Доходи домогоснодарств

Сножнвання домогоснодарств - це їхні витрати на споживчі товари та послуги, які залежать від їхніх доходів. В умовах приватної закритої економіки вона пояснює взаємодію лише двох суб’єктів економічної системи: домогосподарств і підприємств, а отже, не відображує державного втручання в економіку та будь-яких зв’язків із зовнішнім світом (рис.1).

Рис.1. Модель економічного кругообігу

1. Виробничі витрати; 2. Ресурси; 3. Грошові витрати; 4. Товари та послуги;

5. Споживчі витрати; 6. Товари та послуги; 7. Грошові доходи; 8. Ресурси.

У верхній частиш рис. 1 показано ринок ресурсів. За допомогою цього ринку домогосподарства постачають свої ресурси (працю, землю, капітал) підприємствам, які використовують їх у виробництві товарів та послуг для ринку, за ринковими цінами. В результаті купівлі-продажу ресурсів домогосподарства одержують грошові доходи (заробітну плату, ренту тощо), а підприємства несуть виробничі витрати. Це означає, що витрати підприємств являються доходами домогосподарств. В умовах рівноваги витрати дорівнюють доходам.

Якщо особистий дохід пов’язувати з джерелами його формування, то його величину можна визначити за формулою:

Особистий дохід = Заробітна плата найманих працівників + змішаний дохід + дохід від активів + соціальні трансферти

Перші два елементи особистого доходу називаються доходами від трудової діяльності, або трудовими доходами. Доходи від активів - це дохід від власності. До них відносять: дивіденди, проценти, ренту. Соціальні трансферти охоплюють доходи не зароблені, а отримані внаслідок перерозподілу сукупного доходу державою. До них належать пенсії, стипендії, виплати по безробіттю, субсидії тощо.

У нижній частиш рисунка показано ринок продуктів. Підприємства постачають на цей ринок товари та послуги, а домогосподарства кунують їх за ринковими цінами.

В процесі ринкових відносин підприємства і домогосподарства виступають почергово як продавці так і покупці. На ринку ресурсів підприємства є покупцями, а домогосподарства продавцями. На ринку продуктів домогосподарства є покупцями, а підприємства продавцями. В кінцевому підсумку через механізм цих ринків ресурси обмінюються на продукти, а грошові потоки лише обслуговують цей обмін.

Економічний кругообіг на рис. 1, показує, що домашні господарства витрачають весь свій доход на придбання споживчих товарів та послуг, а виробничі витрати підприємств еквівалентні їхнім доходам від реалізації продуктів. Насправді відтворення економічного кругообігу враховує фінансовий ринок, який перетворює заощадження в інвестиції.

Статистика свідчить, що величина щорічних витрат домогосподарств, як правило, менша за величини їхніх доходів. Частина доходу домашніх господарств, яка не використовується на купівлю товарів та послуг, а також на сплату податків, формує їхні заощадження. Заощаджені суми домогосподарства зберігають на депозитних рахунках банківської системи та кунують акцій і облігацій.

На відміну від домогосподарств підприємства щорічно витрачають, як правило, більше, ніж отримують від реалізації своїх продуктів. Це поясню­ється тим, що крім поточних витрат на купівлю ресурсів, необхідних для підтримання виробництва на незмінному рівні, підприємства повинні здійснювати інвестиції, тобто капітальні витрати. Під інвестиціями слід розуміти всі витрати, які безпосередньо сприяють зростанню загальної величини капіталу в економіці.

Необхідно зазначити, що інвестиції складаються із двох елементів. Перший - це інвестиції в основний капітал. Другий елемент - інвестиції в товарно-матеріальні запаси, які являють собою нагромадження запасів сировини, необхідної для виробництва продукту, та нереалізованих готових товарів.

Значна частина заощаджень домогосподарств перетворюються в інвестиції на фінансовому ринку.

Діяльність домогосподарств спрямована на задоволення особистих потреб. Тому свої доходи вони спрямовують переважно на купівлю споживчих товарів і послуг. У нижній частині рис. 1 показано ринок продуктів, на якому підприємства продають споживчі товари і послуги, а домогосподарства купують їх за рахунок своїх доходів. Сума витрат домогосподарств на цьому ринку визначає величину їхнього споживання, яке можна назвати приватним споживанням.

У наведеній моделі економічного кругообігу величина приватного споживання дорівнює сумі доходів домогосподарств. Проте реально витрати на приватне споживання менші за дохід домогосподарств. Це пояснюється перш за все тим, що не весь дохід домогосподарств надходить в їхнє розпорядження. Тому крім особистого доходу слід розрізняти особистий наявний дохід (дохід у розпорядженні).

У загальному контексті наявний дохід - це та частина сукупного доходу, яка залишається у розпорядженні суб’єктів приватної економіки після сплати податків і може бути використана для приватного споживання і заощадження. Оскільки у приватній закритій економіці, що розглядається, немає держави та відсутні податки, увесь дохід залишається в її розпорядженні. Таким доходом є ВВП. Це означає, що наявний дохід приватної закритої економіки дорівнює ВВП.

