Тема 15 Економічні теорії неолібералізму

• Загальна характеристика шкіл неолібералізму

• Спільні ознаки й відмінності англомовного та німецького неолібералізму

• Економічна концепція В. Ойкена

• Соціальнеринкове господарство: теоретична модель

і практична реалізація

Неолібералізм прийшов на зміну старому економічному лібераліз­му 30-х років XX ст., причиною краху якого стала економічна криза 1929—1933 рр.

обстоювання ідей природного порядку та природних прав; підтримка політики вільної торгівлі;

заперечення будь-якого розширення державного регулювання; розвиток автономного місцевого самоврядування та добровільних організацій на противагу зростанню впливу центральних органів влади.

Ідейні корені економічного лібералізму сягають часів А. Сміта та його “невидимої руки”. У першій третині XX ст. існувало три основні групи економістів, які розвинули ліберальну традицію й заклали фундаментальні основи сучасного неоліберального мислення. Лон­донська школа неолібералізму Е. Кеннана — Л. Роббінса зробила су­часним класичне трактування завдань і цілей економічної науки, функціонування ринкових механізмів в умовах обмеженості ресурсів. Віденська школа Л. Мізеса — Ф. Хайека поєднала маржиналістські принципи австрійської школи граничної корисності з англійською неокласичною теорією, що надало їм ще більшої суб’єктивістсько- психологічної спрямованості та уможливило зосередження уваги на аналізі умов і процесу конкуренції. Своєю чергою, Чиказька школа Ф. Найта — М. Фрідмана так само досліджуючи особливості недо­сконалої конкуренції, основну увагу звертала на поведінку госпо­дарюючих суб’єктів за умов невизначеності, ризику, інфляційних сподівань, відкривши при цьому шлях монетаристській інтерпретації сучасного неолібералізму. Представники цих трьох груп неолібералів були одностайні в розумінні ролі ринку й тих загроз для нього, які приховані в монополізації економіки й державному інтервенціо- нізмі.

Вирішенням цих питань зайнялися німецькі неоліберали, які в період між двома світовими війнами безпосередньо зіткнулися з гострими соціальними наслідками саморуйнування ринкового господарства, тоталітарною диктатурою фашизму, з виникненням, розвитком і ціл­ковитим крахом центрально-керованої примусової економіки. У Ні­меччині також виокремились три групи неолібералів, кожна з яких зробила помітний внесок у з’ясування можливості антитоталітарної й соціальної еволюції системи вільного підприємництва в теорію та практику соціального ринкового господарства. Найстаршу групу німецьких неолібералів очолили В. Репке та А. Рюстов, які приділили особливу увагу питанням теорії економічного ладу та економічної політики, розмежуванню та взаємозв’язку цих понять. Друга група сформувалася навколо В. Ойкена та Ф. Бьома у Фрайбурзькому уні­верситеті. Органічно засвоївши й розвинувши найважливіші поло­ження історичної школи в Німеччині, у межах якої чи не вперше в еко­номічній науці розроблялися класифікації національних господарств, ця група зайнялася визначенням стадій історичного й економічного розвитку, трактуванням економічної системи. Третя група німецьких економістів, представлена А. Мюллером-Армаком, Л. Ерхардом і їх уч­нями, стала відомою як кельнська школа неолібералізму. Нею було роз­роблено концепцію соціального ринкового господарства. Термін “соціальне ринкове господарство” запропонував А. Мюллер-Армак після 1946 р. для характеристики форм переходу від мілітаризованої, надіндустріальної фашистської економіки до мирної. Спочатку ці за­ходи він розглядав як тимчасові, призначені для пожвавлення госпо­дарського життя та вирішення проблем відбудови народного госпо­дарства. Лише потім означене поняття наповнилося новим змістом і перетворилося на концепцію нового економічного ладу для ФРН, по­слідовно реалізовану в 50-ті роки в економічній політиці канцлера Західної Німеччини Л.

У генезисі німецького неолібералізму виразно проявилася тенденція до створення єдиної, спільної теорії трансформації тоталітарного ладу з центрально-керованою економікою в демократичний лад на основі вільного ринкового господарства з подальшою його орієнтацією на вирішення соціальних завдань. Було розроблено прагматичну й ідео­логічно привабливу концепцію соціального ринкового господарства, позбавленого хиб класичної ліберальної моделі й наділеного надійни­ми соціальними й антимонопольними стабілізаторами. Методологіч­ною основою та найважливішими елементами концепції соціального ринкового господарства стали теорія й політика ладу В. Репке — А. Рюстова, ідеальні типи господарства та принципи економічної по­літики В. Ойкена — Ф. Бьома, ідеї та комплекс конкретних економі- ко-політичних заходів щодо адаптації ринкової економіки до вирішен­ня соціальних проблем А. Мюллера-Армака — Л. Ерхарда.

Загальні уявлення про модифікацію функцій ринку в сучасних еко­номічних системах об’єднують німецький ордолібералізм з розгляну­тими англо-американськими та віденською школами неолібералізму. Водночас між ними є кілька суттєвих відмінностей, що випливають з особливостей еволюції неолібералізму в Німеччині та інших країнах.

