ВИСНОВКИ
Звернення до історичного досвіду становлення і розвитку банківських установ на території України, економіко-правових засад їх діяльності, на нашу думку, має сприяти вдосконаленню і оптимізації регламентації діяльності банків і на сучасному етапі розвитку.
Знання економіко-юридичної сутності зазначених процесів є невід'ємною умовою розбудови і оптимізації банківської системи та вдосконалення банківської діяльності. Цікавим і затребуваним може виявитись історичний досвід щодо тенденцій, які можуть позитивно відобразитись на розвитку банківської системи.Процес становлення і розвитку банківських установ на території України не був послідовний. На його розвиток впливали чинники економічного, політичного і навіть ідеологічного характеру. Розвиток банківської системи відбувався в аграрній країні. Тому перетворення в кредитно-фінансовій сфері безпосередньо залежали від цієї сфери. З 1884 р. Російська імперія почала проводити політику накопичення золотого запасу. Із 1888 р. по 1892 р. проводилась жорстка фіскальна політика. Вдалося покінчити з бюджетними дефіцитами. Проте неврожайні роки ускладнювали існуюче положення і були однією з причин проведення контрреформ, які, як відомо, почали проводитися в період неврожаїв 1891-1892 рр.
Історія розвитку кредитних установ на території України започаткована у 80-х рр. XVIII ст. Вони розвивалися разом із становленням банківської системи Російської імперії. Їх виникнення і діяльність відбувалася в умовах своєрідного соціально- економічного ладу, який був характерний для того часу, і економічними потребами. У подальшому вони пройшли еволюційний шлях, викликаний трансформацією господарських відносин, перетворившись у важливий і необхідний елемент економічної інфраструктури.
На територію України до середини ХІХ ст. поширювалися феодально-кріпосницькі відносини, які панували у Російській імперії і гальмували розвиток ринкового господарства.
У сфері фінансово- кредитних відносин була встановлена цілковита монополія держави. Протягом ХУІІІ - першої половини ХІХ ст. банківські операції здійснювалися лише державними банками, такими, як Державний комерційний банк, Державний позичковий банк, Дворянський банк тощо.У другій половині ХІХ ст. відбулося докорінне реформування фінансово-кредитної системи, за якої старі казенні кредитні установи були ліквідовані, натомість була створена нова система установ.
Після реформи 1861 р. розпочалося формування нової економічної системи, яке зумовило трансформацію існуючої до того часу банківської мережі. Поряд з державними починають виникати і недержавні банки. Створюється багато комерційних і громадських банків з численними відділеннями, конторами, агентствами, які поширювали свою дію на територію України. Цілком справедливим видається твердження відносно того, що проведена економічна реформа кінця 1850 - початку 1860-х рр. привела до активізації розвитку банківської справи на українських землях. Пік банківського буму припав на кінець 70-х - початок 80-х рр. ХІХ ст.), коли на території України з'явилася значна кількість різних форм банківських установ. 60-ті - 70-ті роки ХІХ ст. - це період
виникнення банків на території України і початок формування банківської мережі.
Розуміння сутності та економічної природи банків другої половини ХІХ - початку ХХ ст. дає змогу стверджувати, що на території України вони здійснювали низку економічних завдань, будучи ефективним механізмом у проведенні самодержавної колоніальної політики. Переважаючу роль у кредитному обігу на території України відігравали філіали банків загальноімперського призначення, що робило їх кредитну політику залежною від кредитної політики їх правлінь, фактично перетворюючи їх в інструменти колоніальної політики самодержавства.
Водночас кредитні установи стали складовою частиною формування економіки ринкового типу, зокрема розвитку капіталістичних відносин у промисловості, створення акціонерних компаній, розвиток біржових операцій тощо.
Скасування феодально- кріпосницьких відносин зумовило радикальні зміни і в сільському господарстві, передусім забезпечення у довгострокових кредитах. Затребуваними кредитно-банківські інструменти були для ведення торгівлі і промисловості, які потребували таких фінансових інститутів, які змогли б забезпечити їх торгівельно-промисловий оборот кредитом.Кінець XIX - початок ХХ століття - це «експансія» великих загальноросійських кредитних установ, що вплинуло на інтеграцію кредитних установ на території України в загальноросійську, проходження процесу диверсифікації в середовищі місцевих кредитних установ.
Банківські установи на українських землях, які входили до складу Російської імперії, були представлені як державним, так і приватним капіталом. Складовими елементами фінансово-кредитної системи були: державні банки (Державний банк, Державний дворянський земельний і Селянський поземельний); різноманітні інститути короткострокового кредиту (акціонерні банки, міські громадські банки, товариства взаємного кредиту, приватні банківські заклади); установи довгострокового кредиту (акціонерні земельні банки, міські кредитні товариства тощо).
Отримання емісійного права Державним банком у 1893 р. У результаті сталося остаточне становлення дворівневої банківської системи. На початку XX ст. на думку фахівців відбувається формування трирівневої системи. Так, зокрема, кредитні установи на території України складалися з контор і відділень Державного банку Російської імперії, ДСПБ і ДДвЗБ, які знаходилися на першому рівні. Другий рівень був представлений кредитно-банківськими установами короткострокового кредиту. Третій рівень представляли приватні іпотечні банки.
У історії діяльності Державного банку на території України можна виділити окремі періоди. Перший період з 1870 по 1893 рік, коли діяльність банку носила обмежений характер у зв'язку з контролем центру. Другий період прийнято зв'язувати з прийняттям нового Статуту, внаслідок чого відділення банку отримали велику свободу у здійсненні своїх операцій.
