Безробіття: основні визначення та вимірювання

Серйозною макроекономічною проблемою є безробіття. Без­робіття — це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу. Безробіття впе­рше виникло у Великобританії на початку XIX ст.

Поняття «повна зайнятість» досить складне у плані визначен­ня. На перший погляд, його можна було б трактувати в тому ро­зумінні, що всі 100 % робочої сили мають роботу. Але певний рі­вень безробіття вважається нормальним і цілком виправданим.

У відповідності з міжнародними стандартами, розробленими у 1983 р. Міжнародною організацією праці (МОП), все населення можна поділити на три категорії (рис. 3.2):

1) зайняті — це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день;

2) безробітні — ті, хто не має роботи, але активно її шукає або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Конкретніше: людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом крите­ріям, які мають місце одночасно: «без роботи», «робить активні спроби знайти роботу», «готова відразу ж стати до роботи».

Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення в даний момент часу (табл. 3.4);

3) особи поза робочою силою, або економічно неактивне насе­лення — це перш за все люди у віці до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих установах (наприклад, психіатрич­них диспансерах, виправних закладах тощо); до цієї категорії на­лежать і особи, що вибули зі складу робочої сили — дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботу (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботу).

Рис. 3.2. Розподіл населення за категоріями у відповідності з міжнародними стандартами

Таким чином:

Населення = Робоча сила + Особи поза робочою силою (3.2)

Робоча сила = Зайняті + Безробітні. (3.3)

Таблиця 3.4

ЕКОНОМІЧНО АКТИВНЕ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

Рівень безробіття визначається відношенням числа безробіт­них до чисельності робочої сили, позначається буквою u і вимі­рюється у відсотках (таблиця 3.5):

Таблиця 3.5

РІВЕНЬ БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ

Рівень зайнятості визначається як частка від ділення числа за­йнятих до чисельності населення у віці від 16 років і старше:

Причинами безробіття можуть бути такі явища:

1) темпи зростання народонаселення переверщують темпи зростання виробництва (Т.

2) відносне відставання попиту на працю від темпів нагрома­дження капіталу, зростання технічної та органічної побудови ка­піталу (К. Маркс, XlX ст.);

3) в умовах недосконалої конкуренції на ринку праці відбуваєть­ся підвищення ціни та скорочення попиту на працю (А. Літу, 1923);

4) зі зростанням доходів люди схильні збільшувати своє спо­живання, але не тією мірою, якою зростає доход; схильність на­селення до споживання знижується, а схильність до заощадження зростає (Дж. Кейнс, 1936);

5) циклічний розвиток економіки — на стадії економічної кризи спад виробництва призводить до зменшення сукупного по­питу на товари та послуги і, як наслідок, до зниження рівня за­йнятості працездатного населення;

6) розвиток науково-технічного прогресу зумовлює структурні зрушення в економіці, виникнення нових галузей, які потребують кваліфікованіших робітників і більше часу на професійну підго­товку працівників старих галузей народного господарства;

7) сезонні зміни у рівнях виробництва знижують попит на працю у сільському господарстві, будівництві та ін.;

8) зростання кількості населення працездатного віку, молоді, що збільшує пропозицію праці;

9) економічна політика уряду щодо збільшення мінімального розміру заробітної плати призводить до зростання витрат вироб­ництва і зниження попиту на працівників.

Безробіття поділяється на такі основні групи:

Абсолютне безробіття — таке, що виникає, коли робочих місць менше, ніж працездатного населення (тобто у результаті перенаселення).

Відносне безробіття виникає, коли в одному місці спостеріга­ється надлишок робочої сили, а в іншому — її дефіцит.

Є такі основні види безробіття:

• фрикційне;

• структурне;

• циклічне.

Фрикційне безробіття виникає тоді, коли частина людей доб­ровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а части­на, особливо молодь, шукає роботу. Отже фрикційне безробіття стосується тієї категорії людей, які шукають роботу чи сподіва­ються її знайти в недалекому майбутньому.

Фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним тому, що частина працівників, тимчасово втративши роботу, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної ро­боти на вищеоплачувану і більш продуктивну роботу. А це приз­водить до підвищення доходів для працівників і більш раціона­льного розподілу трудових ресурсів, а отже і до більш оптималь­ного обсягу національного продукту.

