Сутність та різновиди інфляції.
На думку Савлука М.І., Інфляція — це тривале і швидке знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті [9, с.207]. Інфляція - це стійке і відчутне зростання цін, яке виникло внаслідок того, що значна частина грошової маси виявилася не забезпечена економічними благами, - вважають Круш П.В.
та Клименко О.В. [7, с.10]. У класичній економічній теорії, інфляція - це процес підвищення загального рівня цін, і, як наслідок, зниження купівельної спроможності грошей, або їхнє знецінення [7, с.8]. На думку Ю.М.Остапчука, інфляція (inflation) - тривале зростання загального рівня цін, що відображує зниження купівельної спроможності грошової одиниці [5].Сповільнення цінової інфляції називається дезінфляцією.
Інфляція означає зниження купівельної спроможності грошової одиниці. Купівельна спроможність грошової одиниці визначається вартістю певного набору товарів та послуг, які можна придбати за цю грошову одиницю у досліджуваному періоді у порівнянні з базовим періодом. Коли зростає рівень цін купівельна спроможність грошової одиниці знижується.
Прагнення теоретичного осмислення впливу інфляційних очікувань на економічну поведінку суб’єктів макроекономіки знайшло своє відображення в теоріях адаптивних очікувань та раціональних очікувань. Теорія адаптивних очікувань ґрунтується на передумові, що формування уявлень про майбутній стан економіки в господарюючих суб’єктів відбувається на основі екстраполяції тенденцій розвитку економічних процесів у минулому на майбутнє. Теорія раціональних очікувань ґрунтується на передумові, що очікування господарюючих суб’єктів стосовно економічної системи формуються як на основі екстраполяції тенденцій попереднього періоду, так і на основі можливостей майбутнього [7, с.18].
За формами прояву розрізняють:
У Цінову інфляцію - зростання цін;
У Девальвацію — зниження обмінного курсу грошової одиниці відносно інших валют
У Приховану інфляцію — знецінення грошей проявляється у вимушеному зростанні заощаджень населення внаслідок товарного дефіциту.
Така інфляція може виникнути в умовах встановлення директивних цін і знаходить свій прояв у зменшенні товарної пропозиції [5].Причини інфляції.
У найбільш загальному вигляді причини інфляції можна вивести з формули відомого «рівняння І. Фішера» M • V = Q • P. Середній рівень цін (Р) за цією формулою матиме вигляд:
тобто зростання цін може бути спровокованим зростанням маси грошей (М), прискоренням обігу грошей (V) і скороченням фізичного обсягу виробництва (Q). З огляду на те, що швидкість грошей визнається відносно стабільною, основними причинами зростання цін можуть бути збільшення М, зменшення Q чи обидва чинники одночасно. Амплітуда коливання Q визначається більш об’єктивними чинниками і тому є значно меншою, ніж амплітуда коливання М. Звідси ключовим, найбільш результативним чинником впливу на динаміку рівня цін є зміна маси грошей в обороті. Оскільки зміна М залежить від динаміки пропозиції грошей, то вважається, що вирішальним чинником інфляції є нарощування пропозиції грошей [9, с.217].
Ці положення покладені в основу так званої грошової теорії інфляції, якої дотримуються представники монетаристської школи. Найвідоміший представник сучасного монетаризму М. Фрідман єдиною причиною інфляції вважає надмірну пропозицію грошей, завдяки чому збільшуються грошові доходи і платоспроможний попит. Монетаристи вважають, що збільшення пропозиції грошей визначається виключно грошово-кредитною політикою держави. Вона може спрямовувати її на досягнення таких цілей, за яких пропозиція (маса) грошей залишається незмінною й інфляція буде неможливою. Такими цілями є стабілізація цін та підтримання у рівновазі кон’юнктури ринку [9, с.217-218]. Кейнсіанці сьогодні принципово
погоджуються з тезою монетаристів, що інфляція розвивається лише при тривалому зростанні пропозиції грошей, можливому за ліберальної грошово-кредитної політики. Відмінність їхньої позиції від монетаристської полягає лише в тому, що ліберальну грошово-кредитну політику вони вважають передумовою інфляції, а першопричинами — чинники, пов’язані зі збуренням витрат і пропозиції.
Тому, на їхню думку, неможливо ефективно вирішити проблему стримування інфляції лише жорсткішою монетарної політики, а потрібно «докопуватися» до її першопричин [9, с.221].Таким чином, основними факторами інфляції є монетарні та немонетарні. До монетарних факторів інфляції відносять переповнення каналів грошового обігу грошима, внаслідок чого відбувається знецінення грошей та зниження їх купівельної спроможності [5]. М. Фрідман без будь-яких застережень стверджує, що «інфляція завжди і всюди є грошовим феноменом». Сутність інфляції він ототожнює з високими темпами зростання пропозиції грошей, яке провокує зростання попиту і цін, а в зростанні цін убачає її прояв [9, с.209]. Таку інфляцію називають монетарною інфляцією або інфляцією попиту. Вона стимулюється тиском на ціни з боку грошей унаслідок зростання їх пропозиції банківською системою і зумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках.
До немонетарных факторів належить підвищення попиту на товари та послуги, збільшення витрат виробництва, сезонні фактори тощо [5]. Економісти, що підтримують цю теорію, вважають, що зростання пропозиції грошей не завжди призводить до інфляції, і шукають більш глибокі її причини, такі як, наприклад, зростання витрат виробництва. Розбухання пропозиції грошей з причини вони перетворюють у наслідок інфляції. Таку інфляцію називають інфляцією витрат і надають їй відносно самостійного статусу як явища об’єктивного і навіть прогресивного, а по суті заперечують її як загальновизнане економічне явище [9, с.209].