Стадії інфляційного процесу.

На першій стадії темпи зростання пропозиції грошей випереджають знецінення грошей, причому це випереджання поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання. Надмірна пропозиція грошей поглинається оборотом за рахунок уповільнення їх обігу.

На другій стадії інфляції темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції. У певний момент власники грошових нагромаджень починають розуміти їх надмірність і пред’являють на ринок для купівлі товарів. Це прискорює швидкість руху грошей у поточному обігу та збільшує платоспроможний попит порівняно з поточною емісією. Одночасно зменшується відплив у нагромадження нових пропозицій грошей, унаслідок чого ще більше зростає швидкість обігу всієї грошової маси. Виникають і швидко поширюються бартерні операції, звужуючи товарну основу грошової маси в обігу. Знецінення грошей призводить до відпливу робочої сили зі сфери виробництва у сферу спекулятивного обміну, що зумовлює падіння виробництва і товарообороту, через що зменшується попит на гроші [9, с.212].

Поєднання інфляції з низьким темпом економічного зростання або його відсутністю (стагнацією) та високим рівнем безробіття у літературі називають «стагфляцією»». Вперше термін «стагфляція» з’явився у Великобританії у 1965 році. До 70-х років минулого століття спад виробництва супроводжувався не інфляцією, а дефляцією (тобто зниженням цін). Однак у 70 -х рр. ця тенденція була перервана. Пік стагфляційних процесів припав на світові кризи 1974-1976 і 1981-1982 рр. [10].

До причин стагфляції відносять відсутність належного конкурентного середовища, у рамках якого ціни стають більш жорсткими (у напрямі їх зниження).

Початок 70-х років ХХ століття продемонстрував одночасне зростання інфляції і безробіття. Співіснування зростаючого безробіття і зростаючих темпів інфляції отримало назву «сламфляція» [7, с.57].

Процес, протилежний інфляції, називають дефляцією (deflation) - тенденція до зниження середнього рівня цін в економіці. Дефляція є явищем, протилежним інфляції, і знаходить прояв у підвищенні купівельної спроможності грошей. Дефляційні заходи спрямовані на звуження грошових потоків у економіці шляхом:

J вилучення з обігу частини грошової маси;

J скорочення фінансових засобів, що функціонують в економіці;

J зменшення обсягу грошової маси в обігу шляхом обмеження кредитування, підвищення облікової ставки центрального банку, нормативів обов’язкових резервів, продажу цінних паперів на відкритому ринку;

J проведення бюджетно-податкової політики, яка надає пріоритет надходженням у бюджет над розширенням державних витрат;

J застосування різноманітних заходів державного регулювання: адміністративне зниження цін, замороження заробітної плати, обмеження деяких соціальних пільг і соціального забезпечення, координація та контроль за політикою підприємств тощо [1].

Окремі науковці виділяють поняття «інфляційний податок». Йдеться про монетарну інфляцію, зумовлену додатковою емісією, яка мала на меті фінансування бюджетних витрат. Дж.М.Кейнс стверджував, що емісія грошей дозволяє урядам накладати податки «у спосіб, який не може усвідомити жоден з мільйону» [11, с.51].

За темпами знецінення грошей звичайно виділяють такі види інфляції:

J повзучу, що характеризується прискореним зростанням маси грошей в обороті без помітного підвищення чи з незначним зростанням цін — до 5% на рік;

J помірну, відкриту, яка проявляється у прискоренні знецінення грошей у формі зростання цін, що коливається в межах 5—20% на рік.

J галопуюча інфляція, коли зростання цін досягає 20—50%, а інколи 100% на рік. Для цього виду інфляції характерне стрибкоподібне, вкрай нерівномірне зростання цін, яке важко передбачити і яке не піддається регулюванню.

J гіперінфляція, що характеризується надзвичайно високими темпами зростання цін — більш як 100% на рік. На цій стадії гроші починають втрачати свої функції, купюри низьких номіналів та розмінна монета зникають з обігу, падає роль грошей в економіці, поширюється бартер [9, с.214-215].

За чинниками, що спричинюють інфляційний процес виділяють два види інфляції:

J Інфляція витрат спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат. Це передусім зростання заробітної плати, витрат на енергетичні й сировинні ресурси, а також падіння продуктивності праці, посилення монополізації виробництва і ринку, зростання в структурі виробництва галузей з уповільненими темпами підвищення продуктивності праці (наприклад, послуг), з високою часткою витрат на заробітну плату та низькою питомою вагою виробництва предметів споживання тощо [9, c.215]. До її різновидів належить імпортована інфляція. Остання передбачає «перенесення» інфляції із країни - торговельного партнера внаслідок різкої зміни паритету купівельної спроможності національних валют обох країн і накопичення несплачених зобов’язань [5].

J Інфляція попиту спонукається тиском на ціни з боку грошей унаслідок зростання їх пропозиції банківською системою і зумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках.

Залежно від розмірів державного втручання розрізняють відкриту (явну) та приховану (пригнічену) інфляцію. Відкрита інфляція діє в умовах вільних цін і виявляється у зростанні загального рівня цін. Відкрита інфляція є характерною для ринкової економіки. Прихована інфляція діє в умовах негнучких, фіксованих цін і виявляється у вигляді зниження якості товарів і послуг та у розвитку товарного дефіциту. Характеризує централізовану економіку [8, с.33].

Залежно від ступеня очікуваності розрізняють передбачувану та непередбачувану інфляцію. Передбачувана (очікувана) інфляція очікується і може бути врахована заздалегідь. Вона не впливає на загальний обсяг виробництва чи перерозподіл доходів. Непередбачувана інфляція є результатом непередбачених змін в економіці або наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції. Непередба-чувана інфляція впливає на загальний обсяг виробництва і перерозподіляє багатство між різними групами людей. Від непередбачуваної інфляції програють люди, які одержують фіксовані номінальні доходи, власники заощаджень, пенсіонери, які одержують пенсію, землегос-подарі, які одержують фіксовану номінальну ренту, "білі комірці" — особи, доходи яких визначаються тарифною сіткою. [8, с.34].