Термінологічний словник

Автаркія — політика економічної замкненості, самозабезпечення, розрахунку на власні сили. Може бути запровадженою як в одній країні, так і в групі країн.

Адаптивні очікування — базуються на набутому за аналогічної економічної ситуації досвіді, знанні наслідків певних економічних змін, урахуванні колишніх помилок і визначають економічну поведінку суб’єкта за зміни економічної політики чи ситуації.

Акселератор — коефіцієнт, протилежний мультиплікатору; характеризує вплив приросту національного доходу на приріст інвестицій. Показує, у скільки разів мають збільшуватися капіталовкладення в результаті конкретних темпів зростання національного доходу.

Альтернативна політична економія — політична економія, яка базується на тезі про пріоритетність загальносуспільного інтересу щодо приватного (комунітаризм) та на засадах національної визначеності, історизму та суб’єктивізму. Заперечує індивідуалізм та космополітизм класичної політичної економії. Визнає можливість свідомої побудови бажаного суспільного ладу.

Гедонізм — один із виявів індивідуалізму. Принцип, за яким індивідуальні інтереси виявляються в намаганні отримувати якнайповніше задоволення своїх потреб за якнайменших витрат (наприклад: максимізація доходів і мінімізація витрат).

Глобальний чинник соціал-демократичного розвитку — розвиток світових інтеграційних зв’язків, що, на думку соціал-реформістів, сприяє експорту моделі демократичного соціалізму.

Господарство Робінзона — термін, запроваджений у науковий обіг К. Менгером, який використовується для аналізу економічних відносин і показників на рівні окремого суб’єкта господарювання (індивіда), тобто на мікрорівні, з урахуванням феномена власності та людського егоїзму, обумовленого відносною рідкісністю благ.

Гранична корисність блага — здатність блага задовольняти найменш інтенсивну потребу; додаткова корисність, яку одержує споживач від додаткової одиниці блага.

Гранична продуктивність капіталу — приріст продукту, який забезпечується завдяки використанню додаткової одиниці капіталу.

Гранична продуктивність праці — приріст продукту, який забезпечується завдяки використанню додаткової одиниці праці.

Гранична схильність до споживання — коефіцієнт, який характеризує відношення між зміною споживчих витрат і зміною післяподаткового доходу.

Дирижизм — складова неоліберальної методології французької школи політичної економії. Згідно з нею державі належить узяти на себе функцію нейтралізації головного недоліку ринкової економіки — циклічності розвитку. Основною причиною циклічності представники цієї школи вважають невідповідність попиту та пропозиції, тому пропонують узгоджувати їх, плануючи обсяги виробництва на основі щорічної звітності та первинних планів суб’єктів господарської діяльності. Дирижизм використовує різноманітні моделі планування, у тому числі директивне (щодо державного сектору), індикативне і договірне (щодо приватного сектору). Дирижизмом називають також запозичену соціал-демо­кратами у французьких неолібералів теоретичну модель управління економікою, орієнтовану на державне коригування оптимального співвідношення попиту і пропозиції.

Економіка ринків — категорія, запроваджена М. Алле в контексті його макроекономічної моделі дирижистської економіки: суспільне господарство — це сукупність локальних ринків з власною системою ціноутворення, втручання у функціонування яких неможливе, натомість необхідним і можливим є узгодження зв’язків між ними для забезпечення загальної економічної рівноваги, стійкості та конкурентоспроможності національної економіки.

Економічне моделювання — метод, в основі якого лежить побудова економіко-математичних моделей, що встановлюють залежності між економічними змінними, виявляють наявні обмеження і визначають способи їхнього оптимального узгодження для досягнення умов, поставлених цільовою функцією. Метод обґрунтований багатьма вченими-економістами у 20—30 роки ХХ ст., зокрема Є.

Економічний лібералізм — економічна доктрина, згідно з якою держава та інші економічні й політичні організації не повинні втручатися в господарські відносини, залишаючи всім економічним суб’єктам повну свободу дій, тобто сукупність економічних свобод (вільна конкуренція, вільне підприємництво, вільні ціни тощо); також економічна політика, заснована на цих принципах.