1. За ідейними й методологічними основами англомовний неолібе­ралізм більше тяжів до традицій класичної школи з її високим рівнем абстракції. Німецький неолібералізм виходив з національної економії та історичної школи з їх захопленням емпіричними дослідженнями та класифікацією різних типів господарського устрою суспільства.

2.Об’єктом аналізу англо-американського лібералізму була пове­дінка господарюючого суб’єкта на ринку, його адаптація до зміни умов недосконалої конкуренції. У німецькому ордолібералізмі увага акцентувалася на підтримці конкурентного ладу, який сам по собі диктує параметри економічної поведінки.

3.У сфері економічної політики англомовний лібералізм відійшов від розробки та прийняття конкретних економіко-політичних рішень, визнавав переважно монетарні важелі впливу на економіку шляхом ре­гулювання грошово-кредитної сфери.

4.Роль держави в ринковому просторі англомовний неокласичний лібералізм розглядав як її природну реакцію на погіршення умов кон­куренції, економічний спад тощо. Німецький неолібералізм вбачав економічні функції держави в постійному стимулюванні конкуренції, розширенні конкурентного простору в умовах певної структури ви­робництва, кон’юнктури ринку, соціальних пріоритетів, які постійно змінюються.

Саме тому для означення англомовного неолібералізму частіше вжи­вається термін “нова неокласика” (див. тему 16). Тут докладніше роз­глянемо німецький варіант неолібералізму.

Вихідним пунктом неоліберальних пошуків концепції ідеального економічного ладу стало вчення В. Ойкена про два типи економічних систем: “центрально-керованого господарства”, або примусової еко­номіки, і “мінового господарства”, або ринкової економіки. Основу цього вчення становить аналіз елементарних господарських форм — поділу праці, власності, координуючого механізму, домашнього гос­подарства, підприємства, економічних інститутів держави та ін. Кри­терієм розмежування ідеальних типів економічних систем є механізм координації взаємодії господарських одиниць, процес прийняття еко­номічних рішень. Іншим критерієм класифікації є особливості генези­су економічного ладу, згідно з яким вирізняються природно зростаю­чий і законодавчо встановлений лад. У німецькому неолібералізмі велика увага приділялася також двом типам економічної політики — політиці ладу та політиці процесу. Політика ладу — це комплекс дов­гострокових заходів, спрямованих на створення рамкових умов функ­ціонування економіки, їх законодавче та правове оформлення, конт­роль за їх дотриманням і своєчасне внесення коректив з боку держа­ви. Політика процесу являє собою комплекс заходів щодо безпосеред­нього впливу на господарську діяльність через фінансову стабілізацію, структурні й соціальні зрушення, у тому числі перерозподіл доходів і вирішення проблеми добробуту.

Багато хто на Заході вважає, як і В. Репке, що соціальне ринкове господарство — це не що інше, як певний серединний “третій шлях”, що пролягає між капіталізмом і соціалізмом та веде однаковою мірою до свободи й соціальної справедливості. Таке формулювання не поз­бавлене певного ідеологічного протистояння, тому наведемо визна­чення А. Мюллер-Армака, наведене в його книзі “Управління еконо­мікою та ринкове господарство” (1964). Він писав: сенс соціального ринкового господарства полягає в тому, що принцип свободи ринку поєднується з принципом соціального вирівнювання. “Соціальне ви­рівнювання” вирішує проблему однобічного ринкового утворення доходів частково за допомогою соціальних витрат держави, але пе­реважно завдяки здійсненню певної податкової політики. Соціальне ринкове господарство аж ніяк не ідентичне вільній ринковій еко­номіці, яка виконує функцію вирівнювання, згладжування гострих соціальних відмінностей і конфліктів. Основними елементами струк­тури соціального ринкового господарства є такі:

• конкурентний лад, який базується на приватній власності на за­соби виробництва;

• ринок як координуючий механізм і регулятор господарської ді­яльності;

• домашні господарства, промислові, сільськогосподарські, бан­ківські, торговельні та інші підприємства як суб’єкти господарю­вання;

• держава, яка за допомогою політики зміцнення конкурентного ладу забезпечує й контролює загальні умови функціонування рин­кової системи та сприяє соціальному вирівнюванню.

Цільовою настановою соціального ринкового господарства є зав­дання досягнення високого рівня добробуту для переважної більшості членів суспільства в умовах економічної свободи на основі конкурент­ного ладу. З цього погляду концепція соціального ринкового госпо­дарства є поки що найбільш науково обґрунтованим і доведеним на практиці синтезом лібералізму й державного регулювання в інтересах соціально-економічного прогресу.

Контрольні запитання та завдання

1. Чому сучасний неолібералізм є продовженням класичної еконо­мічної традиції?

2. Визначте проблематику досліджень німецького неолібералізму.

3. Знайдіть спільні ознаки й відмінності англомовного та німець­кого неолібералізму.

4. Охарактеризуйте ідеальні типи економічних систем, визначені В. Ойкеном.

5. Чим відрізняється політика ладу від політики процесу?

6. Дайте визначення соціального ринкового господарства та його структурних елементів.

7. Що таке “соціальне вирівнювання”?

8. Оцініть можливості й перспективи застосування теорії соціаль­ного ринкового господарства в Україні.