Проблеми циклічності та інфляції в інтерпретації М. Фрідмена
Важливе місце в монетарній концепції займає теорія економічного циклу. В її основі лежить ідея про стабільний попит на готівку (наявні гроші) й безготівкові запаси (чекові депозити) й нестабільну пропозицію грошей.
Якщо центральний банк країни, міркують монетариста, здійснить емісію (випуск в обіг) надмірної або недостатньої кількості грошей, то у першому випадку це приведе до інфляції, а у другому — до кризи неплатежів. Тому причини економічної нестабільності вбачаються у зіштовхуванні стабільного попиту на гроші та їх нестабільної пропозиції. Такий висновок М. Фрідмен зробив на основі узагальнення статистичних даних про взаємозв’язок між змінами темпів зростання грошової маси й циклічними коливання в економіці США за 1867—1960 роки. Засобом прямого співставлення змін грошової маси й доходу протягом 20 економічних циклів М. Фрідмен (разом із Г. Шварц) виявив загальну закономірність, за якою зміни грошової пропозиції на кілька місяців випереджують зміну обсягу доходу та інших макроекономіч- них показників на усіх стадіях (фазах) економічного циклу. Поворотні пункти у динаміці грошової маси незмінно передували поворотним точкам економічного циклу.Проведений аналіз дав підстави стверджувати: причиною економічної циклічності є зміна темпів зростання грошової маси. Зокрема, економічний спад пов’язується із зниженням темпів зростання кількості грошей або навіть зменшенням їх пропозиції порівняно з попитом. Особливо чітко цей зв’язок проявився у роки так званої «Великої депресії» — найглибшої кризи 1929—1933 pp., коли пропозиція грошей скоротилась на 35,2 відсотка, що й зумовило економічний крах.
Виходячи з даних аналізу, Фрідмен стверджує, що кризові явища виникають не як наслідок внутрішньої нестійкості ринкової економіки, а є результатом помилкової грошово-кредитної політики держави (центрального банку країни). У випадку «Великої депресії» така помилкова політика спровокувала «грошовий голод», наслідком якого були неплатежі за угодами, різке скорочення нагромадження, падіння виробництва, масове безробіття.
Висновок про те, що зміна грошової маси є причиною зміни обсягу номінального національного доходу й передує йому, що економічна криза та інфляція зумовлені непередбачуваною поведінкою готівкової пропозиції, лежить в основі монетарної теорії циклу. Це положення визначає зміст і основні напрями монетарної антициклічної та антиінфляційної політики, яка ґрунтується на трьох основних принципах.
Перший принцип — це визначення часового лагу (запізнення) в одержанні ефекту від грошової політики. Під впливом останньої зміни грошової пропозиції відбуваються із запізненням, виявившись через 8-14 місяців після здійснення якогось заходу кредитно- грошової політики.
Другий принцип полягає у тому, що збалансований розвиток економіки вимагає неухильного забезпечення сталого і стабільного збільшення грошової маси. Монетаристи вважають, що грошово- кредитна система повинна стабілізувати не проценту ставку, як думають кейнсіанці, а темпи зростання грошової пропозиції. З цього положення Фрідмен вивів так зване «грошове правило», згідно з яким грошова пропозиція повинна зростати щорічно тими ж темпами, що й реальний валовий національний продукт (від 3 до 5 відсотків на рік). Таке правило, на думку Фрідмена, усуває непередбачений вплив на економіку антициклічної кредитно-грошової політики.
Третій принцип зводиться до рекомендацій кардинального скорочення державних витрат та перебудови економічних функцій держави, котру монетаристи однозначно визнають головним винуватцем інфляційних процесів. Держава спричиняє інфляцію, здійснюючи додаткову грошову емісію, встановлюючи високий рівень податків.
Виходячи із вказаних принципів, М. Фрідмен та інші монетаристи розробили основні напрями монетарної політики, які було названо політикою «дешевих» чи «дорогих» грошей.
Політика «дешевих» грошей має за мету зробити кредит дешевим і легкодоступним, щоб збільшити обсяг сукупних витрат і зайнятості за умов економічного спаду чи депресії. Це — антициклі- чна кредитно-грошова політика.
Політика «дорогих» грошей полягає в обмеженні пропозиції грошей, щоб зменшити сукупні витрати і стримати інфляцію, тобто це — антиінфляційна політика.
Якщо припустити, як це роблять монетаристи, що реальний обсяг виробництва (Q) — це екзогенна (зовнішня, задана) величина, яка визначається наявністю ресурсів, технологій та перевагами споживачів, і якщо швидкість обороту грошей (V) достатньо стабільна, то тоді за рівнянням Ірвінга Фішера зміни у грошовій масі (M) трансформуються у зміни загального рівня цін (P). Не випадково М. Фрідмен вважав, що «інфляція... завжди і всюди є грошовим феноменом. Вона виникає через те, що збільшення грошей в обігу випереджає випуск продукції». Відповідно до того, що попит на гроші є стабільним, основною причиною інфляції, так само, як і циклічних коливань, визнано зміни у пропозиції грошей. Згідно з монетаристською теорією основна причина інфляції пов’язана з надлишком грошової маси, тобто головну увагу приділено інфляції попиту. Цей надлишок, як правило, утворюється при проведення політики грошового стимулювання сукупного попиту [25].
P = MV/Q (3.1)
Варто підкреслити, що відповідно до традицій кількісної теорії грошей, монетаризм визнає довгострокову нейтральність грошей. Це означає, що зміна грошової маси в довгому періоді впливає виключно на номінальні змінні (на загальний рівень цін), а не на реальні обсяги виробництва. Проте, за визнанням більшості монетари- стів, в короткостроковому періоді зміни у грошовій масі (M) зачіпають поряд із цінами (P) й реальні обсяги виробництва (Q). Оскільки цей зв’язок між грошовою масою і випуском продукції, на їх думку, є надто ненадійним, мінливим, то вони вважають його непридатним для цілей короткострокового регулювання.
3.4.