Економічний націоналізм — термін, що застосовувався Ф. Лістом та його послідовниками — представниками німецької школи політекономії, а також американськими економістами Д. Гамільтоном, Д. Рай­мондом, Д. Мейтлендом та Г. Кері для визначення сутності конкуренції за комунітарного суспільства. Космополітичній ідеї економічного індивідуалізму класичної школи вони протиставляють ідею доцільності конкуренції між країнами і націями.

Економічна демократія — теоретична складова (категорія) соціал-реформістської моделі демократичного соціалізму. Перед­бачає наявність противаг великому капіталу, розподіл відповідальності між сторонами, що беруть участь в управлінні, оприлюднення всіх важливих рішень, як щодо діяльності підприємств, так і щодо економічної політики держави, самоконтроль, суспільний контроль (громадський, робітничий, профспілковий) та профілактику зловживань економічною владою.

Екстерналії — соціально значущі для функціонування ринку зовнішні ефекти.

Етатичний соціалізм — теоретична модель демократичного суспільства (урядовий демократичний соціалізм), яка передбачає наявність сильної державної влади, що забезпечує реалізацію цієї моделі на практиці. Такою є, зокрема, німецька модель, проте вона передбачає також і розвинену систему суспільного контролю за владою. Основа економіки — різноманітні форми власності, що співіснують на конкурентних засадах.

Ефективна конкуренція — термін запроваджено Й. Шумпетером, який намагався висвітлити інноваційний аспект конкуренції, який веде до монополії (передових позицій на ринку завдяки впровадженню інновацій) і можливий лише за монополії (обсяги коштів).

Ефективний попит — термін з концепції Дж. М. Кейнса щодо потенційно можливого і стимульованого державою попиту, забезпеченого грошима (платоспроможного). Ефективний попит є тотожним національному доходу, який витрачається на споживання й нагромадження, тобто складається з особистого та виробничого попиту.

Закон спадної граничної корисності — полягає в тому, що в міру збільшення споживання блага гранична корисність кожної додаткової його одиниці зменшується. Інакше кажучи, корисність кожної наступної одиниці блага, що споживається в даний момент, менша за корисність попередньої одиниці.

Закон спадної родючості ґрунтів — у класичній теорії є природним наслідком обмеженої продуктивності земель, віддача від яких не зростає зі зростанням обсягів капіталовкладень і навіть зменшується відносно одиниці витрат (обґрунтовано Д. Рікардо, Т. Мальтусом та ін.).

Збалансоване споживання, або збалансований бюджет споживача, — категорія, запроваджена Є. Слуцьким для визначення можливості корекції ефективного попиту. Уточнює теорію ефектів І. Фішера. Згідно зі Слуцьким, додатковим чинником розбалансування економіки є диференціація доходів різних верств населення, що зумовлює у людей з низьким рівнем доходів збіднення структури потреб, отже спричиняє однобічний розвиток економіки та її розбалансування. Функціональна залежність між доходами, їхньою диференціацією за групами населення та ефективним попитом Слуцький описує на основі статистичних даних за допомогою економіко-математичних методів, називаючи її цільовою функцією сукупного споживання і сукупного попиту. Умовою корекції ефективного попиту він уважає вирівнювання доходів за умов ефективної ринкової економіки внаслідок розвитку соціальної інфраструктури.

Змішана економіка — форма економічної демократії, за якої наявність противаг великому капіталу забезпечується завдяки багатоваріантності шляхів розвитку ринкової економіки на основі конкуренції різних форм власності на засоби виробництва — приватної, державної, громадських організацій, кооперативів тощо.

Ідеальні типи господарських систем — категорії (абстракції) німецької ордоліберальної теорії. За історичною методологією будь-яке господарство є комбінацією різноманітних економічних форм. У чистому, абсолютизованому вигляді ці форми становлять скрайні, «ідеальні типи». Такими типами є «центрально-кероване господарство» та «вільне ринкове господарство».

Індивідуалізм — має на меті досягнення суб’єктом власних приватних інтересів. Базується на приватній формі власності. Виявляється в конкурентній боротьбі.

