Економічні ідеї пізнього утопічного соціалізму

У результаті буржуазних революцій виник пізній утопічний соціа­лізм, представниками якого були: Клод Анрі де Сен-Сімон, Шарль Фур’є, Роберт Оуен та соціалісти рікардіанці.

Вони критикували капіталістичний лад і змальовували «фантастичні картинки» світового майбутнього.

Клод Анрі де Рувруа Сен-Сімон (1760—1825) — французький со­ціаліст утопіст, виходець з сім’ї аристократів, сучасник антифеодальної революції 1789—1794 рр. Його праці: «Листи женевського мешканця до сучасників» (1802), «Про промислову систему» (1821), «Катехізис індустріалів» (1824), «Нове християнство» (1825).

Сен-Сімон уперше спробував обґрунтувати об’єктивну необхідність руху до соціалізму посиланням на процес історичної еволюції. Людство проходить ряд послідовних етапів у своєму розвитку, причому кожен наступний прогресивніший, ніж попередній. Оскільки сучасне йому су­спільство було далеким від ідеалу, воно закономірно повинно було змі­нитися більш прогресивним суспільним ладом. Рушійною силою зміни історичних етапів є боротьба класів. Саме боротьбою дворянства і тре­тього стану пояснює він французьку революцію, але вона не вирішила остаточно проблеми класових антагонізмів.

Сучасне йому суспільство складається з двох основних класів: до­звільних власників і трудящих індустріалів. Перші отримують парази­тичні доходи — ренту, відсоток — шляхом експлуатації тих, хто одер­жує трудові доходи, до яких він відносить зарплату і прибуток.

Рушійною силою розвитку людства Сен-Сімон оголосив освіченість людей. Майбутнє справедливе суспільство він називав індустріальною системою, яка розвиватиметься на основі великого промислового виро­бництва не стихійно, а планомірно, управлятись така система буде ін­дустріальною елітою — вченими, які будуть здійснювати планування, і підприємцями, які організовують виробництво, а втілюють його у жит­тя робітники.

А. Сен-Сімон вважав, що лише всесвітній розвиток промисловості на основі використання наукових принципів організації праці може по­збавити трудящих від злиднів та страждань. До основних принципів та­кого розвитку належать:

запровадження для всіх продуктивної праці;

забезпечення рівних можливостей застосування здібностей суб’єктів економіки;

створення планової організації виробництва.

Тобто, на зміну анархії виробництва прийде планомірна його орга­нізація, метою якої буде «можливо більш корисне поєднання всіх окре­мих робіт в області наук, мистецтв і ремесел». Регулюючим центром буде держава, яка поступово буде втрачати свої політичні функції, за­лишаючи за собою лише функції «управління речами», тобто виробни­цтвом і розподілом.

Історію держави Сен-Сімон розглядав як процес еволюційного пе­ретворення суспільства на промислове, яке включає три стадії (рис. 7.2).

Рух до нового суспільства буде реалізовуватися шляхом поступових мирних перетворень, на основі досягнення матеріального благополуч­чя, з одного боку, і духовного перевиховання силою переконання й особистого прикладу, з іншого. Еволюція завершиться створенням єди­ного класу асоціації виробників зі спільними інтересами та світову асо­ціацію народів, у якій політика з науки управління людьми перетво­риться в науку управління виробництвом.

Рис. 7.2. Стадії еволюційного перетворення суспільства за Сен-Сімоном

Сен-Сімон звертається до Наполеона, потім до Людовика XVIII, за­кликаючи їх зрозуміти ті вигоди, які принесе індустріальна система і сприяти її впровадженню, але розуміння не зустрів. Послідовники Сен- Сімона перетворилися в релігійну секту, які намагалися представити його вчення у вигляді нової релігії, але симпатіями і популярністю не користувалися.

Шарль Фур’є (1772—1837) — французький утопіст, служив торго­вельним агентом.

Праця є загальною і обов’язковою, організованою на основі прин­ципу зміни праці. Фур’є різко критикує пороки капіталістичної спеціа­лізації, яка робить працівника рабом його професії і перетворює працю в монотонне й обтяжне заняття. Тому в майбутньому суспільстві пе­редбачена часта зміна діяльності.

Своєрідно організований у системі Фур’є розподіл створеного про­дукту. Він здійснюється у вигляді виплати дивідендів на акції, якими володіють усі члени асоціацій. Акції можуть бути трьох видів: отримані у вигляді винагороди за працю, за вкладену в співтовариство власність і за особливі здібності і таланти. Неминучу при такій системі нерівність у доходах Фур’є намагався компенсувати більш високими дивідендами, які виплачувалися за трудовими акціями.

