Інфляція

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається що її поява пов’язана з виникненням паперових гро­шей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов’язана.

Термін інфляція (від лат.

На початок 90-х років XX ст. не було жодної постсоціалістич- ної країни, яка б не відчула руйнівного впливу інфляції. У класи­чній економічній теорії інфляція трактується як частина теорії грошей. Вона є процесом підвищення загального рівня цін та зниження купівельної спроможності грошей. Дж. М. Кейнс впе­рше проаналізував інфляцію як елемент макроекономічної теорії.

Монетаризм, змінивши кейнсіанські теорії у 80-х роках, вже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну тео­рію. Проблеми інфляції стають найважливішою складовою час­тиною останньої. «Під інфляцією, — пише М. Фрідмен, — я ро­зумію стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмірною масою грошей по відношенню до випуску продукції». Це положення переконує в тому, що причини інфляції — у сфері обігу. А тому допускається обмеження впливу держави в процеси суспільного відтворення.

Інфляція означає зростання загального рівня цін (або, іншими словами, це є падіння купівельної спроможності грошей, підви­щення грошової вартості життя).

Від інфляції слід відрізняти інфляційний шок — одноразове підвищення рівня цін, котре може стати імпульсом для приско­рення процесу інфляції, а може і не стати.

Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці, і вимі­рюється за допомогою індексів цін.

В залежності від складу кошика розрізняють три види індек­сів цін:

• індекс споживчих цін;

• індекс цін виробництва;

• дефлятор (таблиця 3.6).

Таблиця 3.6

ІНДЕКСИ ЦІН УКРАЇНИ У 1996-2003 PP. (ДО ПОПЕРЕД­НЬОГО РОКУ)

Для здійснення названих коригувань використовують цінові індекси Ласпейреса, Пааше, Фішера.

Індекс Ласпейреса (або агрегатний індекс цін) показує, як змі­нюються ціни за два періоди, що порівнюються, якщо структура виробленого ВВП залишається незмінною. Вагами в цьому випа­дку є товарна структура виробництва базисного періоду (go), а тому зміни у виробництві та споживанні, пов’язані з науково- технічним прогресом, не враховуються.

Індекс має вигляд:

Цей індекс дещо завищує темп зростання рівня цін, оскільки при його розрахунку нехтують тим фактором, що зі зміною цін, безперечно, відбуваються зміни в структурі споживчих товарів.

Індекс Ласпейреса, розрахований для фіксованого «кошика» спо­живача товарів та послуг (gk), називають індексом споживчих цін:

де g_k — обсяг споживчого кошика.

Індекс споживчих цін являє собою співвідношення ціни коши­ка в поточному році до ціни аналогічного кошика в базовому ро­ці, він включає товари, вироблені не тільки всередині держави, але також і імпортні. Враховує тільки товари і послуги, що спо­житі індивідуальними споживачами.

Фіксований споживчий кошик складається приблизно з 300 найменувань товарів і послуг, які купуються типовим міським мешканцем. Наприклад, для працездатного чоловіка на місяць він включає: хліба чорного — 7 кг 20 г, білого — 3 кг 60 г, борошна — 540 г, макаронних виробів — 580 г, крупи — 630 г, картоплі — 15 кг, капусти — 2 кг 480 г, яблук — 1 кг 670 г, яловичини — 1 кг, свинини — 1 кг 580 г, ковбасних виробів — 580 г, молока — 10 л, масла — 500 г, риби — 520 г, яєць — 26 шт., цукру — 130 г, чаю — 80 г, солі — 83 г. Індекс побудовано так, що ціна кошика у базисному періоді береться за 100 %, а тому значення індексу вказує на те, на скільки відсотків змінилася ціна товарів — ком­понентів споживчого кошика — у поточному періоді в порівнян­ні з попереднім.

Індекс споживчих цін розраховується щомісячно, є оператив­ним і найпоширенішим показником рівня інфляції.

Індекс Пааше частково усуває обмеженість індексу Ласпейре- са, оскільки вагами в даному випадку є товарна структура вироб­ництва поточного року (g₁). Індекс має вигляд:

де g₁ — обсяг виробництва в поточному періоді.

Індекс Пааше, розрахований для сукупності товарів і послуг, що входять до складу ВВП, називається дефлятором ВВП:

Оскільки на цей індекс впливають структурні зрушення, які компенсують підвищення цін на окремі товари, вважається, що дефлятор ВВП недооцінює зростання загального рівня цін.