Індикативне планування — форма державного планування діяльності суб’єктів господарювання з метою узгодження обсягів попиту і пропозиції. Має рекомендаційний характер або здійснюється у формі інформування про очікувану кон’юнктуру ринку через суспільний план-прогноз. Індикативні плани необов’язкові для виконання.

Індустріальне виховання нації — ужиття різноманітних ідеологічних та економічних заходів, які мають на меті спонукати суб’єктів національної економіки до промислової перебудови, запровадження індустріального виробництва заради високої продуктивності праці, що забезпечує конкурентоспроможність національних товарів на світовому ринку.

Інституціоналізм — один з напрямів сучасної економічної думки, який сформувався в першій третині ХХ ст. як альтернатива неокласичному напряму. Головною його особливістю є дослідження всієї сукупності соціально-економічних факторів (інститутів), що розглядаються у взаємозв’язку і взаємообумовленості та в історичному контексті, а також ідея соціального контролю суспільства над економікою.

Інституціональні складові соціального середовища — менталітет нації, законодавство, мораль, релігія, культура, наукові знання, освіта, соціальна рівновага («соціальний спокій») тощо.

Інституціональні структури суспільства — заклади, що формують інституціональні складові соціального середовища: церква, суди, навчальні, виховні, наукові, адміністративні та ін. заклади, різноманітні спілки та об’єднання тощо.

Катедер-соціалізм — течія альтернативної історичної школи, яка визнавала примат суспільної волі над економічними законами, пропагувала реформи в соціальній сфері, уважаючи таке реформування спільним завданням держави та робітничого класу (репрезентованого профспілками або іншими громадськими організаціями) і способом створення сприятливого соціального середовища для економічного розвитку.

Кейнсіанство — один із напрямів сучасної економічної думки, який виходить з необхідності та значущості державного регулювання економіки з допомогою широкого застосування державою фіскальної, грошово-кредитної політики та інших активних заходів впливу на ринковий механізм, котрий, на думку представників цього напряму, не здатний у короткостроковому періоді швидко відновлювати повну зайнятість, а тому необхідне стимулювання сукупного попиту державою.

Класична політична економія — напрям економічної думки кінця ХVII — першої половини ХІХ ст., представники якого розвінчали протекціоністські ідеї меркантилізму та заклали наукову базу методологічних і теоретичних досліджень ринкових економічних відносин. Головною особливістю напряму є пропаганда ідеї «чистої» економічної теорії, доцільності абсолютного невтручання держави в ділове життя та механізм саморегуляції економіки.

Комунітаризм — принцип, на якому базуються теорії альтернативної школи. Згідно з цим принципом загальносуспільний інтерес є пріоритетним щодо приватного, індивідуального інтересу, а економічна спроможність суб’єкта господарювання залежить від успіхів національної економіки. Про суспільний інтерес, за німецькою теорією, має дбати сильна держава.

Консервативна неокласика — напрям неокласичної теорії, що за принципами і предметом дослідження залишається незмінним. Досліджує взаємозв’язки та взаємозамінність факторів виробництва, а також чинники економічного зростання за умов обмеженості ресурсів і на основі доктрини виробничої функції.

Конституйована вартість — (категорія, уживана Прудоном) — це така споживна вартість, яка є необхідною для суспільства, включається в склад багатства через обмін і обов’язково реалізується.

Корпоративний соціалізм — лейбористська теоретична модель демократичного суспільства (демократичного соціалізму), яка базується на визнанні того, що власність на засоби виробництва набирає суспільного характеру в процесі корпоратизації економіки. Ознаками усуспільнення є участь трудящих у прибутках та управлінні корпоративними капіталами, громадський і робітничий контроль за діяльністю корпорацій, прозорість економічної політики таких корпорацій.

Космополітизм — принцип класичної школи, який зазнав нищівної критики з боку альтернативної школи. Згідно з цим принципом дія економічних законів конкуренції не обмежується державними кордонами — вони діють на всьому економічному просторі. Представники альтернативної школи доводили, що кожній національній економіці властиві свої історично визначені, економічні закони розвитку, а конкуренція в космополітичному розумінні — це конкуренція між державами за економічне панування.

Ліквідність — можливість швидкої реалізації, продажу, перетворення матеріальних цінностей на гроші.

