Теорія спонтанного порядку Ф. Хайєка

У своїх дослідженнях Ф. Хайєк спирається на методологічну ба­зу австрійської школи. Основним науковим підходом для нього є методологічний індивідуалізм і суб’єктивізм.

Розвиваючи принцип методологічного індивідуалізму, Ф.

Дійсний індивідуалізм бере початок у навчаннях Д. Локка, Б. Мандевіля, Д. Юма, Д. Такера, А. Фергюсона, А. Сміта, Е. Берка, А. Токвіля. Помилковий індивідуалізм проповідували енциклопе­дисти, Pycco й фізіократи. Цей раціоналістичний індивідуалізм має тенденцію перероджуватися в соціалізм або колективізм.

Дійсний індивідуалізм — це теорія суспільства, спроба зрозумі­ти чинності, що визначають громадське життя людини, а також ряд політичних положень, виведених з даного уявлення про суспільст­во. Основне ствердження індивідуалізму полягає в тому, що «немає іншого шляху до пояснення соціальних феноменів, крім як через наше розуміння індивідуальних дій, звернених на інших людей і вихідних з їх очікуваної поведінки».

Цей аргумент спрямований проти колективістських теорій сус­пільства, які ігнорують фактор активно діючого індивіда. Помил­кові індивідуалісти вважають, що суспільними процесами можна управляти, якщо вони поставлені під контроль індивідуального людського розуму, у той час як дійсні думають, що, «якщо надати людям волю, вони частіше досягнуть більшого, ніж міг би спроек­тувати або передбачити індивідуальний людський розум».

Ф. Хайєк пише: «...спонтанне співробітництво вільних людей часто створює речі більш великі, ніж їх індивідуальний розум змо­же коли-небудь осягти в повній мірі». Саме в цьому суть відкриття класичною політичною економією принципу «невидимої руки», що стало основою розуміння не тільки економічного життя, але й соці­альних явищ.

2.4.