Безперечно, що індекс споживчих цін та дефлятор ВВП дають різну характеристику зміни рівня цін. Це пояснюється тим, що між цими двома індексами існує три суттєві відмінності:

• дефлятор ВВП відображає зміну цін на всі вироблені товари та надані послуги, а індекс споживчих цін — тільки на ті товари, що входять до складу споживчого кошика;

• дефлятор ВВП не відображає зміну цін на імпортні това­ри, оскільки імпорт не входить до складу ВВП. Але до спо­живчого кошика входять імпортні товари, тому в індексі спо­живчих цін знаходить відображення зміна цін і на імпортні товари;

• дефлятор ВВП є поточно зваженим (індекс Пааше), а індекс споживчих цін є базисно зваженим (індекс Ласпейреса).

Проте на практиці відмінність між цими двома індексами не­значна, і вони обидва досить добре відображають тенденцію та швидкість зміни цін. В залежності від мети дослідження завжди можна підібрати той індекс, який найбільшою мірою відповідає поставленому завданню.

Індекс Фішера, як середнє геометричне значення індексів Па­аше і Лайспереса, усуває їхню обмеженість:

Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний пе­ріод (прискорилась чи сповільнилась), і визначається за формулою:

де— відповідно, ціновий індекс у поточному і минуло­

му періодах.

Так зване «правило величини 70» дає можливість кількісно прогнозувати інфляцію. Точніше кажучи, воно дозволяє швидко підраховувати кількість років, необхідних для подвоєння рівня цін. Потрібно тільки розділити число 70 на щорічний рівень ін­фляції. Наприклад, при щорічному рівні інфляції в 3 % рівень цін подвоїться приблизно через 23 роки. При 8 %-ній інфляції рівень подвоїться приблизно через дев’ять років.

Слід зазначити, що «правило величини 70» звичайно застосо­вується тоді, коли, наприклад, треба встановити, скільки буде по­трібно часу, щоб реальний ВНП або ваші особисті заощадження подвоїлися.

Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, яка має місце, коли загальний рівень цін падає і купівельна спроможність гро­шей підвищується.

Дезінфляція означає вилучення з обігу частини надлишкової грошової маси, випущеної в період інфляції, що супроводжується зниженням темпу зростання цін.

В економіці немає якогось одного виду інфляції, оскільки вона виникає під впливом багатьох факторів.

За критерієм проявлення існує два типи інфляції:

• відкрита;

• пригнічена (прихована).

Відкрита інфляція проявляється у тривалому зростанні рівня цін. Вона розгортається на ринках, де діють вільні ціни. Рівень інфляції при відкритій формі визначається темпом приросту рів­ня цін.

Прихована інфляція проявляється через посилення товарного дефіциту. Розгортається в умовах жорсткого державного контро­лю за цінами.

За критерієм причинності розрізняють два види інфляції:

• інфляція попиту;

• інфляція пропозиції (витрат).

Інфляцію попиту формують грошові фактори — емісія папе­рових грошей, швидкість їх обертання, стан фінансово-кредитної

системи, відношення національної валюти до інших валют. Ін­фляція попиту виявляється у перевищенні сукупного попиту над пропозицією і виникненні надлишкової платоспроможності. Як­що зростання сукупного попиту не компенсується підвищенням пропозиції, то це призводить до інфляційного зростання цін, яке супроводжується збільшенням грошової маси. Переповнення ка­налів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції попиту.

Інфляція, що виникає через зростання витрат у періоди висо­кого безробіття та неповного використання виробничих ресурсів, називається інфляцією витрат, або інфляцією пропозиції.

Інфляцію витрат (пропозиції) формують виробничі факто­ри — монополізація виробництва, брак конкуренції, структурні перекоси в матеріальному виробництві та ціновій політиці, ви­тратний характер економіки. Головним її імпульсом стає збіль­шення витрат виробництва в результаті підвищення заробітної плати та цін на сировину, матеріали, устаткування тощо. Інфля­ція витрат завжди загрожує скороченням товарного забезпечен­ня і, зрештою, породжує спад виробництва і скорочення робо­чих місць.

Найстрашніше в інфляції витрат те, що вона породжує інфля­ційну психологію. Це явище виникає тоді, коли в масовій свідомо­сті людей існує впевненість, що інфляція буде наростати і надалі. При цьому працівники починають вимагати підвищення заробіт­ної плати «під майбутнє зростання цін», а підприємці завчасно закладають у ціну своїх товарів очікуване зростання витрат на сировину, енергію, робочу силу і кредит.

Поєднання інфляції попиту та інфляції витрат створює так звану інфляційну спіраль.

Також інфляція може бути збалансованою і незбалансованою.