Ліквідні засоби — готівка та інші активи, які дають можливість їх власникові безперебійно здійснювати платежі.

Лобі — організовані групи тиску на уряд та законодавчі установи, щоб домогтися ухвалення законів чи постанов у інтересах певних політичних партій чи соціальних груп.

Маржиналізм (маржинальна економічна теорія) — узагальнення ідей та концепцій, що ґрунтуються на дослідженні й використанні граничних економічних величин як взаємозв’язаних явищ економічної системи на мікро- та макрорівні.

«Маржинальна революція» — перехід від цінностей класичної школи (загального бачення, методу і навіть предмета) до теоретико-методологіч­них цінностей маржиналізму, що стався в останній третині XIX ст.

Марксистська політична економія — напрям економічної думки, який виник у 40-х рр. ХІХ ст. і спирається на вчення К. Маркса про працю як джерело додаткової вартості, котра утворюється в результаті експлуатації найманих робітників капіталістами; про капітал як виробниче відношення та боротьбу класів як рушійну силу історії; про пролетарську революцію з наступним усуспільненням засобів виробництва, тобто ліквідацію приватної власності на них як неминуче завершення (подолання) капіталізму. Модифікацією цього напряму був марксизм-ленінізм. Нині у світі існує кілька економічних шкіл марксистської орієнтації.

Мейнстрим — головна дорога, основний, найавторитетніший напрям у науці чи мистецтві.

Меркантилізм — напрям економічної думки ХVI—XVIII cт., представники якого ототожнювали багатство країни з грішми (золотом, сріблом), розглядаючи гроші як найважливіший засіб економічного зростання, а джерело багатства бачили в зовнішній торгівлі з досягненням активного торгового балансу. Головною особливістю напряму є розроб­лення і впровадження ідей протекціонізму.

Мобілізаційна модель (політика) розвитку — за визначенням історичної школи, це модель економічної і політичної автаркії (самоізоляції), яка передбачає інтенсивне використання інституційних складових соціального середовища.

Моделі економічної динаміки — моделі економічного зростання, що в них виробнича функція враховує автономні чинники — НТП, зарубіжні інвестиції, зростання працездатної частки населення тощо.

Монетаризм — складова неоліберальної методології американської школи політичної економії. Економічна теорія, що ґрунтується на тезі про визначальну роль грошової маси, яка перебуває в обігу (кількісній теорії грошей), у реалізації державної політики стабілізації економіки, функціонування та розвитку останньої.

Монетарна модель циклу — альтернативна кейнсіанській, обґрунтована чиказькою неоліберальною школою, зокрема М. Фрідменом. Визнає грошово-кредитну природу циклічного розвитку: розширювальна грошово-кредитна політика бюджетного дефіциту дестабілізує економіку (підриває цінові механізми саморегуляції), не розв’язуючи проблеми зайнятості, провокуючи неконтрольовану інфляцію. Для нейтралізації породжуваних такою політикою проблем пропонується запровадити обмежувальну, рестриктивну політику, яка забезпечить стабілізацію бюджету, баланс його надходжень і витрат, а грошову емісію здійснювати за суворого контролю з обов’язковою орієнтацією приросту обсягів грошової маси в обігу на приріст національного доходу.

Мультиплікатор — множник; поняття, що використовується в економічній теорії для характеристики й визначення різноманітних взаємозв’язків, де є мультиплікаційний ефект. Так, кейнсіанство під мультиплікатором розуміє коефіцієнт, який характеризує залежність зміни доходу від зміни інвестицій.

Національна політична економія — назва, яку отримала німецька політична економія, що заперечувала принципи космополітизму та індивідуалізму.

Недосконала конкуренція — термін, запроваджений Дж. Робін­сон, застосовується для позначення особливостей ціноутворення за умов монополізації економіки. Його конкурентний характер не зникає, але фірми-виробники починають конкурувати між собою за найприйнятнішу для споживача ціну товару.

