Антиінфляційна монетарна політика

В своїх роботах Фрідмен показав, що правильна моне­тарна політика відіграє важливу роль у період інфляції. Ще біль­ше значення має монетарна політика там, де посилюються інфля­ційні процеси.

«Гроші всюди присутні, і якщо порушити грошовий обіг, пору­шиться нормальне функціонування всього господарського механізму».

Отже, ефективна грошово-кредитна політика розглядається як невід’ємний компонент антиінфляційної політики тому, що по­милкове, необгрунтоване збільшення грошової пропозиції спри­чиняє інфляцію.

З метою зменшення інфляції держава може здійснювати анти- інфляційну політику, яка має декілька напрямків. Одним із най­важливіших завдань антиінфляційної стратегії є погашення ін­фляційних очікувань, насамперед, адаптаційних.

Іншим невід’ємним компонентом антиінфляційної стратегії є стабільна грошова політика, її особливість — запровадження жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси. Цей показ­ник визначається довгостроковою динамікою реального вироб­ництва і таким рівнем інфляції, який уряд вважає прийнятним і зобов’язується контролювати.

Для того, щоб грошово-кредитна політика була дійсно антиінфля- ційною, вказаний ліміт необхідно витримувати протягом тривалого часу незалежно від стану бюджету, інтенсивності інвестиційного про­цесу, рівня безробіття, тобто в економіці за умов інфляції грошово- кредитна політика відіграє провідну роль. За інфляційних обставин немає причин, що змушують перевищувати ліміт пропозиції грошей.

Здійснення антиінфляційної грошової стратегії під силу лише сучасній банківській системі, очолюваній незалежним від вико­навчої влади Національним банком. Але регулюючий потенціал НБУ обмежений, адже в ринковій економіці в обігу постійно пе­ребувають гроші, випущені не тільки НБУ, а й комерційними ба­нками. Це, в першу чергу, банківські чеки.

У країнах з розвинутими ринковими відносинами функціону­ють механізми, що підтримують виробництво і протидіють його різкому спаду. З метою стимулювання виробництва держава створює сприятливий інвестиційний клімат, стимулює науково- технічний прогрес, застосовує заходи, спрямовані на підвищення гнучкості ринку праці, на посилення конкуренції, на підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів.

Дуже важко здійснювати обмежувальну грошово-кредитну полі­тику у високо монополізованій економіці, де відсутні дійові ринкові механізми. У такій економіці встановлення жорстких лімітів на приріст грошової пропозиції викличе не стільки стабілізацію цін, скільки лавиноподібне скорочення обсягів виробництва. Це означає, що перехід до антиінфляційної грошово-кредитної політики має відбуватися поступово, супроводжуючись роздержавленням еконо­міки, її демонополізацією, розвитком ринкової інфраструктури.

Щоб перекрити канали, які породжують інфляцію, монетарис­та пропонують:

• строго контролювати зростання грошового обігу;

• проводити жорстку грошово-кредитну політику, застосову­ючи правило рівномірного приросту грошової маси;

• проводити стабільну фіскальну політику;

• забезпечувати бюджетну рівновагу. Ліквідувати дефіцит державного бюджету, тому що він є джерелом інфляції і неви­правданого втручання держави у ринковий механізм;

• використовувати у деяких випадках метод неочікуваного впливу на економічну ситуацію (метод «шокової терапії»).