Сутність поняття «знання» у трактовці вчених-економістів XX ст.
На початку XXI ст. суб’єкти суспільної діяльності та економічні агенти все частіше стикаються з ситуацією, коли змінюється система цінностей суспільства, його соціальний розподіл, а причина тому — зміна місця й ролі знання у сучасному господарстві: знання набуває значення засобу досягнення соціальних і економічних результатів.
Роль знання в економічному розвитку зростає, випереджуючи значимість засобів виробництва й природних ресурсів. Так, за оцінками Світового банку, фізичний капітал у сучасній економіці формує 16 % загального обсягу багатства кожної країни, природний — 20 %, а людський капітал — 70 %. У таких країнах, як Японія і Німеччина, частка людського капіталу становить до 80 % національного багатства. На сьогодні цінності створюються за рахунок підвищення продуктивності та використання нововведень, тобто застосування знання на практиці. Економічне зростання дедалі більше залежить від здатності отримувати нові знання й застосовувати їх в усіх сферах життя.Розуміння здатності знання виробляти нове знання та уміння застосовувати його на користь людини стає одним із найактуальніших завдань сучасної науки, насамперед економічної теорії. Без цього, зокрема, неможливо подолати глобальні кризи, породжені техногенною цивілізацією. Однак дотепер економічна думка на завжди встигає належним чином усвідомити зміни, що відбуваються. Очевидно, позначається нестача напрацьованого багажу нових ідей, спираючись на які можна було б знайти нові стратегії цивілі- заційного розвитку. Так і значення знання у сучасній економіці поки ще не знайшло відповідного пояснення, зокрема те, як і за яких умов знання створюються, як вони комерціалізуються й вводяться безпосередньо у «ринковий обіг» [56].
Філософський енциклопедичний словник дає таке визначення: «Знання — перевірений практикою результат пізнання дійсності, правильне її відображення у мисленні людини; володіння досвідом і розумінням, що є правильним й у суб’єктивному, й в об’єктивному відношенні й на підставі яких можна побудувати судження та висновки, що здаються досить надійними, для того щоб розглядатися, як знання» [48].
Знання сприяють:
1) становленню і розвитку особистості, що має знання (освітнє знання);
2) становленню світу й позачасовому становленню його вищих принципів, розглянутих з позиції конкретного й наявного буття. Таке знання отримало назву релігійно-культурологічного. Воно описує науково-культурологічну картину світу. Акумуляція і трансляція таких знань виробляється за допомогою традицій, звичаїв, обрядів і знаходить своє відображення у релігії і господарській думці;
3) визначення мети становлення — практичне панування над світом і його перетворення для людських цілей. Це знання позитивних наук, знання панування та дії.
11.2.