Антиінфляційна політика держави
Антиінфляційна політика - це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, які спрямовані на боротьбу з інфляцією. У міжнародній практиці з метою боротьби з інфляцією поширені такі класичні напрями антиінфляційної політики:
• дефляційна політика (регулювання попиту);
• політика доходів (регулювання витрат);
• адаптаційна політика [6, с.
83].Дефляційна політика передбачає обмеження грошової маси в обігу. Монетаристи вважають, що інфляція є виключно грошовим явищем. На їхню думку, для її подолання повільно уповільнити темпи зростання пропозиції грошей у національній економіці. Для недопущення інфляції вони пропонують дотримуватися правила: темп зростання пропозиції грошей у національній економіці. Для недопущення інфляції вони пропонують дотримуватися правила: темп зростання пропозиції грошей повинен дорівнювати темпові економічного зростання, який для більшості розвинутих країн становить 3-5% за рік [7, c. 61].
Інша група економістів вважає, що рецепти монетаристів надмірно болісні для суспільства. Адже дефляційна політика як правило спричиняє уповільнення економічного зростання і навіть може зумовити виникнення кризових явищ. Вони пропонують дотримуватися політики доходів. Сутність політики доходів полягає в прямому обмеженні зростання цін і доходів, і передусім заробітної плати. На думку експертів Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), максимальна ефективність політики доходів виявляється тоді, коли основним чинником інфляції є підвищення витрат [5].
Адаптаційна політика належить до заходів, які спрямовані не стільки на боротьбу з інфляцією, скільки на пристосування до неї. Така політика реалізується за рахунок індексації доходів. Спричинене інфляцією підвищення цін неминуче призводить до зниження доходів населення, особливо тих його верств, які не можуть захиститися від знецінення грошей. У зв’язку з цим виникає необхідність у повній або частковій індексації доходів через підвищення заробітної плати працівників бюджетних установ, пенсій, грошових виплат і заощаджень населення з урахуванням зростання цін [5]. Одним з основних інструментів адаптаційної політики є індексація. Індексація (повна або часткова) означає компенсацію збитків у результаті знецінення грошей.
Таким чином, мета антиінфляційної політики полягає у тому, щоб установити контроль над інфляцією і досягти прийнятних її темпів для народного господарства. Важливим завданням у боротьбі з інфляцією є подолання економічного спаду, кризи неплатежів, формування стабільної ринкової інфраструктури, підтримка пріоритетних галузей господарства, стимулювання експорту продукції, виваженою протекціоністською і валютною політикою, що сприяє вирішенню питань конкурентоспроможності вітчизняних товарів [6, с. 138].