Соціальний напрям у політичній економії. Ідеї реформізму Р.Штаммлера і Р.Штольцмана

До складу нової історичної школи входили також і ті вчені, котрі намагалися узгодити висновки, зроблені класичною школою із виснов­ками історичного методу, доводячи, що економічні категорії, сформу­льовані класиками, не суперечать поглядам історичної школи і є части­ною вчення про суспільство.

Потрібно відрізняти цей напрям від катедер-соціалізму, бо, хоч оби­два вони базуються на однакових підходах, проте в катедер-соціалістів ідеться тільки про соціальну сферу, соціальну справедливість та спосо­би її досягнення, тоді як представники соціального напряму намагались показати, як можна «примусити» економічні закони слугувати інте­ресам суспільства. Саме з цього погляду вони аналізували економічні категорії і доводили, що дію цих законів можна спрямовувати в необ­хідне русло за допомогою належного законодавства та раціональної державної політики.

їхній внесок у доктрину історичної школи полягає в тім, що вони синтезують два протилежні вчення. Але, слід зазначити, що економічні категорії та закони вони також уважають похідними від державної по­літики, підпорядкованими їй. Отже, і цей напрям не порушував засад- ничих принципів історичної школи.

Оцінка потенційної можливості державного і регіонального бюдже­тів при розв’язанні проблеми забезпечення джерел інвестування та їх ефективного розміщення в регіоні визначається з використанням закону А. Вагнера, який був обґрунтований німецьким економістом Адольфом Вагнером (1835—1917) у 1883 році. Відповідно до цього закону дер­жавні витрати в країнах, де розвивається промисловість, повинні вирос­тати в більшій мірі, ніж загальні обсяги виробництва і національні до­ходи. Вчений наполягав на ролі державного сектора в добре збалансованому розвитку змішаної економіки. У макроекономічному розумінні цей закон означає абсолютну та відносну експансію держав­ного сектора, що обумовлено певними причинами (рис.

У 1897 р. німецький філософ, соціолог і економіст Рудольф Штам­млер (1856—1938) опублікував книгу «Господарство і право», якою започаткував формування соціального напряму в економічній науці. Основними факторами соціально-економічного прогресу прихильники такої концепції вважали не явища економічного характеру, а право (пі­зніше державу), яке, на їхню думку, сприяє розвитку соціально гармо­нічної суспільної системи.

Рис. 8.5. Принципи експансії державного сектора за законом Вагнера

Представники соціального напряму визначали політичну економію суспільною наукою. Економічні категорії мають конкретний соціаль­ний зміст і відбивають суспільні відносини. В той самий час, в основу суспільних процесів покладено явища ідеалістичного характеру.

Іншим представником «соціального напряму» був Рудольф Што- льцман (1852—1930). Він дотримувався погляду, що виробництво є нейтральним у соціальному плані і не зв’язаним з конкретним суспіль­ним ладом. Його основу він бачив у суспільному поділі праці, але розг­лядав останній як виключно технологічне явище. Метою капіталістич­ного виробництва є реалізація принципу життєвого достатку, який забезпечує існування всім членам суспільства. Штольцман доводив, що окремі економічні категорії (вартість, зарплата, прибуток), є лише засо­бами для досягнення цього вищого морального принципу. Заробітна плата має забезпечувати нормальне достойне життя робітників, а при­буток — гідне існування капіталістам. Отже, сучасна економічна сис­тема може дати можливість усім верствам населення задовольнити свої життєві потреби.

«Соціальний напрям» активно захищав права приватної власності. Її існування відповідає не лише інтересам індивіда, а й суспільства. Што- льцман розділяв вартість на два елементи: заробітну плату і прибуток. Обидві частини мають конкретне функціональне призначення. Суть за­кону вартості полягає в тому, щоб забезпечити нормальне існування всіх членів суспільства, регулювати їх доходи.

Найважливіший висновок — ідеї старої та нової історичної школи мають виражений інституціональний характер, тобто визначають пере­ваги суспільної психології над індивідуальною, визначальну роль сус­пільних інституцій (права, моралі, ідеології, менталітету тощо), порів­няно з економічними.