Структурне безробіття е продовженням фрикційного. Воно виникає тоді коли в результаті науково-технічного прогресу від­буваються важливі зміни в техніці, технології та організації ви­робництва, а отже, й у структурі попиту на робочу силу. Внаслі­док цих змін попит на деякі професії зменшується, або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не було, зростає. Іншими словами, структура робочих місць і професійна структура пра­цівників не збігається. Виникає категорія працівників, у яких на­вички та практичний досвід застарілі й нікому не потрібні, а отже їх неможливо продати. Саме цим структурне безробіття відрізня­ється від фрикційного, при якому безробітні мають навички, які вони можуть продати. «Структурні» ж безробітні не можуть знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового на­вчання і навіть зміни місця проживання.

Циклічне безробіття зумовлене спадами виробництва, коли сукупний попит на товари та послуги знижується, зайнятість ско­рочується, а безробіття зростає. Циклічне безробіття негативно впливає на економіку. В періоди економічного спаду циклічне безробіття доповнює фрикційне і структурне, а в періоди цикліч­ного підйому воно відсутнє.

При дослідженні ринку праці економісти повну зайнятість не розглядають як абсолютну відсутність безробіття. Фрикцій­не та структурне безробіття вважається як неминуче, отже, «повна зайнятість» не означає стопроцентну зайнятість робо­чої сили.

Іншими словами, рівень безробіття за умов повної зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Цей показник називають також природним рівнем безробіття; він відповідає потенційному ВВП. Слово «природний» тут озна­чає, що фрикційне та структурне безробіття є неминучим, тоді як циклічне безробіття можна побороти за допомогою засобів мак- роекономічної політики.

Різниця між фактичним та природним рівнем безробіття дає показник циклічного безробіття.

Ряд економістів вважають неприйнятним використання термі­на «природний» стосовно безробіття, спричиненого структурни­ми зрушеннями. Ось чому в макроекономічній літературі вико­ристовують як синонім ще й інший термін — NAIRU, котрий зосереджує увагу на тому, що рівень природного безробіття від­повідає станові макроекономічної рівноваги, при якому фактична інфляція дорівнює очікуваній.

Крім цього відокремлюється ще добровільне та вимушене, приховане, тривале та тимчасове безробіття.

Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звіль­няється за власним бажанням, оскільки він незадоволений рівнем оплати праці, умовами роботи: через психологічний клімат у ко­лективі або з інших причин усупереч бажанню адміністрації. За­кономірність цього виду безробіття полягає в тому, що чим мен­ше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровільно покинути робоче місце.

Вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не ба­жає звільнитися, а адміністрація фірми скорочує персонал. От­же, лише частина безробітних може претендувати на робочі мі­сця, а інші виявляються вимушено безробітними через переви­щення пропозиції праці над попитом на неї. Такий стан ринку праці характерний, як правило, для періодів спаду в економіці, коли підприємці вимушені скорочувати розміри виробництва і чисельність персоналу через несприятливу ділову кон’юнктуру.

Приховане безробіття — це неповна зайнятість у вигляді на­дання робочим адміністративних відпусток, установлення непов­ного робочого дня.

Наприклад, з 1990 по 1996 рр. зайнятість в Україні зменши­лась на 8,72 %. Такий спад менший, ніж спад реального ВВП. Та­ка різниця була обумовлена прихованим безробіттям, об’єми яко­го оцінювались більше ніж у 3 млн. чол.

Приховане безробіття можна поділити на:

• вимушену неповну зайнятість, коли людина працює непов­ний робочий день або тиждень;

• кваліфікаційне безробіття — людина працює не за своїм рі­внем майстерності, розрядом чи спеціальністю;

• функціональне безробіття, яке виникає, якщо працівник, який навіть зарахований на ту чи іншу посаду за фахом, зайнятий цілий робочий день, але не виконує своїх обов’язків, а є лише присутнім на роботі.

За тривалістю розрізняють також постійне (тривале) та тим­часове безробіття. Зокрема, в США термін перебування в стані безробітного понад 15 тижнів вважається тривалим. Останній вид досить негативно впливає на загальний стан безробітного, під­вищує рівень соціальної напруженості території, призводить до прояву явищ дискваліфікації та психічних розладів. Об’єктивно, що урядові інституції прагнуть знизити, насамперед рівень пос­тійного безробіття.