При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помі­рно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного росту цін піднімається відсотко­ва ставка державного банку і таким чином ситуація стає рівноси­льна стабільним цінам.

У випадку незбалансованої інфляції ціни на різні товари і пос­луги піднімаються неодночасно і по-різному на кожний тип това­ру.

Існує також очікувана і неочікувана інфляція. Очікувану ін­фляцію можна спрогнозувати на який-небудь період часу і вона, як правило, є прямим результатом діянь влади. В якості прикладу можна навести лібералізацію цін в Росії в 1992 р. і відповідний прогноз росту цін напередодні — в грудні 1991 р. Неочікувана інфляція характеризується неочікуваним стрибком цін, що нега­тивно відбивається на податковій системі і грошовому обігу. Не­очікувана інфляція перерозподіляє багатство між різними група­ми людей. Вона звичайно сприяє боржникам і спекулянтам. Водночас вона шкодить кредиторам та групам людей з фіксова­ними доходами, власникам заощаджень. У випадку присутності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в еконо­міці і змінює реальну картину сукупного попиту, що веде до збою в прогностичних тенденціях в економіці і при деякій нері­шучості уряду ще сильніше збільшує інфляційні очікування, які будуть збільшувати зростання цін. Але у випадку, коли раптовий стрибок цін відбувається в економіці, не зараженій інфляційними очікуваннями, то виникає так званий «ефект Пігу» — різке па­діння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. Вна­слідок зниження попиту виробник змушений знизити ціну, все повертається в становище рівноваги.

Існує три категорії інфляції кількісного характеру: помірна, галопуюча, гіперінфляція.

Помірна інфляція характеризується повільним зростанням цін: щорічний рівень інфляції вимірюється однозначним чис­лом. Вона підхльостує економіку. При зростанні цін населення більше купує, так як далі покупки обійдуться ще дорожче. Це стимулює виробників підвищувати пропозицію, і ринок швидше насичується.

Для перехідної економіки поріг інфляції, що є допустимим, складає 20—30 %, для решти країн — 6—10 %.

Галопуюча інфляція — це інфляція, що вимірюється двознач­ним чи тризначним числом (50 або 300 % за рік).

Гіперінфляція — ціни зростають на тисячі, мільйони чи навіть мільярди відсотків на рік. Населення втрачає заощадження. Зни­кає стимул вкладати інвестиції у виробництво, оскільки інвести­ції доход дадуть нескоро, а за цей термін втратиться їхня цін­ність. Це економічний і соціальний хаос.

Гіперінфляція в Україні мала місце в 1993 р.

Формальний критерій гіперінфляції був введений американ­ським вченим Філіпом Кеганом: початком гіперінфляції вважа­ється місяць, в якому зростання цін вперше перевищує 50 %, а кінцем — місяць, попередній тому, в якому зростання цін падає нижче цієї критичної точки і не досягає її знову хоча б протягом року.

Прикладом країн, де була присутня інфляція, що переходить в гіперстадію, є Німеччина 1920—1923 рр., Австрія 1921— 1923 pp., CPCP 1921—1924 рр., Греція 1943—1944 рр., Угорщина 1945—1946 рр., Латиноамериканські країни 1970—1980 рр. Так, в Німеччині під час першої світової війни з 1922 до 1923 рр. ціни зросли з 1 до 10000000000. Тобто, якщо за певний товар на поча­тку 1922 р. потрібно було сплатити 1 марку, то наприкінці 1923 р. — уже 10 млрд. марок. В Угорщині рівень цін за рік виріс у 3,8-10²⁷ разів при середньомісячному зростанні у 198 разів.

Ситуація в економіці, коли одночасно відбувається підвищен­ня рівнів інфляції та безробіття на фоні загального спаду вироб­ництва, називається стагфляція. Це поняття запроваджене в обіг на початку 70-х рр. XX ст. Явище стагфляції нині пояснюють го­ловним чином інерційною природою інфляційних процесів.

Всі ці види інфляції існують тільки при відкритому її стано­вищі — тобто при відносно вільному ринку. При «прихованій» ін­фляції зростання цін на товари і послуги може не спостерігатись, а знецінення грошей може виражатись в дефіциті пропозиції.

Розрізняють декілька причин інфляції.

По-перше, це диспропорційність, або незбалансованість дер­жавних витрат і доходів, що проявляється в дефіциті держбю­джету. Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок активного ви­користання «друкарського верстату», це призводить до збільшен­ня маси грошей в обігу, а відповідно і до інфляції.

По-друге, інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводиться за рахунок бюджетного дефіциту.

