Політико-правові концепції обґрунтування абсолютизму

Відродження — це період культурного й ідейного розвитку країн Західної Європи, перехідний від середньовічної культури до культури Нового часу, зумовлений зародженням капіталістичних відносин.

Термін «відродження» увів у науковий обіг італійський історик Джорджо Базарі (1511—1370) у 1550 році і пов’язував його з епохою античності. Основою Відродження був гуманізм. Основоположником гуманізму був італійський поет Франческо Петрарка (1304—1374). Його ідеї підтримував Л. Бруні (Аретіно), який підтримував всебічний розвиток особистості, заперечуючи тиранію. Він створив теорію респу­бліканізму — найсправедливішого суспільства, що є умовою реалізації свободи волі як свободи особистості.

Коли говорять про Відродження, мають на увазі період кризи рим­сько-католицької релігії і формування антисхоластичного типу мислен­ня, гуманістичної культури, мистецтва і світогляду. За досить короткий час, порівняно із середньовіччям, суспільною свідомістю було опанова­но ідеї свободи і гідності людської особистості, яка прагнула щастя на землі, а не у потойбічному світі. Проблеми формування держави, її ти­пологічних характеристик спричинили політичні дискусії гуманістів кі­нця XIV — початку XV ст. У цей час з’являється концепція флорентій­ського республіканізму. Поява монархічних концепцій узаконювала абсолютистські тенденції держав. Створюється ґрунт для Реформації (reformation — перетворення) — широкого суспільного руху, спрямо­ваного проти тоталітаризму католицької церкви, яка багато в чому пе­ребрала на себе поліційні функції по відношенню до пастви.

У XV ст. в Західній Європі спостерігається посилення самодержавс­тва. Політична влада, що донедавна була розпорошена між васалами та корпораціями, опинилася в руках короля, від якого залежало зміцнення національної єдності і злагоди, яка була вкрай необхідна в умовах по­ширення буржуазних відносин та формування національних ринків.

Формувалась ідея громадського суспільства, яке б поєднувало інте­реси приватних власників. У зв’язку з появою централізованих абсолю­тистських держав (Франції, Італії, Англії, Росії), почало розроблятись поняття національної держави, під якою розуміють політичне утворен­ня з єдиною територією, єдиним правовим режимом, етнічно однорід­ним або різнорідним населенням.

Подальший розвиток отримала ідея природного права, формувалися принципи міжнародного права, досліджувалися проблеми співвідно­шення свободи та права, права й закону, індивіда і держави.

У період Відродження виникло таке розуміння світу й свободи, що поставило людину в центр світоутворення. Одним із мислителів, які пі­дтримували цю ідею, був італійський гуманіст, філософ, граф Піко делла Мірандола (1463—1494). Він був одним із провідних філософів платонівської Академії. Висунув ідею про виключність людської при­роди та високе призначення людини. Запропонував узагальнити муд­рість людства в одному вченні.

Саме дослідженню людської особистості, умов її формування та ро­звитку присвячений його трактат «Про гідність людини». У Піко делла Мірандоли свобода людини нічим не обмежена, людина сама творець власного образу. Один із складників гідності індивіда — громадянсь­кість і безкорисливе служіння загальному благу.

Період Відродження позначений творчістю видатних мислителів і політичних діячів, які справили вплив на розвиток вчень про державу і право новітнього часу. Такими мислителями є Н. Макіавеллі та Ж.Боден. їхня творчість відноситься до складного періоду корінних змін у світогляді, коли середньовічна схоластика вже пережила себе, а новоєвропейський раціоналізм лише утверджувався.

Одну із перших світських державно-правових концепцій розробив італійський мислитель, дипломат, політичний діяч, один із першовідк­ривачів основ політології Нікколо Макіавеллі (1469—1527).

Макіавеллі вважав, що суспільство розвивається циклічно: від монар­хії до аристократії, до республіки та знову до монархії. Таким чином він пояснював повторюваність історичних явищ. При цьому Форми правлін­ня держави він поділяє на правильні (як і Аристотель) та неправильні (рис.4.1). Кращою державною формою Макіавеллі вважав республіку, в якій громадяни беруть участь в управлінні державою, мають як приватні, так і суспільні інтереси, вбачають у законі захисника і покровителя.

Рис. 4.1. Форми правління держави за Макіавеллі

Заради зміцнення держави, за теорією Макіавеллі, допустимі будь- які засоби («макіавеллізм» — політика, що нехтує нормами моралі), але у деморалізованому суспільстві жодна влада не буде ефективною окрім абсолютної монархії. При цьому правитель, як творець держави, пере­буває поза законом та мораллю, а критерієм оцінки його діяльності ви­ступає успіх політичних заходів, спрямованих на підтримку та наро­щення могутності своєї держави.

Макіавеллі розрізняє три функції державної влади (рис. 4.2).

Рис. 4.2. Функції державної влади за Макіавеллі

Макіавеллі, абстрагуючись від конкретно історичних форм держави, ввів новий термін «state» (держава) — політичний стан суспільства, по­літичних відносин з органами влади, правом, відповідним діючими за­конами. При цьому важливим атрибутом держави є політична влада, яка проявляється в здатності правлячих кругів примушувати підлеглих до покори, а джерелом розвитку держави та зміни її форм є взаємна бо­ротьба народу та аристократії.

Теоретиком державного суверенітету був французький філософ, юрист, економіст і державний діяч Жан Боден (1530—1596). Основні ідеї він виклав у працях «Метод легкого вивчення історії» (1566), «Від­повідь п.Мальтруа...» (1568), «Шість книг про республіку» (1576). По­дібно Макіавеллі, мислитель ставить інтереси держави вище релігій­них. Боден чітко сформулював і всебічно обгрунтував поняття «суверенітет», як одну з найсуттєвіших ознак держави (абсолютну, ні­ким не обмежену верховну владу над громадянами).

Рис. 4.3 Ознаки держави за Ж. Боденом

Розглядаючи форми правління, Ж. Боден віддає перевагу абсолютній монархії, яка є найприроднішою з усіх форм. Найкращою є така держава, у якій суверенітет належить монархові, а управління має аристократич­ний, демократичний характер. Він був противником теорії змішаної фо­рми держави, при якій суверенітет поділений між монархом, аристокра­тією та народом. Мислитель, слідом за Макіавеллі, обґрунтував вимогу політичної централізації країни. Доводячи необхідність державного су­веренітету, сильної монархічної влади, Ж. Боден окреслював межі діяль­ності цієї влади дією релігійних, природних та суспільних законів.

Ж. Боден виступав за необхідність вільної торгівлі, головну причину подорожчання товарів вбачав у зростанні потоку дорогоцінних металів в Європу. Він був прихильником кількісної теорії грошей і у 1576 р. об­ґрунтував зміну рівня цін (інфляцію) результатом зміни співвідношення між кількістю грошей і товарів.

4.4.