При визначенні ймовірності того, чи стануть працівники без­робітними і, якщо так, то чи довго вони ними лишатимуться, вчені розраховують коефіцієнт зміни. Він визначається співвід­ношенням доходу людини за умови, що вона безробітна, і доходу (після сплати податків), коли ця людина працює:

Допомога по безробіттю сприяє підвищенню його природного рівня, тому що:

• виплата допомоги по безробіттю дає людині можливість довше підшукувати собі роботу. Коли суми такої допомоги до­сить високі, безробітний не поспішає з пошуками роботи, оскі­льки не дуже скрутним за таких умов буде його життя. Чим бі­льший коефіцієнт зміни, тим менш нагальна потреба шукати роботу;

• аби одержувати допомогу по безробіттю, людям слід нале­жати до «робочої сили», тобто шукати роботу, навіть якщо вони насправді не хочуть працювати. Тоді їх враховують як безробіт­них. Якби допомоги по безробіттю не було, то окремих людей не враховували б у складі робочої сили, і тоді «вимірюваний» рівень безробіття був би нижчий.

Ще одним фактором, який впливає на рівень безробіття, є так звана «жорсткість» заробітної плати, тобто її нездатність до гну­чкої зміни.

Надмірне безробіття призводить до значних економічних та соціальних втрат. Головна «ціна» безробіття — невипущена про­дукція.

Відомий дослідник в макроекономіці Артур Оукен математи­чно виразив зв’язок між рівнем безробіття та відставанням в об­сязі виробленого ВВП. Цей зв’язок відомий нині як закон Оукена.

Застосовуються дві формули зазначеного взаємозв’язку:

1) коли потрібно з’ясувати, як впливає зміна рівня циклічного безробіття на відхилення фактичного рівня ВВП від потенційно можливого, користуються формулою:

де Y — фактичний обсяг виробництва;

Y* — потенційний ВВП;

u — природний рівень безробіття;

(u - u ) — циклічне безробіття;

β — коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного без­робіття (він показує, що коли фактичний рівень безробіття пере­вищує природний на 1 %, то фактичний обсяг виробництва буде нижчим за потенційний на β %).

Коефіцієнт β найчастіше має значення в межах від 2 до 2,5. Це дає змогу зробити висновок, що якщо циклічне безробіття в еко­номіці становить 1 %, то відставання фактичного обсягу вироб­ництва від потенційно можливого дорівнюватиме 2-2,5 %;

2) можна визначити також вплив динаміки фактичного рівня безробіття на динаміку реального ВВП за два періоди, які порів­нюються між собою. Тоді варто скористатися іншою формулою:

де Y₁ — фактичний обсяг виробництва в поточному році; Y₀ — фактичний обсяг виробництва в попередньому році;

u₁ — фактичний рівень безробіття в поточному році; u₀ — фактичний рівень безробіття у попередньому році. Закон Оукена може бути використаний у таких випадках:

• при розрахунках впливу на безробіття темпів зростання ви­робництва на даний момент часу;

• для розрахунку того, як програми економічного зростання вплинуть на безробіття. Якщо країна знаходиться у глибокому спаді, скільки необхідно років, щоб прийти до рівня безробіття при повній зайнятості;

• для визначення необхідного зростання з метою зменшення норми безробіття на 1 %;

• для оцінки втрат в реальному ВНП через безробіття.

Для суспільства безробіття може мати двоякі суперечливі нас­лідки: як благо і як втрати.

Безробіття як благо:

1. Безробіття — це резерв незайнятої робочої сили, який мож­на задіяти при розширенні виробництва чи при структурних пе­ребудовах.

2. Наявність безробіття обмежує агресію профспілок, їх вимо­ги до підвищення заробітної плати і тим самим посилює стимули до підприємництва.

3. Страх втратити роботу і стати безробітним — найкращий організатор дисципліни праці.

Безробіття і втрати суспільства:

1. При безробітті недовикористовується економічний потенці­ал суспільства.

2. При тривалому безробітті втрачається кваліфікація вивіль­нених робітників.

3. Зростання безробіття підриває психічне здоров’я нації.

4. Зростання безробіття — фактор зростання злочинності.

5. Безробіття викликає:

• зниження купівельної спроможності;

• скорочення заощаджень;

• зниження інвестиційного попиту;

• скорочення пропозиції, спад виробництва.

3.