РОЗДІЛ 6. БАНКІВСЬКІ УСТАНОВИ У ПЕРІОД КІНЦЯ 20-х рр. - ПОЧАТКУ 30-х рр. XX СТОЛІТТЯ
До кінця 20-х рр. XX ст. банківська система сформувалася як сукупність Державного банку, акціонерних, галузевих і територіальних банків товариств взаємного кредиту, кредитних кооперативів, а також державних трудових ощадних кас.
Діяльність Державного банку була зосереджена в основному на кредитуванні промисловості, сільського господарства і частково - приватного сектора. У досліджуваний період специфіка економіки зумовлювала певні особливості банківської діяльності. Так, зокрема, Державний банк здійснював не лише банківські, але й торговельні операції, брав участь у підприємницькій діяльності і отримував відповідні прибутки.Проте надалі Державний банк все більше набував якостей інструменту планової економіки. Постанова ЦВК і РНК СРСР від 15 червня 1927 р. «Про принципи побудови кредитної системи» закріпила централізоване керівництво усіма кредитними установами з боку Державного банку. Державний банк СРСР здійснював свою діяльність відповідно до поквартальних касових планів. Відтепер банк став найбільшим центром безготівкових розрахунків.
Державний банк був найважливішою ланкою державної системи, органом проведення економічної політики уряду. Будучи банком короткострокового комерційного кредиту, він був найбільшою кредитною установою країни. Кредитування торгівлі і промисловості Державний банк здійснював через мережу своїх контор і відділень, а також через комерційні банки.
Проте з початком п'ятирічок і тотального планування банківська система втратила ринкові начала. У кінці 20-х рр. XX ст. централізований розподіл грошових ресурсів знову стає основою фінансової політики держави. У другій половині 1928 р. Державний банк СРСР став наполегливо проводити ідею щодо ліквідації Центрального сільськогосподарського банку СРСР, обмеження повноважень республіканських сільськогосподарських банків, встановлення прямого зв'язку Державного банку з місцевими кооперативними банками.
Діяльність сільськогосподарських кооперативних органів пропонувалося звести лише до довгострокового кредитування. Державний банк підтримав Наркомат фінансів СРСР, який послідовно впроваджував у життя рішення ЦВК СРСР про подальшу централізацію планового керівництва кредитною системою Радянського Союзу.У 1930 Український сільськогосподарський банк (Укрсільбанк) було перетворено на філію Всесоюзного сільськогосподарського колгоспного банку, а у 1931 р. його було ліквідовано у зв'язку з колективізацією сільського господарства та централізацією банківської системи.
Також було взято курс і на ліквідацію приватних банків, яка здійснювалася шляхом передачі засобів, що зберігалися у них, Державному банку. Було ліквідовано комерційне кредитування, що дозволило впровадити в практику принципи кредитування, що відповідали вимогам соціалістичної планової економіки: плановий, цільовий і прямий характер банківського кредитування.
30 січня 1930 р. з метою обмеження комерційного кредиту й заміни його банківським розпочалася кредитна реформа. Дослідники виділяють принаймні три етапи її проведення та визначають їх зміст[463]. Так, зокрема, на першому етапі проведення кредитної реформи державним і кооперативним організаціям заборонялося відпускати товари і надавати послуги в кредит. Заборонялося також здійснювати авансові платежі. Встановлено було норму, згідно з якою усі розрахунки мали проводитися через банк. Окрім цього, вільні кошти мали зберігатися в Державному банку. Зміни в банківській системі передбачали чітке розмежування строків надання кредитів. Так, спеціалізовані банки могли надавати лише довгострокові кредити, а Державний банк - короткострокові. Філії спеціалізованих банків було ліквідовано, а їх операції відтепер мали здійснюватися через філії Державного банку.
На початку 1931 р. розпочався другий етап кредитної реформи, зміст якої передбачав новий порядок розрахунків між господарськими організаціями. Відтепер Державний банк мав оплачувати рахунки постачальників лише в межах тих коштів, які були у розпорядженні покупця, і за його згодою.
23 липня 1931 р. постановою Ради праці та оборони було розмежовано поняття власних і залучених обігових коштів, що визначало потребу в банківському кредиті. Державний банк міг видавати лише короткостроковий кредит і лише на утворення запасів сировини, матеріалів чи обігових коштів, пов'язаних зі специфікою виробництва і збуту товарів. Встановлювалися й нові принципи кредитування, які передбачали цільове використання, строковість, поверненість та забезпеченість. Обов'язковою вимогою для отримання кредиту було виконання позичальником плану. Державному банку було надано право щодо несумлінних позичальників застосовувати санкції у вигляді продажу заставлених цінностей з метою погашення заборгованості.
На третьому, завершальному етапі кредитної реформи, який розпочався з травня 1932 р., було розмежовано функції між
Державним банком та банками довгострокових вкладень, що були створені в системі Наркомфіну СРСР. До таких установ були віднесені Промбанк, Всекобанк, Цекомбанк і новостворений Сільгоспбанк, які уповноважені були здійснювати операції щодо кредитування капітального будівництва, фінансування транспорту, зв'язку, сільського господарства тощо. Дещо змінилися також функції Державного банку, основною сферою діяльності якого відтепер стало планове кредитування народного господарства, організація грошового обігу і розрахунків, касове виконання бюджету і проведення міжнародних платежів.
Ліквідація комерційного кредитування, що здійснювалася згідно з реформою кредитної системи 1930-1932 рр. супроводжувалася ліквідацією всіх недержавних банків. Мережа кредитно-банківських установ згорталася, чисельність яких у кінці 1930 р. становила 7 банків. Відповідно була ліквідована й комерційна основа для кредитування. Завершилася реформа створенням спеціалізованих державних банків, а саме: банку фінансування капітального будівництва й електрогосподарства, банку фінансування соціалістичного землеробства, банку фінансування капітального будівництва кооперації, банку фінансування житлового будівництва.
5 травня 1932 р. прийнята Постанова ЦВК і РНК СРСР «Про організацію спеціальних банків довгострокових вкладень». Вважається, що цим документом завершується розпочата ще у 1917 р. реформа щодо націоналізації банків[464] і створення в СРСР соціалістичної банківської системи, побудованої на основі принципів зосередження кредитного, розрахункового і емісійно-касового обслуговування народного господарства в загальнонаціональному державному банку.
З 1927 р. суттєво обмежувалася діяльність кредитної кооперації. Реальна ліквідація залишків автономії української кредитної справи розпочалася на рубежі 20-30-х років, коли внаслідок заборони на приватне підприємництво у промисловості, транспорті і торгівлі припинили існування товариства взаємного кредиту.
Всеукраїнський кооперативний банк у результаті кредитної реформи 1930-1932 рр. мав забезпечити довготермінове кредитування споживчої і промислової кооперації. У 1936 р. банк був об'єднаний з Всесоюзним банком фінансування капітального будівництва і кооперації у Всесоюзний банк фінансування капітального будівництва і кооперації (Торгбанк), а мережа філій українського банку увійшла до всесоюзної.
Таким чином у результаті реформи кредитної системи 19301932 рр. була ліквідована різноманітність кредитних установ. Банківська система складалася з Державного банку, спеціалізованих банків, системи державних трудових ощадних кас. Операції по обслуговуванню зовнішньоекономічних стосунків здійснювалися Банком для зовнішньої торгівлі СРСР і радянськими закордонними банками. Соціалістична реконструкція банківської системи, тим самим, була завершена.