанія переживає занепад своєї могутності, і починається її відставання, яке ще більше по­силюється порівняно з іншими європейськими країнами. Надхо­дження золота зіграло з католицькою імперією, над якою ніколи не заходить сонце, дурний жарт. Гроші пішли не на потреби внутрішнього розвитку, а на зміцнення влади фанатичної цер­ковної аристократії. Вони витікали з країни в обмін на якісні то­вари голландського, французького, італійського, англійського виробництва, розширяючи товарні ринки цих країн і сприяючи там розвитку виробництва. Навіть навантажені золотом іспансь­кі галери стали здобиччю англійських, голландських, французь­ких піратів (корсарів), яким їхні уряди видавали спеціальні ліцензії (каперські) на право грабувати іспанців.

Боротьба за економічне лідерство в Європі

На початку Відродження економічним лідером Європи була Північна Італія, чиї значні торгові міста, насамперед Генуя і Венеція, контролювали торгівлю зі Сходом і активно розвивали мануфактурне виробництво тканин.

Ще більш сильний занепад переживає Ганза. Спочатку вона постраждала від несприятливої зміни цін: після 1370 р. впа­ли піни на зернові, а після 1400 р. — і на хутро, а ціни на промис­лові вироби зросли. А потім почали відроджуватися тери­торіальні держави: Англія, Швеція, Данія, Польща, Московія підпорядковують собі міста і торгівлю. Деякі міста ще довго бу­дуть на рівних змагатися навіть із такими могугніми територіаль­ними державами, як Франція, Іспанія або Австрія.

Так на початку XVI століття відбувається підвищення Лісабона, який у 1505-1560 рр. перетвориться завдяки вдалому ге­ографічному положенню, енергії і підприємливості португальсь­ких мореплавців, підтримуваних двором, і монополії на торгівлю перцем у найбільш блискучу європейську столицю. Проте утри­мати цс положення надовго не вдасться.

Потім лідерство перейде до Антверпену, який, з одного боку, стає загальноєвропейським «торговим складом», а з іншо­го, обслуговуючи в 1530-1650 рр. розрахунки торгового дому Фуггеров, що, у свою чергу, були навряд чи не головними скарб­никами імперії, буде сперечатися з Генуєю, яка виконувала роль головного розрахункового центру Європи.

Спадкоємцем Антверпена стане Амстердам і в цілому Голландія, що, незважаючи на свій скромний розмір і невелику чисельність населення, протягом цілого століття буде еко­номічним центром європейського світу.

Повторне покріпачення селян у Східній Європі

Велике економічне піднесення у Західній Європі співпало з «повторним» покріпаченням селян Східної Європи. Панщина збільшується з 15-30 днів у 1450 р. до 50 днів —у 1500-1530 рр., до 150 днів — у 1550 р.

Як ми пам’ятаємо, революція цін послабила економічні позиції феодалів — цих віддалених нащадків «осілих бандитів». Збагатитися за рахунок третього стану в Західній Європі було вже неможливо, оскільки воно економічно зросло і могло, спира­ючись на королівську владу, зробити збройний опір. Залишався ризикований, але перспективний шлях пошуку удачі в колоніях, куди зрештою іспанський, французький і англійський королі і «сплавили» найбільш «буйних» представників дворянства. Але для Східної Європи і цей шлях був закритий. Єдиною можливіс­тю поправити економічний стан землевласників було посилення експлуатації селян, оскільки городян на Сході Європи було зов­сім мало. Так, частка міського населення Московського кня­зівства не перевищувала 5%, та й тих городянами назвати можна лише умовно — стін в більшості російських міст після монгольсь­кої навали не було.

Природно, селяни спробували вчинити опір натиску, що посилювався, але якщо на Заході економічні інтереси корони, як правило, збігалися з інтересами третього стану, то на Сході цен­тралізація здійснювалася посиленням адміністративного і репре­сивного апаратів, тобто по «азіатському» шляху — шляху поси­лення позаекономічного примусу, общинних форм організації, знищення приватної і насадження колективних форм власності, збільшення частки того продукту, що перерозподіляється.

Селянські повстання в XVI столітті скрізь зазнають по­разки, особливо важке в Німеччині. Початок такого століття оз­наменувався черговою релігійною війною, яка продовжувалася майже без перерв ЗО років, причому бойові дії йшли переважно на території Німеччини. Тридцятирічна війна принесла величезні руйнації, людські втрати, спустошення земель. На півдні Баварії, у католицьких землях, навіть довелося на 10 років офіційно поно­вити двоєженство, щоб якось компенсувати людські втрати. Піс­ля війни остаточно оформляється повторне покріпачення селян, формується юнкерське (поміщицьке) і гроссбауерське (куркульсь­ке) господарства. Панщина зростає з 50 днів на рік до 3 днів у тиждень, а в окремих випадках досягає навіть 6 днів на тиждень.

Економічний занепад вільних імперських міст призвів до того, що вони стали залежними від удільних князів, яких у цей час нараховувалося біля 360, в тому числі більш 300 дрібних із площею володінь 20-30 кв. км. Ще на 200 років консервується цехо­вий склад ремесла, який буде ліквідований лише в 1869 році.

Повторне покріпачення не вирішило економічних про­блем Східної Європи. Її відставання від Західної не тільки не ско­ротилося, але навпаки, саме з цього історичного моменту воно починає посилюватися, створюючи той самий розрив, який, за винятком Німеччини, не буде переборений і до кінця XX сто­ліття.