Революційно-демократичний напрям в економічній думці. Економічні концепції ліберального народництва

Революційно-демократичний напрям в економічній думці склався під впливом Французької буржуазної революції 1789—1794р.р., яка по­валила феодальний режим на значній території Європи.

Видатну роль при цьому відіграли французькі матеріалісти, які у економічній «Енциклопедії» піддали різнобічній критиці першооснови феодального світогляду. Так, в економічній думці склався революцій­но-демократичний напрям, представниками якого були Жан Жак Руссо, Жан Мільє та ін.

Жан Мільє (1664—1729) написав твір «Заповіт», у якому сформу­лював програму соціального оновлення Франції в цілому, і сільського господарства зокрема, яка відзначалась крайнім радикалізмом. Вона вимагала ліквідації привілеїв дворянства, духовенства, чиновництва, ліквідацію приватної власності і усіх проявів економічної нерівності.

Ідеї соціалістів-рікардіанців частково знайшли своє відображення у чартистському русі.

Революційно-демократичний напрям в економічній думці Росії у другій половині XVIII ст. був тісно пов’язаний з боротьбою проти крі­посництва та феодальної системи. Революційний напрям в економічній думці знайшов своє відображення в поглядах О.М.Радіщева, декабрис­тів О.І. Герцена, М.П. Чернишевського, народників та інших.

Олександр Миколайович Радищев (1749—1802) основоположник революційної економічної теорії у Росії. У 1790 році надрукував твір «Подорож із Петербурга до Москви», де критикував кріпосництво, за­кликав селян боротись за відміну кріпосного права та встановлення се­лянської власності на землю на основі особистої вільної праці. За свої ідеї О.М. Радищев був засланий до Сибіру на 10 років. Основною галу­ззю економіки Радищев вважав сільське господарство. Значну увагу приділяв аналізу податкової політики держави, пропонував встановити податки в залежності від доходів кожного. Майбутнє суспільства він вбачав у формі демократичної республіки, де будуть відмінені всі соціа­льні стани і встановлені справедливі правосуддя, свобода слова і друку.

Проти кріпосницької системи та самодержавства в Росії виступали також декабристи. Ідеї декабристів мали велике значення для наступно­го етапу розвитку економічної думки в Росії. Розуміючи необхідність поєднання антикріпосницької боротьби з революційними ідеями декаб­ристи розробляли програми революційної перебудови Росії. Метою ре­волюційних перетворень вони вважали досягнення «загального блага» народу та його добробуту. Декабристи виступали проти кріпосництва, надмірних податків, пропонували ввести нову фінансову систему, ство­рити на кооперативній основі мережу банків для кредитування сільсь­когосподарського виробництва.

Наступний етап розвитку революційно-демократичного напряму економічної думки пов’язаний з іменем О.І. Герцена та М.Г. Черни­шевського.

Олександр Іванович Герцен (1812—1889) критикував кріпосницт­во, яке вважав головною причиною відсталості Росії та розглядав еко­номічні та політичні умови його ліквідації. Антикріпосницька концеп­ція Герцена була аграрною. Він не прийняв реформу 1861 року і вимагав передачі землі селянам і повної ліквідації поміщицького земле­володіння.

Герцен у своїх працях вказував на гострі суперечки між багатством капіталістів та злиденністю народних мас та пропонував запровадити общинний соціалізм, при цьому антифеодальну революцію трактував як соціалістичну. Створюючи теорію некапіталістичного розвитку Ро­сії, обґрунтовував становлення соціалізму економічно. В його поглядах соціалістичні ідеї зливались з демократичними і були основою його ан­тикріпосницької програми.

Микола Гаврилович Чернишевський (1828—1889) написав праці — «Капітал і праця» (1860), «Примітки до основ політичної економії Дж. Мілля» (1860), «Що робити» (1862). Критикував кріпосництво, фе­одальний лад, який не здатен забезпечити зростання продуктивності праці і обсягів виробництва. Прогресивною формою господарства вва­жав звільнене від пут поміщицької експлуатації селянське господарст­во, що лягло в основу теорії селянської революції Чернишевського та розвитку «селянського соціалізму».

Після реформи 1861 р. у російській економічній та політичній думці виникає народництво, як самостійний напрям. Він поєднував у собі ідеї утопічного соціалізму О. Герцена і М. Чернишевського, прагнення се­лянства до звільнення від експлуатації.

У 70-х роках XIX ст. в економічній думці Росії переважало револю­ційне народництво, а у 80-х роках XIX ст. — реформістсько- ліберальний напрям народництва. Ідеологами різних напрямів револю­ційного народництва були М.О. Бакунін, П.Л. Лавров і П.М.Ткачов.

Народники намагались вирішити такі економічні питання, як розви­ток російського капіталізму, шляхи переходу до соціалізму і організація соціалістичних економічних відносин.

7.4.