З економічної точки зору модель Фур’є була обґрунтована досить слабко і непереконливо.

Ідеї утопічного соціалізму знайшли благодатний грунт не тільки в післяреволюційній Франції, яка роздиралася соціальними протиріччя­ми, але й в Англії, де ці протиріччя були породжені наслідками проми­слового перевороту.

Найяскравішою фігурою серед носіїв цих ідей став Роберт Оуен (1771—1858) — англійський утопіст, який заперечував приватну влас­ність у будь-яких варіантах. Його праці: «Зауваження про вплив проми­слової системи» (1830), «Виклад раціональної системи» (1840), «Книга про новий моральний світ» (1840). У своїх працях Р. Оуен критикував капіталізм, приватну власність, передрікав неминучу загибель капіталі­зму. У 1817 році Р. Оуен висунув план радикальної перебудови суспі­льства шляхом утворення самоврядних поселень без приватної власно­сті, класів, протиріч між розумовою та фізичною працею. Він створив власну соціальну програму, у якій висунув ряд пропозицій за поліп­шення умов праці і рівномірний розподіл продукту. Джерелом вартості він проголошував працю і робив соціалістичний висновок, що продукт праці повинен належати тому, хто його виробляє.

Головною причиною економічних криз Р. Оуен вважав суперечності між зростанням виробництва і зменшенням обсягів споживання. На від­міну від інших утопістів він не тільки пропонував проекти соціальних перетворень, але і намагався реалізувати їх на практиці. Спочатку він проводить експеримент на ткацькій фабриці в шотландському містечку Нью-Ленарці, яка належала йому. Створивши робітникам елементарні людські умови праці і побуту (коротший робочий день, стерпні умови житла, пенсії і допомоги, дитсадки і ясла для дітей), він досягає разючих результатів у вигляді зростання виробництва і соціального оздоровлення. Потім він створює на території США колонію-комуну «Нова гармонія», де намагається організувати виробництво і побут на комуністичних на­чалах у відповідності зі своїми уявленнями про цей суспільний устрій. Але всі кооперації, які створив Р.Оуен у Англії і США, або розорились, або перетворились у колективні підприємства капіталістичного типу.

Згідно з цими уявленнями суспільство повинне складатися з трудо­вих кооперативних громад, де люди спільно працюють і спільно воло­діють засобами виробництва. Праця високопродуктивна і приваблива, оскільки базується на широкому використанні машин і новітніх досяг­неннях науки і техніки, які рятують її від важких і монотонних опера­цій. У Роберта Оуена, як і у Шарля Фур’є передбачена зміна праці, участь у багатогранній діяльності громади, яка включає розумову і фі­зичну, промислову і сільськогосподарську працю.

У 20-х рр. XIX ст. в Англії з’явилася група соціалістів-утопістів, яка намагалася для обґрунтування своїх соціалістичних ідей залучити тео­рію трудової вартості Д.Рікардо. Найпомітнішими серед них були Віль- ям Томпсон, Джон Грей, Джон Френсіс Брей, Томас Годскін.

Економічні погляди соціалістів-рікардіанців ґрунтувались на висно­вках класичної політичної економії, насамперед, трудової теорії вартос­ті Д.Рікардо. Лідерами соціалістів — рікардіанців були: Томас Годскін (1787—1869) — один з перших почав розробляти теорію ринкового со­ціалізму.

Вільям Томсон (1785—1833) — поєднав теоретичні висновки Д.Рікардо з вченням, яке ґрунтується на «кооперативній власності» Р.Оуена. Умовою побудови «кооперативного соціалізму» Томсон вва­жав не експлуатацію власності, а мирне захоплення політичної влади через загальне виборче право.

Якщо вартість створюється тільки працею, — міркували вони, — то прибуток і рента є відрахуванням з цієї вартості, яке належить робітни­ком як її творцям. Така система не може бути справедливою і вічною, тому що побудована на порушенні природного права. Робітнику недо­плачують при обміні праці на заробітну плату — у цьому складається суть капіталістичної експлуатації. Варто реформувати сферу обігу так, щоб робітник міг одержувати повний продукт своєї праці. Вони широко підтримували ідею справедливого обміну відповідно до трудових ви­трат, а деякі (Д. Грей) намагалися організувати спеціальний банк, через який такий обмін за «трудовими» квитанціями міг би здійснюватися. Доля цієї спроби виявилася схожою з іншими їй подібними — банк швидко збанкрутував. Разом з тим саме ця група утопістів найближче підійшла до проблеми економічного обґрунтування соціалістичної ідеї, що було досить слабким місцем у всіх проектах представників цього напрямку.

7.3.