Основні постулати економічної доктрини М. Фрідмена

Мілтон Фрідмен (1912—2006) працював у Національному бюро економічних досліджень, де під керівництвом майбутнього Нобе­лівського лауреата Саймона Кузнеця досліджував структуру дохо­дів, у державній скарбниці США та у відділі військових досліджень Колумбійського університету.

У жовтні 1976 р. за досягнення в галузі аналізу споживання, іс­торії та теорії грошового обігу та демонстрацію труднощів стабілі­заційної політики Мілтон Фрідмен був удостоєний премії Альфре­да Нобеля з економіки.

Саме М. Фрідмен відіграв основну роль у формуванні й утвер­дженні монетарної доктрини. Його теоретичний доробок став осно­вою політики стабілізації економіки й боротьби з інфляцією у США та Англії у 80-х рр. XX століття — знамениті «рейганоміка» та «тетчеризм». Після кейнсіанства концепція монетаризму стала ще одним прикладом прямого впливу економічної теорії на еконо­мічну політику та економічний розвиток США та західноєвропей­ських країн.

У своїй інтерпретації кількісної теорії грошей М. Фрідмен ви­ходив з того, що гроші для економічних агентів є одним із видів капітальних активів, формою володіння багатством. Тому він вико­ристовує «портфельний підхід» до грошей і вважає, що попит на гроші залежить від рівня особистих доходів, рівня цін (зміни купі­вельної спроможності грошей), доходності інших фінансових акти­вів (акцій та облігацій) та величини процентних ставок (які відо­бражають витрати, пов’язані із заощадженням грошей). При цьому, на відміну від Дж. Кейнса, М. Фрідмен вважав вплив процента на грошовий попит незначним й нехтував ним.

Величина попиту на гроші є результатом оптимізації співвідно­шення доходності різних альтернативних форм багатства і зале­жить від існуючих або очікуваних відносних цін різних активів. Якщо граничні доходи на всі можливі форми активів зрівнюються, досягається оптимум.

Попит на гроші М. Фрідмен вважав величиною відносно ста­лою. Пояснював він це на основі теорії перманентного доходу.

Відомо, що Дж. М. Кейнс, дослідивши взаємозв’язок споживан­ня і доходу, сформулював поняття споживчої функції та основний психологічний закон — із зростанням доходів частка заощаджень зростає, а частка споживання зменшується, що скорочує сукупний попит. За Кейнсом, гранична схильність до споживання (MPC), тобто відношення приросту споживання до приросту доходу, є ме­ншою за одиницю (0 < MPC < 1).

Проте, Нобелівський лауреат Саймон Кузнец виявив, що у США частка заощаджень протягом минулого століття не збільшувалась. Це суперечило твердженню про те, що MPC < 1. Парадокс був розв’я­заний теорією перманентного доходу М. Фрідмена. Ця теорія була представлена у 1957 р. в його праці «Теорія функції споживання».

Відправною точкою для моделі М. Фрідмена став той факт, що домашні господарства намагаються вирівняти обсяги споживання в часі, тобто їх споживання залежить не тільки від поточного доходу, але й від очікуваного доходу у майбутньому. Фрідмен виходив із того, що домашні господарства надають перевагу рівномірній (про­тягом життя) траєкторії споживання порівняно із нерівномірною.

У зв’язку із цим він вводить поняття перманентного доходу — це дохід, на отримання якого споживач розраховує упродовж три­валого періоду життя, враховуючи свій вік, освіту та існуючу мо­дель споживання. Емпіричні дані доводять, що MPC із перманент­ного доходу є сталою величиною і дорівнює 1. Тимчасовий або випадковий дохід відображує вплив усіх інших факторів, які люди­на відносить до випадкових, хоч вони можуть бути передбачувани­ми результатами дії таких сил, як, наприклад, циклічні зміни у ді­ловій активності. Джерела випадкового доходу найрізноманітніші: від несподіваного отримання спадку до виграшу у лотереї. Особли­во підкреслюється елемент непередбачуваності, несподіваності в отриманні тимчасового доходу. За теорією М. Фрідмена, більша частина тимчасового доходу заощаджується. Емпіричні досліджен­ня доводять, що MPC із тимчасового доходу знаходиться в інтерва­лі між 0,2 і 0,3, тоді як MPC із перманентного доходу, як зазнача­лось, дорівнює 1.

Монетаристы вважали, що попит на гроші є відносно сталим (це витікає з теорії перманентного доходу). Так само сталою є й швид­кість обороту грошей (що знайшло емпіричне підтвердження). Останні два положення є вихідними в монетаристській теорії еко­номічного циклу та інфляції.

3.3.