2.2. Характеристика форм безготівкових розрахунків

Більшість розрахункових операцій підприємства здійснюють у безготівковій формі. Застосування безготівкової форми розрахунків дає змогу знизити витрати на транспортування і зберігання готівки та на її облік, зменшує тривалість проведення розрахунків, підвищує рівень контролю за цільовим використанням грошових коштів.

Безготівкові розрахунки підприємства здійснюють з дотриманням таких основних принципів:

— обов'язковість збереження підприємствами грошових коштів в установах банків;

— самостійність вибору підприємством установи банку;

— самостійність вибору підприємством виду та форми розрахунків;

— самостійність розпоряджання підприємства своїми коштами в межах чинного законодавства;

— здійснення грошових розрахунків у межах коштів на рахунках підприємства;

— максимальне наближення моменту грошових розрахунків до моменту реалізації продукції.

Організацію безготівкових розрахунків підприємств регулює Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року. Ця Інструкція встановлює правила використання платіжних інструментів на паперових носіях або в електронному варіанті під час здійснення розрахункових операцій у формі:

— меморіального ордера;

— платіжного доручення;

— платіжної вимоги-доручення;

— платіжної вимоги;

— розрахункового чека;

— акредитива.

Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів окремо регулюється законодавством України, у тому числі окремими нормативно-правовими актами Національного банку України.

Меморіальний ордер - міжбанківський розрахунковий документ, що його складає банк під час здійснення розрахунків для документального оформлення операцій щодо списання коштів із рахунку платника, операцій із виконання письмового доручення платника або розпорядження стягувача про списання коштів із рахунку платника.

Підприємства України найчастіше здійснюють безготівкові грошові розрахунки з використанням платіжних доручень. Платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної в дорученні суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.

Платіжні доручення можна використовувати для оплати за відвантажену продукцію, виконані роботи чи надані послуги (як попередню оплату, так і для завершення розрахунків за актами взаємної заборгованості підприємства), для сплати податків тощо. Платіжне доручення виписує платник і передає його обслуговуючому банку не пізніше, ніж за 10 календарних днів від дати оформлення платіжного доручення. Банк приймає доручення до виконання за наявності на рахунку платника суми коштів, достатньої для оплати. Суму взятого до оплати платіжного доручення банк списує з рахунку платника і перераховує на рахунок одержувача. Якщо постачальник (одержувач коштів) не має відкритого в банку рахунку, підприємство може здійснити розрахунок гарантованими платіжними дорученнями через підприємство зв'язку. Розрахунки гарантованими платіжними дорученнями застосовують для виплати заробітної платні працівникам, які заготовляють сільськогосподарську продукцію, для виплати пенсій тощо у місцевостях, де банківські установи відсутні. У цьому випадку платник виписує платіжне доручення, в якому вказує призначення платежу, додає до нього заповнені бланки грошових переказів та список одержувачів коштів.

Перевагою розрахунків платіжними дорученнями є простота і швидкість документообігу, економічність та універсальність (можливість застосування як за товарними, так і за нетоварними платежами).

Платіжна вимога-доручення - це комбінований документ, який складається з двох частин: верхньої - вимоги одержувача коштів безпосередньо до платника сплатити вартість поставленої йому продукції (виконаних робіт, наданих послуг) і нижньої - доручення платника обслуговуючому банкові про списання певної суми коштів зі свого рахунку та перерахування її на рахунок одержувача.

