Теоретичні засади монетаризму, його еволюція та особливості

Поєднання підходів і монетарної концепції державного регулю­вання характеризувало особливий напрям неоліберальної школи, що згодом отримав назву монетаризму — самостійної економічної течії, в основі якої лежить уявлення про грошову масу як визнача­льний фактор господарської кон’юнктури, рівня цін, обсягу доходу, зайнятості і макроекономічної рівноваги в цілому.

Значний вплив на формування монетаризму справили теорії американських економістів 20—40-х рр. Г. Саймонса, І. Фішера, Ф. Найта. Та особливого поширення монетаризм як варіант неолі­бералізму набув у США наприкінці 40-х — початку 50-х рр. Він став реакцією на тривале ігнорування його економічною наукою. Цей період характеризувався виникненням низки монетарних тео­рій, що. пояснювали природу циклічного розвитку та пропонували монетарні рецепти стабілізації.

Американський монетаризм зародився у вченні чиказької еко­номічної школи, яке розроблялось двома поколіннями професорів Чиказького університету. Основоположником та інтелектуальним лідером сучасного монетаризму став видатний американський еко­номіст, Нобелівський лауреат Мілтон Фрідмен (1912—2006). Осно­вні монетаристські ідеї М.Фрідмен виклав у фундаментальній праці «Монетарна історія США. 1867—1960» (написаній у співавторстві з іншим представником чиказької школи — Ганною Шварц).

Монетаризм як система економічних поглядів став альтернати­вою неокейнсіанській концепції у зв’язку з неспроможністю остан­ньої розв’язати проблеми економічного розвитку США у 50—60-х pp. Економічні ідеї сучасного монетаризму й кейнсіанства діамет­рально протилежні насамперед у питанні про внутрішню стабіль­ність ринкової економіки й ролі держави у її забезпеченні.

Як відомо, кейнсіанська концепція стверджує, що ринковий ме­ханізм неспроможний забезпечити макроекономічну рівновагу і динамічне економічне зростання без суттєвої допомоги державного регулювання.

Монетариста роблять висновок, що державне централізоване управління й регулювання економіки є бюрократичним, шкідливим для приватної ініціативи й свободи людини, тому державний сек­тор в економіці, на їх думку, повинен бути якомога меншим. Осно­вним засобом економічного регулювання Фрідмен та його послідо­вники вважають монетарну (грошову) систему, через яку можливо й необхідно розв’язувати усі економічні проблеми країни.

Якщо концепція Дж. М. Кейнса сформувалась на тлі критики класичної та неокласичної теорій (так звана «кейнсіанська револю­ція»), то монетаризм часто називають контрреволюцією, що вказує, насамперед, на його опозиційність до кейнсіанства.

Сам термін «монетаризм» вперше використав американський економіст К. Бруннер у 1968 р. для визначення загальнотеоретич­ного підходу, що визнає виняткову важливість грошей в економіці, вважає грошову масу й темпи її зміни головним фактором економі­чної кон’юнктури та вказує на пріоритет особливого типу грошово- кредитної політики — прямого регулювання темпів зростання гро­шової маси на противагу іншим методам впливу, насамперед, фіс­кальній політиці та грошово-кредитному регулюванню, орієнтова­ному на вплив через процентні ставки [22; 23].

Крім Мілтона Фрідмена, представниками монетаризму, які здій­снили вагомий внесок у розвиток даної концепції, є Г.

Теоретичною основою сучасного монетаризму виступають: кі­лькісна теорія грошей, яка започаткована ще у XVI столітті, продо­вжена Д. Юмом та Д. Рікардо; дослідження неокласичної школи початку XX століття, насамперед, рівняння обміну І. Фішера і тео­рія касових залишків кембриджської школи; теорія відносних цін А. Маршалла, модель ринкової рівноваги Л. Вальраса. Монетаризм розвиває й критично переосмислює також теоретичні ідеї своїх опонентів, зокрема короткостроковий варіант кривої Філіпса, кейн- сіанську теорію грошей та рівноваги на товарному й грошовому ринках IS-LM.

Методологію дослідження економічних явищ і процесів, що ви­користовують монетариста, можна охарактеризувати як неопози­тивізм. М. Фрідмен вважає, що економічна теорія — передусім, на­ука позитивна, яка вивчає вплив на економічний розвиток усієї сукупності факторів і розглядає економіку такою, якою вона є на­справді. Він стверджує, що критики економічної теорії, як правило, оцінювали її передумови, а не висновки. З його точки зору, цінність економічної теорії визначається не реалістичністю її передумов, а точністю її прогнозів. Результатом теорії мають стати певні посту­лати, висновки, передбачення, що піддаються емпіричній перевірці, підтверджуються досвідом, є придатними для пояснення теперіш­нього розвитку й прогнозування майбутнього.

Теоретичні положення й рекомендації монетаристів стали осно­вою для проведення політики стабілізації економіки й боротьби з інфляцією у США та Англії у 80-х рр. XX століття — так звані «рейганоміка» і «тетчеризм».

Практика засвідчила, що консервативні уряди США та європей­ських країн на початку 80-х рр., застосувавши монетаристські ре­комендації, досягли певних позитивних результатів, зокрема: вда­лося обмежити інфляцію, знизити бюджетні дефіцити, зміцнити національні валюти, підвищити ефективність виробництва (зросла продуктивність праці, знизилась енерго- і матеріаломісткість про­дукції), полегшити перелив капіталу, що забезпечило здійснення структурної перебудови економіки.

Проте, довгострокові наслідки монетаристської політики є до­волі неоднозначними — зменшення середньорічних темпів еконо­мічного зростання, збільшення рівня безробіття, зростання соціаль­ної нерівності, скорочення соціальних виплат. Узагальнюючи, можна відзначити такі основні постулати монетаризму:

• методологія неопозитивізму;

• внутрішня стійкість ринкової економіки, її здатність до само­регулювання;

• розвиток кількісної теорії грошей, визнання їх нейтральності щодо реальних величин у довгостроковому періоді;

• грошова теорія економічного циклу та інфляції;

• стабільність функції попиту на гроші на основі теорії перма­нентного доходу;

• обґрунтування вертикальної довгострокової кривої Філіпса на основі концепції природного рівня безробіття й теорії адаптивних очікувань;

• критика дискреційної кейнсіанської політики «точного на­строювання» економіки і обґрунтування стабільної монетарної по­літики на основі «грошового правила»;

• теорія гнучких валютних курсів та «імпортованої інфляції».

Монетаристська теоретична конструкція знайшла відображення у теоріях нового напрямку сучасної економічної думки — сучасно­му консерватизмі (див. розділ 4) — теоріях «раціональних очіку­вань» та «економіки пропозиції».

3.2.