3. Соціал-реформістські моделі економічного розвитку
Необхідно звернути увагу, що на початку 50-х років економіки багатьох країн світу досягли врівноваженого стану, що уможливило (під тиском соціал-демократичних партій) запровадження певних соціальних реформ.
Водночас відбувається об’єднання соціал-демократичних рухів на базі оновлення концепції соціал-реформізму.Концепція «демократичного соціалізму» як теоретична платформа соціал-реформізму була спільною для всіх соціал-демократичних партій але певною мірою декларативною. Вона проголошувала принцип демократії та утвердження її в трьох сферах: соціальній, економічній і політичній.
Але на особливу увагу заслуговує та обставина, що трактування напрямів, змісту і методів запровадження соціальних реформ дуже змінилось, зокрема пішли в непам’ять радикальні гасла щодо усуспільнення власності, директивного планування, установлення соціалістичних форм розподілу тощо, характерні для теоретичних моделей 20—30-х років. Новому розумінню сутності реформ притаманна обережність формулювань.
Проте реальне здійснення певної демократизації економіки можна вважати ознакою успішного впровадження в життя соціал-реформістських моделей.
Важливим моментом загальної теорії нового соціал-реформізму є визнання того, що національні соціал-демократичні моделі можуть відрізнятись одна від одної, залишаючись, проте, єдиним цілим.
Для доказу цієї тези треба ретельно проаналізувати зміст поняття «економічна демократія», або «змішана економіка», що є центральною ланкою всіх демократичних перетворень, а також усвідомити особливості різних національних моделей.
Найтиповішими і, сказати б, найнаочнішими є такі національні моделі економічного розвитку («змішаної економіки»): німецька, лейбористська, скандинавська (шведський соціалізм), французька.
Аналіз цих моделей потрібно здійснювати, виходячи з тих розбіжностей, що існують між ними.
По-перше, зрозуміло, що поняття «змішана економіка» передбачає різні форми власності.
Необхідно встановити, які саме форми власності прийнятні для тієї чи іншої моделі (яка з них переважає) та як будуються взаємовідносини між ними.По-друге, важливою характеристикою економічних відносин, що складаються у «змішаній економіці», є контроль за виробництвом і розподілом. Тут важливо з’ясувати для себе форми такого контролю, а також теоретичні обґрунтування засадничого принципу участі трудящих в управлінні.
По-третє, моделі змішаної економіки різняться між собою ставленням до планування виробництва, хоч майже всі визнають певну потребу в ньому. Отже, треба простежити, в яких напрямах, формах та секторах здійснюється таке планування, яких форм воно набирає.
По-четверте, важливим показником соціальних реформ, а, головно, демократичних перетворень, є рівень втручання держави в економіку. Соціал-реформісти більше не вважають, що таке втручання має бути тотальним, але обстоюють ідею його необхідного протистояння тискові ринкових відносин, орієнтованих на принцип виживання в конкурентній боротьбі, яка набирає все жорстокіших форм у сучасному світі. Держава має бути захисником загальносуспільних інтересів, тому міра та форми її втручання залежать від потреб суспільства.
Контроль, здійснюваний за «змішаною економікою» (виробництвом, розподілом, споживанням) у державах, де перемогла демократія у трьох сферах суспільного життя (досягнуто соціального консенсусу), безперечно є провідною рисою такого аналізу. Саме завдяки такому контролю певні країни називають себе соціалістичними.
Під час вивчення цієї теми треба також з’ясувати причини різного трактування соціалізму в контексті національних моделей. Це потребуватиме усвідомлення суті термінів «німецький етатичний соціалізм», «скандинавський розподільний соціалізм», «лейбористський корпоративний соціалізм», «французький самокерований соціалізм».
Відповідь на ці питання можна отримати, звернувшись до аналізу цих моделей у підручнику та в рекомендованій літе- ратурі.