Під час розрахунків платіжними вимогами-дорученнями постачальник виписує (не менше, ніж у двох примірниках) розрахунковий документ з вимогою до платника оплатити вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг на підставі надісланих йому (оминувши банк або через банк платника згідно з договірними умовами) розрахункових документів. Платник, отримавши платіжні документи, визначає можливість оплати платіжної вимоги-доручення, здає її до банку, котрий обслуговує його, для того, щоб акцептовану за платіжною вимогою-дорученням суму було перераховано з рахунку платника на рахунок постачальника. Термін, протягом якого платник має подати до свого банку акцептовані платіжні вимоги-доручення, визначається сторонами в угоді, проте не має перевищувати 20 днів. Платник може повністю або частково відмовитися від акцепту платіжної вимоги-доручення, про що він повідомляє безпосередньо постачальника за передбаченим у договорі порядком у зазначені у ньому терміни. Банк приймає до оплати вимогу-доручення в сумі, яка не перевищує наявну на рахунку платника. Платник може відмовитися від акцептування платіжної вимоги-доручення, якщо поставлені товари не відповідають умовам договору, відвантажені достроково або не за адресою тощо. Застосування цієї форми грошових розрахунків прискорює оформлення розрахункових документів, сприяє зміцненню договірних стосунків між діловими партнерами, оскільки платіж здійснюється тільки за згоди платника.

Розрахунки платіжними вимогами - форма безготівкових розрахунків, при якій одержувач коштів подає на інкасо в банк, котрий його обслуговує, розрахунковий документ, що містить вимогу до платника про сплату певної суми через банк. Вона має дві особливості. Перша полягає в тому, що ці розрахунки можна розпочинати лише після відвантаження (відпускання) продукції, виконання робіт або надання послуг; друга - в тому, що оплата платіжної вимоги здійснюється за згодою (акцептом) платника. Унаслідок цього розрахунки платіжними вимогами називають також акцептною формою розрахунків.

Грошовий чек - це грошовий документ установленої форми, що містить беззаперечну вказівку власника поточного рахунку (чекодавця) банкові сплатити зазначену в чеку суму конкретній особі чи пред'явникові чека. Основне призначення грошового чека - бути інструментом отримання готівкових коштів із поточного рахунку підприємства.

Розрахунковий чек - це документ стандартної форми з дорученням чекодавця (платника) своєму банкові (банкові-емітенту) перерахувати кошти з рахунку чекодавця на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів). Розрахункові чеки використовують для здійснення безготівкових розрахунків підприємства та фізичні особи. Розрахунковий чек заповнює платник і передає його отримувачеві платежу в момент здійснення господарської операції купівлі-продажу. Отримувач платежу (пред'явник чека) подає чек у свій банк до оплати. Банк видає чеки клієнтові у формі чекових книжок по 10, 20 та 25 аркушів. Термін чинності чекової книжки - один рік. Гарантована оплата чеків забезпечується депонуванням коштів на окремому балансовому рахунку. Оплата чеками прискорює здійснення та значно спрощує техніку проведення розрахункових операцій, скорочує їх трудомісткість. Однак, через необхідність спеціального депонування коштів за такої форми розрахунків частина їх на певний час вилучається з грошового обороту підприємства.

Акредитивна форма розрахунків між покупцями та постачальниками передбачає використання акредитивів.

Акредитив - це розрахунковий документ, за яким одна кредитна установа (банк) доручає іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих (заброньованих) для цього коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги або виплатити пред'явникові акредитива певну суму коштів. За своєю суттю акредитив є договором, відокремленим від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися. Тобто акредитив - це договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені на підставі документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара (особи, якій призначено платіж) або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Банк-емітент може відкрити такі види акредитивів:

а) за забезпеченням:

— покритий - акредитив, для здійснення платежів за яким платник завчасно бронює кошти в певній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку;

— непокритий акредитив, оплата за яким у випадку тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту;

б) за можливістю зміни умов акредитива:

— відкличний — акредитив, який може бути змінений або анульований банком емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення про це бенефіціара (наприклад, при недотриманні умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом);

— безвідкличний - це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згоди бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банку-емітента.

Акредитиви застосовують у міжміських і міжнародних розрахунках між покупцями і постачальниками. Оплату товарів і послуг через акредитиви здійснюють за місцем перебування постачальника з коштів, заброньованих для цього. При такій формі розрахунків відбувається відволікання коштів покупця, а його контроль за постачанням продукції дещо знижується. Тому акредитивну форму розрахунків використовують лише якщо вона визначена договором, а також якщо через систематичні затримки платежів постачальник переводить покупця на розрахунки за акредитивами.

