Особливості розвитку ідей посткейнсіанства. Розвиток кейнсіанства у США та західноєвропейських країнах
Криза кейнсіанства як офіційної доктрини державного регулювання призвела до значного посилення критики цієї теорії не тільки з боку її традиційних супротивників — неокласиків, а й з боку самих прихильників теорії Кейнса.
За цих умов подальший розвиток кейнсіанства здійснюється під гаслом його реформування, перегляду ортодоксальної версії кейнсіанської економічної теорії. Це нове явище в економічній думці одержало назву «посткейнсіанство».Посткейнсіанство — нова школа в розвитку кейнсіанської теорії, що виникла в 60—70-х XX ст. як поєднання ідеї лівого кейнсіанства та критики ортодоксальних положень кейнсіанської теорії у формі неокласичного синтезу, а також окремих положень марксистської теорії та інституціоналізму, об’єднаних на основі боротьби з неокласичним напрямом політекономії з метою завершення кейнсіанської революції в економічній теорії й створення якісно нового синтезу макро- і мікрое- кономіки.
Першими його представниками слід вважати П. Сраффу, А. Філ- ліпса, Дж.Тобіна. Найхарактернішою рисою посткейнсіанства стала різка критика основних постулатів неокласичної теорії.
Вплив на хід відтворювальних процесів грошового обігу і ціноутворення аналізували у своїх дослідженнях представники американської галузі посткейнсіанства — Р. Клауер, А. Лейонхувуд, П. Девидсон, С. Вайнтрауб.
Механізм впливу грошового фактора вони пов’язували не тільки з величиною попиту на гроші, але й із зміною структури всієї фінансової сфери, яка виявляється в так званому портфельному підході. Фінансові ресурси, які знаходяться в розпорядженні економічних суб’єктів, становлять портфель, вміст якого складається з двох основних компонентів: готівки й облігацій. Орієнтуючись на імовірнісні значення очікуваних доходів від складових портфеля, індивіди шукають оптимальну комбінацію грошей і облігацій, яка принесе найбільший дохід за умови найменшого ризику.
Структура портфеля, у свою чергу, впливає на інвестиційну активність: мотивам, які обумовлюють перевагу ліквідності, завжди протистоїть альтернативна можливість купівлі облігацій або акцій.У такому підході проявилася ще одна відмінність посткейнсіанців від своїх попередників — пошуки мікроекономічних основ макроеко- номічних процесів.
У цілому, стратегічною метою економічної політики, рекомендованої посткейнсіанцями, залишається стабілізаційний вплив на фази економічного циклу шляхом варіювання бюджетних і кредитно-грошових інструментів за відчутної переваги останніх.
Посткейнсіанці показали хибність:
по-перше, концепції про визначення доходів усіх виробничих факторів, а також норми прибутку, їх граничними продуктами;
по-друге, про здатність механізму вільної ринкової конкуренції забезпечити рівновагу економічної системи;
по-трете, ігнорування сфери розподілу в поясненні цін на товари і пропозицію факторів виробництва;
по-четверте, ігнорування розподілу національного доходу при з’ясуванні величини капіталу;
по-п’яте, про наявність безпосередньої залежності між капіталом і працею, з одного боку, і прибутком та заробітною платою, з іншого;
по-шосте, помилковість тези неокласиків про капітал як єдину не- структуровану цінність, що складається з активів з однаковим періодом обігу. Це, у свою чергу, доказує хибність положення, що із збільшенням співвідношення між заробітною платою і прибутком відбудеться перехід до більш капіталомістких методів виробництва;
по-сьоме, намагання перенести окремі висновки, отримані на мікро- економічному рівні, на рівень макроекономіки.
У 80-х роках XX ст. від посткейнсіанської теорії відділилось монетарне (американське) посткейнсіанство, представниками якого були провідні американські економісти Дж. Стігліц, Дж. Акерлоф, Г. Менк’ю, М.Гертлер, О.Бланшар. Вони визнавали існування стійких факторів макроекономічної нестабільності ринкової економіки, неповного використання ресурсів та необхідності державного регулювання.
10.4.