По-третє, зі зростанням «відкритості» економіки тієї чи іншої країни все більше втягування її в світогосподарські зв’язки збі­льшує небезпечність «імпортованої» інфляції.

По-четверте, інфляція набуває самопідтримуючий характер в результаті інфляційних очікувань. Багато вчених країн Заходу і нашої країни особливо виділяють цей фактор. Подолання інфля­ційних очікувань населення і виробників — найважливіше (якщо не головне) завдання антиінфляційної політики.

Взагалі існує дві теоретичні концепції визначення першопри­чини інфляції: структурна і монетарна.

Структурна концепція: інфляція виникає через наявність струк­турних «вузьких місць» в економіці: диспропорції суспільного від­творення; дефіцит держбюджету; підвищення попиту тощо.

За цією концепцією збільшення грошової маси дає можливість інфляції проявитися і стати зростаючим процесом.

Монетаристи розглядають інфляцію як чисто грошовий фе­номен, обумовлений м’якою грошовою і бюджетною політикою держави (дефіцитне фінансування, надлишкове розширення внутрішнього кредиту, помилкова грошова політика Національ­ного банку відносно емісії грошей, експортно-імпортних опера­цій тощо).

Вони вважають вузькі місця наслідком спотворених внутрі­шніх цін і валютних курсів, а це, в свою чергу, викликано ін­фляційними процесами і спробами уряду стримати підвищен­ня цін.

Соціально-економічними наслідками інфляції є наступні про­цеси:

1. Знижуються реальні доходи населення.

Це стосується осіб, які отримують фіксовані номінальні дохо­ди (бюджетники, пенсіонери та інші). При зростанні цін їх реаль­ні доходи падають. Реальні доходи зростають у тих осіб, заробіт­на плата котрих зростає швидше, ніж рівень інфляції. Перші обкладаються інфляційним податком, другі отримують інфляцій­ну субсидію.

2. Знецінюються фінансові активи з постійним доходом. їх ре­альна вартість знижується. Реальні доходи власників таких акти­вів знижується.

3. Порушується нормальний розподіл доходів між дебітора­ми і кредиторами. Від інфляції виграють дебітори, тобто пози­чальники кредиту, а програють кредитори (ті, хто надають кредит).

4. Знижується мотивація до інвестування довгострокових про­грам.

5. Прискорюється матеріалізація грошей. Підвищуються ціни на товарно-матеріальні ресурси і нерухомість. Через це домашні господарства і підприємства позбавляються від грошей і вклада­ють їх в запаси товарно-матеріальних цінностей і нерухомість. Гроші стають «гарячими».

6. Здійснюється вплив на зайнятість і безробіття.

7. Знижується мотивація до праці.

8. Підривається управлінський механізм економіки.

А. Філліпс, аналізуючи дані англійської статистики за 1861— 1957 рр., довів, що в короткостроковому періоді високі темпи ін­фляції мають супроводжуватися низьким рівнем безробіття, і на­впаки. Обернену залежність між рівнем інфляції та рівнем безро­біття демонструє крива Філліпса (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Крива Філіпса

(U_n — природний рівень безробіття;

P_n — темп росту цін за природного рівня безробіття)

Лівіше точки N спостерігається інфляція попиту, яка може вини­кнути в результаті спроб держави встановити високу зайнятість. Правіше точки N — падіння цін в період кризи перевиробництва.

Слід зазначити, що:

• в короткостроковому періоді, до 2 років, обернений зв’язок між інфляцією та безробіттям має нестійкий характер і порушу­ється зі зміною очікуваної інфляції;

• в довгостроковому періоді альтернативи не існує. Безробіття залежить від інфляції.

В короткостроковому періоді в економіці виникає інфляційна спіраль «заробітна плата — ціни», за умов якої підвищення заро­бітної плати породжує підвищення цін, що веде до подальшого зростання цін і ставки заробітної плати.

У короткостроковому періоді економічна політика, спрямова­на на швидке зниження рівня безробіття, призводитиме до прис­корення інфляції. При розробці державної політики необхідно вибрати між:

1) політикою, спрямованою на економічне пожвавлення, з ви­сокими темпами приросту ВВП, що швидко знизить безробіття, і

2) політикою пожвавлення, з повільним приростом ВВП, що дає змогу сповільнити інфляцію, але за рахунок тривалого безробіття.

Цей вибір залежить від очікуваного рівня інфляції: чим біль­шим буде цей рівень, тим вище розміщуватиметься крива Філіп­са. А це значить, що фактичний рівень інфляції буде вищим для будь-якого рівня безробіття.

При стагфляції (одночасному зростанні безробіття та інфляції) дана альтернатива не дотримується.