Відкриття (виставлення) акредитива здійснюють за рахунок власних коштів покупця або кредитів банку, депонованих на суму акредитива. Кожен акредитив призначений для розрахунків тільки з одним постачальником. Виплату постачальникові за акредитивом здійснюють на повну суму або частинами. Покупець має право відкликати акредитив.

Умовою виплати грошей за акредитивом може бути акцепт уповноваженої особи заявника акредитива, котрий засвідчує в банку постачальника взірець свого підпису. У такому випадку уповноважений покупця сам вирішує питання щодо використання грошей, оскільки банк видає кошти за акцептованими (підписаними) ним документами.

Якщо виплату коштів за акредитивом передбачено здійснювати без акцепту уповноваженого, до заяви на акредитив можуть бути внесені певні додаткові умови, зокрема відвантаження товарів тільки в конкретні пункти призначення; подання документів, що засвідчують якість продукції; заборона часткових виплат за акредитивом; спосіб транспортування вантажів; комплектність поставок тощо.

Суть вексельної форми розрахунків полягає в тому, що розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником) здійснюються з відтермінуванням платежу (до 90 днів), і оформляються векселем. Вексель — це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити у певний термін зазначену суму грошей власникові векселя (векселетримачеві). Розрізняють вексель простий і переказний.

Простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму. Переказний вексель (тратта) містить письмовий наказ векселетримача (трасанта), адресований платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Трасат стає боржником за векселем тільки після того, як акцептує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, підписавши його. Акцептант переказного векселя, як і векселедавець простого векселя, є основним вексельним боржником і несе відповідальність за оплату векселя у визначений у ньому термін.

У процесі обігу переказний вексель передають від одного тримача до іншого через індосамент - спеціальний передавальний напис на зворотному боці документа або на додатковому аркуші до нього. Особу, яка здійснює індосамент, називають індосантом. Кожний індосант, як і векселедавець, несе відповідальність за акцепт і виплату за векселем. Особу, на користь якої роблять індосамент, називають індосатом.

Виділяють такі види індосаменту:

— індосамент безповоротний - форма індосаменту, за якої векселедавець перед своїм підписом робить запис "Без обороту на мене". Виконання такого запису дає змогу уникнути пред'явлення претензій до векселедавця у випадку неоплати векселя зобов'язаною за ним особою. Такі векселі банки враховують (облікують) за підвищеними ставками;

— індосамент бланковий - форма передавання векселя, за якої особа, що передає вексель, ставить свій підпис без вказання особи, що стає власником векселя. Такий вексель стає цінним папером на пред'явника;

— індосамент іменний, при якому особа, що передає вексель, вказує перед своїм підписом прізвище особи, котрій належатимуть усі права за векселем;

— індосамент обмежувальний, при якому забороняється подальше передавання векселя або вексель передається на інкасування;

— індосамент ордерний - форма індосаменту, за якої в передавальному написі вказують конкретну особу (індосата), за чиїм наказом вексель підлягає оплаті або котра повинна згодом здійснити наступний індосамент;

— індосамент цільовий, при якому вказують мету передавання векселя іншій особі (наприклад, "Для депонування"). Новий власник векселя може його індосувати тільки за вказаним призначенням.

Вексельні зобов'язання платника, векселедавця та індосанта можуть бути додатково гарантовані за допомогою авалю вексельного гарантування.

Предметом вексельних розрахунків можуть бути тільки гроші. Дозволяється виставляти вексель як у національній, так і в іноземних валютах. Можливість та умови виставлення й оплати векселя в іноземній валюті визначають норми національного валютного законодавства. Оформляють векселі на спеціальних банківських бланках.