Неокласична теорія — один з напрямів сучасної економічної думки, який сформувався в 90-ті роки ХІХ ст. на базі як ідей економічного лібералізму та «чистої теорії», так і принципів системного аналізу маржинальних (граничних) показників та мікроекономічного дослідження, що стали альтернативою класичній політичній економії. Головним предметом дослідження є ринок, головною проблемою — оптимізація економічної діяльності суб’єктів господарювання, а класичну теорію економічного розвитку замінила теорія загальної рівноваги. З 30-х років ХХ ст. теоретико-методологічні завдання «неокласиків» доповнилися макроекономічними дослідженнями, проблематикою соціальної спрямованості та державного регулювання економіки.

Неолібералізм — течія в неокласичній теорії, яка визнає необхідність регулювального втручання держави в соціально-економічні процеси, але обмежує його свідомим створенням інституціональних умов, котрі забезпечуватимуть моделювання бажаного економічного та соціального ладу на основі вільного, конкурентного ринку, що саморегулюється. Включає кілька шкіл, з-поміж яких найвідоміші: французька (паризька) школа дирижизму, фрейбурзька (німецька) ордолібералізму, американська (чиказька) монетаризму, англійська (лондонська) спонтанного порядку.

Оптимальне використання обмежених ресурсів — метод математичного моделювання економічних процесів з допомогою системи багатофакторних лінійних моделей оптимального планування, запропонований у 1932 р. Л. Канторовичем у контексті моделі «витрати-випуск». За цим методом розраховується економічна ефективність використання обмежених ресурсів, визначаються граничні межі взаємозамінності ресурсів, необхідні та достатні умови досягнення мультиплікаційного ефекту. Метод можна розглядати як варіант кривої вироб­ничих можливостей.

Оптимум Парето — поняття, призначене для оцінки стану загальної економічної рівноваги. Оптимальним, за Парето, є такий стан, коли за даних умов (наявності ресурсів, системи розподілу, запитів споживачів, цін) ніхто не може поліпшити свого становища, не погіршуючи при цьому становища когось іншого.

Ординалізм — порядкова теорія корисності.

Ордолібералізм — складова неоліберальної методології німецької школи політичної економії, котра виходить з того, що будь-яке народне господарство характеризується комбінацією притаманних тільки йому форм господарювання. Узяті в чистому вигляді (як абстракції), вони становлять «ідеальні типи господарства», а в комбінованому — «реальні типи господарства». Суспільство може свідомо комбінувати ці форми і отримувати бажаний соціально-економічний порядок у ряду ідеальних (чистих) форм — від «центрально-керованого» до «вільного ринкового».

Основний психологічний закон — установлений Дж. М. Кейнсом «закон» відставання сукупного споживання від зростання сукупного реального доходу. Це відставання пов’язане з тим, що частина національного доходу зберігається, заощаджується, не повертаючись у господарський оборот. За цим законом, у разі збільшення доходів домогос­подарств їхня гранична схильність до споживання зменшується.

Переваги ліквідності (схильність до ліквідності) — прагнення економічних суб’єктів зберігати хоча б частину свого багатства (доходу) у вигляді ліквідних засобів (активів).

Політика порядків — реальне втілення теорії ордолібералізму, яку на практиці використав німецький уряд Л. Ерхарда. Ця політика перед­бачала формування «соціально-ринкового господарства» як результат комбінування низки форм двох «ідеальних типів господарських систем».

Праксеологія — заснований Є. Слуцьким напрям науки про закони ринкової поведінки споживача (теорія надання економічних переваг). Згодом розвинулась у науку про ринкову поведінку економічного суб’єкта (сучасна теорія раціональних очікувань).

Протекціонізм — політика, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції через пряме або непряме обмеження імпорту товарів.

Раціональні очікування — теорія, згідно з якою на економічну поведінку суб’єктів господарювання впливають їхні очікування і прогнозування наслідків конкретної економічної політики. Така поведінка є типовою за певних змін ринкової ситуації і може бути формалізована та врахована під час моделювання процесів економічного врівноважування, оскільки раціональні очікування базуються на наукових прогнозах, що враховують особливості функціонування реальної економічної моделі

Робочі гроші — запропонована Р. Оуеном форма обслуговування нетоварного обміну. Він пропонує замінити гроші, які мають товарну природу, бонами праці — посвідченнями, де визначалася б конкретна частка індивідуального робітника у створеному суспільному продукті (вимірювалась робочим часом). Ці бони давали б право на отримання з «банку обміну» еквівалентної частки продукту, коли в цьому виникатиме потреба.

