Виникнення інституціонального напряму в німецькій політекономії

Послідовниками і представниками нової історичної школи вважа­ють В. Зомбарта (1863—1941) і М. Вебера (1864—1920). Вони продов­жують пошук засобів удосконалення суспільства, намагаючись теоре­тично розв’язати нагальні соціальні проблеми.

Венгер Зомбарт (1863—1941) у працях «Сучасний капіталізм» (1902), «Буржуа» (1913), «Три політичні економії» (1923), «Німецький соціалізм» (1934) досліджував проблеми соціальної психології нації, її вплив на економічну поведінку суб’єктів народного господарства. Він намагався показати на історичних прикладах, що капіталістичне суспі­льство виникає як наслідок психологічного прагнення людини до сво­боди економічної діяльності, духу підприємництва і новаторства, що забезпечують її збагачення. У свою чергу, збагачення веде до змін у су­спільній психології (інколи негативних, запобігати яким — завдання держави). Значне місце в дослідженнях Зомбарта посідає аналіз підпри­ємництва, яке він визначав як прагнення до багатства, самовизначення і влади. Підприємці виконують три основні функції: організаторську, збутову та облікову. Зомбарт виділяє шість типів підприємців: розбій­ників, феодалів, спекулянтів, купців, ремісників та державних діячів.

В економічній літературі Зомбарта часто називають ідеологом нациз­му. Це зумовлено тим, що він, звертаючись до ідей Ф. Ліста, намагається обґрунтувати тезу про визначальну роль суспільної, національної за сут­ністю, психології, яка, на його думку, є основою істинної конкуренції — протистояння держав і націй. Він стверджував, що нації зі свідомо сфор­мованою психологією є сильнішими за ті, мораль яких формується сти­хійно, а тому вони мають право насильницьким способом насаджувати свою мораль, завойовуючи собі «життєвий простір». За Зомбартом, еко­номічна наука не може ігнорувати час і простір, оскільки господарське життя визначається психологією епохи, класу, раси та нації.

Дещо іншим є об’єкт дослідження у Макса Вебера (1864—1920). Він присвячує свої праці дослідженню морально-етичної природи сус­пільно-історичних процесів. Свої ідеї Вебер виклав у книгах «Протес­тантська етика і дух капіталізму» (1904), «Господарська етика світових релігій» (1916—1919), «Загальна економічна історія» (1919—1920). Він звертає увагу на основоположні ідеї вчень Лютера і Кальвіна, згідно з якими своїм поступальним розвитком суспільство завдячує економічній діяльності, котра є лише однією з багатьох форм виконання людиною своїх обов’язків перед Богом і суспільством. Тому необхідно виховува­ти в нації працьовитість, бережливість і прагнення збагачення.

Слід визнати, що праці Вебера були важливим внеском у розвиток історичної традиції. Вони давали якнайповніше уявлення про особли­вості національної політичної економії, згідно з якою менталітет нації, суспільна мораль визначають форми економічних відносин. Вебера ча­сто називають батьком сучасного інституціоналізму.

Він розробив концепцію «ідеальних типів» суспільного устрою, в якій виділив дві ідеально типові орієнтації економічної поведінки інди­відів: традиційну (ґрунтується на традиційних методах трудової діяль­ності) та раціональну (домінує з появою ринкової економіки та відо­бражає «капіталістичний дух» господарювання). Орієнтуючись на принцип раціональності, німецький філософ ідеалізував капіталізм.

М. Вебер розробив теорію раціональної бюрократії, за якою управ­ління державою здійснює лише професійна бюрократія, яка є своєрід­ним чинником раціоналізації влади і характеризується ефективністю розподілу обов’язків, суворою ієрархічністю владних функцій.

8.6.