Гуртовий продавець, купивши товар у виробника і продавши його роздрібному продавцеві, виписує вексель терміном на 10 днів на продавця і розплачується цим векселем із виробником. Останній пред'являє вексель продавцеві В для акцепту. Ставши власником акцептованого векселя, виробник розплачується ним із постачальником за сировину. Постачальник при потребі в коштах може здійснити облік векселя у своєму банку . Банк своєю чергою може здійснити переоблік векселя в центральному банку. Після настання терміну оплати за векселем центральний банк пред'являє вексель банкові, який обслуговує акцептанта векселя, і сплачує суму векселя з кореспондентського рахунку цього банку. Банк списує суму векселя з рахунку акцептанта і вручає останньому оплачений вексель .

Схему використання переказного векселя у розрахунках показано на рис. 2.1:

Рис. 2.1. Схема використання векселя в розрахунках

Для здійснення розрахунків застосовують векселі, які відрізняються порядком оплати, емітентом, наявністю застави, місцем платежу тощо. Векселі класифікують за такими основними ознаками:

1) за емітентом векселі поділяють на:

— казначейські - один із видів державних цінних паперів, які випускаються з метою покриття видатків державного бюджету і можуть застосовуватись для здійснення розрахунків, зарахування сплати податків до державного бюджету, як застава для забезпечення інших платежів та кредитів. Емітує та погашає казначейські (скарбничі) векселі центральний банк за дорученням державної скарбниці (казначейства) чи Міністерства фінансів;

— приватні емітують корпорації, фінансові групи, комерційні банки;

2) за угодою, яку обслуговують векселі:

— фінансові - це векселі, емітовані банком. Фінансовий вексель є цінним папером, що вільно обертається на ринку цінних паперів. В основному його використовують для мобілізації грошових ресурсів;

— товарні (комерційні) - векселі, видані позичальником під заставу товарів. У товарному векселі зазначають умови погашення векселедавцем (боржником) своїх обов'язків перед постачальником;

3) за суб'єктом, що здійснює оплату, векселі є:

— прості (соло-векселі);

— переказні (тратти);

4) за наявністю застави векселі бувають:

— забезпечені - це векселі, гарантовані заставою, яка надається кредиторові, доки борг не буде сплачено;

— незабезпечені - не гарантовані заставою.

Векселі можуть існувати в паперовій або не паперовій формах (як записи на електронних рахунках).

При невиконанні договірних умов платник (трасат) може відмовитися від платежу за векселем. У такому випадку вексель подають на опротестування й оформляють нотаріальну вимогу щодо сплати за векселем.

Основними перевагами вексельної форми розрахунків є зменшення витрат на здійснення грошового обігу, прискорення грошового обігу, скорочення потреб у готівці.

У сучасних умовах зростає обсяг грошових розрахунків фізичних і юридичних осіб із використанням пластикових карток, їх використовують для розрахунків за товари (роботи, послуги), а також для отримання готівки. Банківські картки класифікують за їх власниками, за схемою використання тощо.

За власниками картки бувають приватними та корпоративними. Власниками приватних платіжних карток є фізичні особи, яким відкривають окремий картковий рахунок, на якому акумулюють кошти власника картки. На одну і ту саму особу може бути відкрито необмежену кількість карткових рахунків. Корпоративні картки - це платіжні картки, які дають можливість їх власникам здійснювати платіжні операції за рахунок коштів, що їх акумулюють на картковому рахунку юридичної особи.

За схемою використання картки поділяють на дебетові і кредитові. Дебетові платіжні картки дають змогу використовувати лише ту суму коштів, яка зберігається на картковому рахунку. При використанні кредитних платіжних карток можна користуватися коштами банку (у певних межах і за певний відсоток) згідно з угодою.

Ще одним видом банківських платіжних карток є зарплатні картки, які використовують для виплати заробітної платні.

При використанні платіжних карток платники не потребують значних сум готівки, що забезпечує збереження коштів. На залишок коштів, які зберігаються на картковому рахунку в банку, нараховують відсотки.

Національний банк України веде роботу зі створення необхідної інфраструктури для обслуговування в Україні грошових розрахунків з використанням платіжних карток як національних емітентів, так і карток міжнародних платіжних систем Visa, Еигpay, Маstег Сагd та інших.