Робочий банк обміну — створений на пропозицію Р. Оуена пункт здачі вироблених продуктів, де в обмін на них можна було отримати продукти, еквівалентні за витратами робочого часу на їх виробництво. Мета діяльності такого банку — установити справедливий нетоварний еквівалентний обмін і відповідно ліквідувати прибутки як форму збагачення тих, хто не працює.

Ревізіонізм — течія в марксистській теорії, котра переглядала основи марксистської теорії, заперечувала радикалізм марксистської доктрини перебудови суспільства, визнаючи, однак, що соціалізм може бути збудований лише за умови становлення соціалістичної форми власності на засоби виробництва, а соціалістична економіка керуватиметься державою.

Розподільний соціалізм— скандинавська (шведська) теоретична модель демократичного суспільства (демократичного соціалізму), яка базується на визнанні справедливого розподілу, соціальної рівності як головних ознак соціалізму. Спирається на приватну власність і перерозподіл суспільних доходів у напрямі їхнього вирівнювання на засадах солідаризму.

Розумна цінність — (категорія, уживана Коммонсом) — утворюється в результаті формування оцінок, єдності думок у процесі всіх угод, тобто як результат переговорів.

Самокерований соціалізм — французька теоретична модель демо- кратичного суспільства (демократичного соціалізму), яка базується на господарській автономії як виробничих, так і територіально-адмініс­тративних одиниць. Головними її структурними ознаками є: децентралізована групова власність, демократичні форми планування, системність.

Солідаризм — категорія шведської доктрини соціального зрівняння. Передбачає організацію оплати праці на основі компромісу між заінтересованими соціальними групами — профспілками, об’єднаннями підприємців та державою, компромісу, спрямованого на зменшення розриву між мінімальним та максимальним рівнями заробітної плати.

Соціальна демократія — теоретична складова (категорія) соціал-реформістської моделі демократичного соціалізму. Означає наявність у суспільстві розвиненої соціальної інфраструктури (фондів соціального забезпечення, демократичної системи освіти, охорони здоров’я) і перед­бачає свободу вибору робочого місця, міграції в межах країни тощо.

Соціальний детермінізм — принцип нової історичної школи, заснований на комунітаризмі, згідно з яким, соціальні відносини визначають розвиток економіки. Звідси походить поняття «сприятливе соціальне середовище».

Соціал-реформізм — теоретичний напрямок, який сформувався на базі ревізіонізму. На відміну від марксизму, його представники обґрунтовували еволюційні шляхи перебудови суспільства, доводили можливість соціалістичних перетворень через реформи. Водночас вони не наполягали на тім, що основою соціалізму може бути лише суспільна форма власності, формулюючи натомість концепцію демократичного соціалізму.

Соціально-ринкове господарство — ордоліберальна модель суспільства, свідомо сформованого способом «комбінації ідеальних економічної та соціальної форм — вільного ринку і соціальної рівності». Теоретично обґрунтована В. Репке, О. Рюстовом, А. Мюллер-Армаком. У результаті «політики порядків», запровадженої в життя урядом Л. Ер­харда, таке суспільство було збудовано в післявоєнній Німеччині.

Соціальна гармонія — поняття, що трактується соціалістами-утопістами як ліквідація експлуатації одного класу іншим через скасування приватної власності на засоби виробництва. Зокрема в Р. Оуена — «формування соціального середовища, сприятливого для ефективної праці та всебічного розвитку людини».

Спадна віддача факторів виробництва — закон, що відображає зв’язок між рівнем насичення попиту, ціною товару та віддачею одиниці витрат: у міру зростання пропозиції товарів чи послуг на ринку ціна зменшується і кожна додаткова одиниця витрат на виробництво товару чи послуги дає все менший прибуток.

Споживчий кошик — орієнтир для визначення мінімальної заробітної плати, а також ціновий вираз сукупності товарів та послуг, призначених для задоволення потреб на даному рівні розвитку суспільства. Був запропонований П. Поповим як показник для формування народногосподарських планів.