Як наслідок, відділення Державного банку перетворилися на вищу ланку серед банківських установ. Це дозволило йому проводити двояку політику. З одного боку він був орієнтований на виконання ролі насоса, який викачував засоби в Москву і Петербург. З іншого, надавав допомогу іншим кредитним установам. За статутом Державний банк міг видавати тільки короткострокові кредити. Але на практиці, з дозволу імператора, банк видавав нестатутні довгострокові позики для підтримки промислових підприємств і поміщиків.Поруч із конторами Держбанку створювались іпотечні банки. Було відкрито відділення російських державних іпотечних банків (СПБ та ДДвЗБ). Особливістю діяльності банків на території України було те, що вони зосереджували свою операційну діяльність на фінансування земельних відносин. Були відкриті відділення російських державних іпотечних банків (СПБ та ДДвЗБ). Селянський банк 1905 р. отримав право проводити закупівлю і перепродаж земельних наділів, у 1912 р. набув право видавати позики під заставу надільних земель. Найбільш розвинутою була мережа приватних іпотечних банків. Діяльність приватних комерційних банків у зв'язку з централізацією комерційного кредиту в основному була представлена великою кількістю відділень великих петербурзьких банків.
До 1880 рр. АКБ не відігравали значної ролі у кредитній системі, поступаючись за обсягами своїх операцій малим місцевим банкам (товариствам взаємного кредиту і міським банкам). Домінував у кредитній сфері як за обсягами операцій, так і за мережею своїх філій Державний банк. Лише на початку 1890 рр. розпочалося стрімке зростання вагомості АКБ. Але більшість із них недовго працювала на українському ринку банківських послуг. Порівняно слабкий розвиток системи місцевих АКБ на території України зумовив те, що переважаючу роль у кредитному обігу України відігравали філіали банків загальноімперського призначення. Звісно, що кредитна політика цих філіалів була цілком залежною від кредитної політики їхніх правлінь. АКБ здійснювали кредитування промисловості й торгівлі, зокрема, вугільної, металургійної, машинобудівної, цукрової, борошномельної, горілчаної та ін. галузей.
Кредитні установи за своєю організацією можна розділити на окремі групи. У першу групу можна віднести найбільш поширені на території України міські громадські банки. Вони підкорялися міській владі і були орієнтовані, окрім задоволення потреб торгово- промислових кругів, також на субсидування міських потреб і
проведення різних добродійних операцій[465]. За своєю
організаційною структурою і характером діяльності такі банки відносилися швидше до міських громадських установ, а не до комерційних банків.
Розвиток ринкових відносин мав наслідком концентрацію капіталу, що зумовило появу банківських об'єднань. Значний розвиток кооперативного руху на початку ХХ ст. сприяв об'єднанню установ дрібного кредиту, зокрема сільських банків.
Другу групу представляли товариства взаємного кредиту, створені за типом товариств із змінним капіталом і що займали проміжне місце між повними товариствами і акціонерними товариствами. Основною метою цих установ було надання фінансової підтримки своїм членам за допомогою відкриття поточного рахунку кожному новому членові на певну суму грошей.
До третьої групи можна віднести АКБ, створених на базі місцевих капіталів. За усіма показниками АКБ були лідерами серед місцевих кредитних установ, хоча і поступалися на загальноросійському рівні за сумою засновницьких капіталів іншим комерційним банкам імперії та відділенням російських банків, що функціонували на території України.
Структура кредитних установ на території України порівняно з банківською системою Російської імперії характеризувалася розвинітошую мережею іпотечних банків та установ дрібного кредиту. Розвиток системи комерційних банків на території України через загальну централізацію комерційного кредитного обороту за оцінкою фахівців[466], значно поступався загальноімперському. У той же час, порівняно з іншими регіонами дореволюційної Росії, Україна мала більш розвинену систему комерційного кредиту.
Діяльність кредитних установ зосереджувалася на мобілізації грошових коштів, проведенні фінансово-розрахункових операцій, фінансування галузей народного господарства. Структура пасивів кредитних установ на території України характеризувалася зниженою питомою вагою вкладів порівняно з загальноімперськими банками[467], але тут вони мали більшу комерційну спрямованість своєї діяльності.
Особливостями функціонування кредитних установ на території України на рубежі ХІХ-ХХ ст. було розширення і вдосконалення банківських операцій. Правове регулювання банківської діяльності на території підросійської України мала окремі особливості юридичного характеру. Зокрема, згідно з затвердженим Міністерством фінансів Російської імперії статутом Земельного банку Херсонської губернії землі, що належали польським землевласникам, могли закладатися тільки в окремих випадках і на особливих умовах.
Отже, ми можемо зробити декілька загальних порівняльно- історичних висновків, які, як нам здається, дозволять краще зрозуміти процес становлення банківської системи. Становлення і розвиток кредитних організацій відбувався в умовах феодального ладу і кріпосної залежності населення. З відміною кріпосного права протягом тривалого періоду за поміщиками і дворянством усе ще зберігалися привілеї. На території України панували центральні кредитно-банківські установи, які були інструментом колоніальної політики. Центральний банк в Росії так і не став самостійним, тому емісія грошей проводилася занадто часто залежно від потреб уряду.
Банківська система, на думку учених XIX ст., насаджувалися згори. За усіх інших умов у ті часи на території України була створена широка мережа різноманітних банків. До речі, зазначена обставина дає підстави дослідникам стверджувати, що сучасна система банків є примітивною з точки зору одноманітності. У ній не використовуються ті форми банківської організації, які існували в XIX ст. - на початку XX ст. і застосовуються на сучасному етапі в країнах Європи.