Спонтанний порядок — складова неоліберальної методології Ф. Хайєка, згідно з якою державі належить забезпечувати всі умови для вільного розвитку ринкових відносин на засадах абсолютної, всепроник­ної конкурентності. Такий розвиток економіки є найефективнішим, бо відповідає глибинній природі економічних відносин — спонтанності. Ф. Хайєк пропонує позбутися соціальної інфраструктури і навіть функцію емісії грошей передати до рук суб’єктів господарювання.

Справедлива ціна — категорія, котру вживали каноністи і в основу визначення якої було покладено не лише витратний, а й морально-етичний принцип, унаслідок чого «дозволено по праву продавати річ дорожче, ніж вона варта сама по собі, хоча вона не повинна продаватися дорожче, ніж коштує її власникові».

Статистичні і динамічні коефіцієнти — показники, використані в контексті методу прогнозної екстраполяції (оцінки минулого і екстраполяції на майбутнє), запропонованого в ході побудови першого плану-прогнозу В. Громаном.

Суспільство індустріалів — за А. Сен-Сімоном, одна зі стадій розвитку суспільства, для якого базовими формами є високий технічний рівень розвитку промисловості, що потребує суспільної форми власності на засоби виробництва та новітніх форм розподілу суспільного продукту й управління суспільством. Розподіл у такому суспільстві здійснюватиметься за працею та через суспільні фонди споживання.

Теорія гармонії — теорія, уперше обґрунтована представниками економістів-класиків «нової хвилі». Згідно з нею індивідуальні інтереси (економічні і соціальні) не тільки суперечать, а й доповнюють одні одних, служать одні одним, виражаючи в сукупності єдиний суспільний інтерес — прогресивний розвиток суспільства. Гармонія інтересів досягається завдяки підкоренню індивідуальних інтересів суспільному інтересу.

Теорія ефективного попиту — згідно з цією теорією платоспроможний попит визначає майбутні обсяги виробництва. Забезпечується доходами: заробітною платою, прибутками, процентами та рентою.

Теорія послуг — теорія, що розглядає вартості як корисності (і причому не тільки матеріальні), що можуть обмінюватись одна на одну. Їх можна трактувати як послуги, що вступають у обмін.

Теорія ринків — цю теорію уперше сформулював Ж.-Б. Сей. Він уважав, що кризи надвиробництва неможливі, оскільки економіка складається з локальних ринків, які врівноважують один одного: так ринок пропозиції — результат розвитку виробництва — визначає ринок попиту; ринок грошей визначає ціни на товари тощо.

Теорія здержливості (утримання) — згідно з цією теорією здержливість — це «пожертва» суб’єктів виробництва — капіталіста і робітника, яка в першому випадку є відмовою від споживання частини доходів, у другому — працею замість відпочинку.

Теорія фонду заробітної плати — згідно з нею (за Т. Мальтусом) існує природний фонд заробітної плати, який визначається рівнем виробництва, тому індивідуальний рівень заробітної плати залежатиме від кількості зайнятих. Зростання індивідуальної заробітної плати породжуватиме безробіття, її падіння — скорочуватиме попит на товари, підриватиме стимули виробництва; за Д. С. Міллем, сукупний фонд заробітної плати об’єктивно визначається вартістю прожитку робітників.

Трансакційні витрати — витрати на пошук інформації про ціни, попит, пошук партнерів, укладання контрактів тощо.

Сформоване суспільство — за визначенням Л. Ерхарда, стан німецького суспільства на етапі завершення побудови соціально-ринкового господарства.

Універсальні моделі економічного зростання — моделі, що охоплюють усі сторони економічного розвитку і можуть бути основою управління економікою. Вони базуються на реальних економічних показниках та враховують їхню динаміку.

Фізіократизм — течія в класичній політичній економії у Франції (друга половина XVIII ст.), представники якої, гостро критикуючи меркантилізм, виходили з визначальної ролі в економіці та створенні національного багатства землі, сільськогосподарського виробництва.

Хрематистика — термін, який застосував Арістотель для позначення неприродної (на відміну від економіки) сфери діяльності людей — уміння наживати багатство, робити гроші за допомогою великих торгових угод і лихварських операцій.