Левову частку ВВП приватної закритої економіки становить особистий наявний дохід, який у безподатковій економіці дорівнює особистому доходу. Іншою частиною ВВП є наявний дохід підприємств. Він склада­ється з амортизації та нерозподіленого прибутку, тобто з тієї частини прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства після виконання ним усіх зобов’язань. Отже, особистий наявний дохід можна визначити як різницю між наявним доходом приватної економіки і наявним доходом підприємств:

Особистий наявний дохід = ВВП - Амортизація - Нерозподілений прибуток

Особистий наявний дохід є безпосереднім джерелом споживання домогосподарств.

Здійснення домогосподарствами заощаджень не є самоціллю. У кінце­вому підсумку заощадження використовуються домогосподарствами для переміщення доходів з одного періоду в інший з метою регулювання в часі своїх витрат на споживання. При цьому вони враховують, що з часом вартість заощаджуваних грошей зростає. Тому слід розрізняти теперішню і майбутню вартість грошей.

Теиерішия вартість грошей - це наявна сума грошей у поточному періоді. Майбутня вартість теперішньої суми грошей визначається за допомогою нарахування складного процента на теперішню вартість цих грошей. Це означає, що майбутня вартість більша за теперішню вартість на величину процентів, нарахованих за кожний рік використання заощадженої суми грошей у майбутньому періоді. Така майбутня вартість складається з основної суми і процентів, нарахованих за попередні роки. Майбутню вартість грошей, обчислепу на основі нарахування складного процента, можна визначити за такою формулою:

де FV - майбутня вартість; PV - теперішня вартість; г - ставка дисконту, тобто така ставка процента, яка використовується для приведення грошових потоків до їхньої вартості в періоді, який приймається за базу розрахунків; п - кількість років майбутнього періоду.

Наприклад, у банк покладено 1000 грн на три роки за річної процентної ставки 10 %. Виходячи з цього протягом трьох років майбутня вартість вкладу зростатиме таким чином:

Отже, теперішній дохід у сумі 1000 грн через механізм заощадження перетворюється за три роки в дохід сумою 1331 грн. Це означає, що зменшення споживання у поточному році на 1000 грн створило передумову для збільшення споживання через три роки на 1331 грн.

Відмінність майбутньої вартості від теперішньої залежить не лише від часу, протягом якого заощаджуються гроші, а й від ставки дисконту. Зазвичай в економічних розрахунках ставку дисконту визначають як максимально можливий рівень доходу, котрий можна отримати за альтернативними варіантами вкладання коштів. Наприклад, якщо є дві альтернативи вкладання коштів - в облігації внутрішньої державної позики під 10 % річних або на строковий депозит під 15 % річних, то за цих умов ставкою дисконту буде 15 %.

Припустимо іншу ситуацію. Потрібно визначити, який має бути початковий внесок у банк, щоб через три роки він становив 1331 гри з урахуванням того, що процентна ставка дорівнює 10 % річних. Ця пошукова сума початкового вкладу є теперішньою вартістю майбутньої вартості. її часто називають дисконтованою вартістю, оскільки вона визначається за допомогою дисконтування, що є процесом, оберненим нарахуванню складного процента.

Якщо майбутня вартість дорівнює 1331 грн, то її теперішня, тобто дисконтована вартість становитиме 1000 грн:Отже, для

того щоб через три роки мати 1331 грн, потрібно під 10 % річних сьогодні покласти в банк 1000 грн.

Рішення домогосподарств стосовно необхідність заощаджувати части­ну свого наявного доходу зумовлюється передусім бажанням захистити себе від непередбачуваних обставин (хвороби, нещасного випадку, безробіття тощо) або для фінансування запланованих майбутніх витрат, які потребують значних коштів. Крім того, окремі домогосподарства мають бажання спрямовувати частину свого поточного доходу на здійснення інвестиційних операцій (купівля акцій, облігацій тощо).

Схильність домогосподарств до заощаджування залежить не лише від їхнього бажання, а й від їхніх можливостей, які визначаються рівнем їхнього доходу. Якщо особистий дохід невеликий, то схильність до заощаджування є невисокою і тому весь або майже весь наявний дохід використовується на споживання. У разі високого рівня доходу схильність до заощаджування зростає. Це означає, що на макрорівні та частка наяв­ного доходу домогосподарств, яка спрямовується на споживання, залежить від рівня диференціації особистих доходів.

Для аналізу рівня диференціації доходів домогосподарств застосо­вують різні методи та показники, але найчастіше - криву На рис. 2 на горизонтальній осі всю кількість (100 %) сімей (домогосподарств) поділено на п’ять рівних груп (по 20 %), а на вертикальній осі відкладено п’ять рівних часток (по 20 %) у складі сукупної величини (100 %) особистих доходів.

Рис. 2. Крива Лоренца

Теоретичпу можливість існування абсолютної рівності в розподілі доходів між окремими групами сімей унаочнює бісектриса. Вона показує, що кожний процент сімей одержує адекватний процент доходу. Це означає, що 20, 40, 60, 80, 100 % сімей отримують відповідно 20, 40, 60, 80„ 100 % усієї величини особистих доходів. Реально будь-якому проценту сімей відповідає інший процент сукупного доходу. Цю фактичну ситуацію відображує крива Лоренца, яка має вигляд угнутої кривої, що відхиляється від бісектриси.

Згідно з наведеним рисунком перші 20 % сімей отримують менше 10 % сукупного доходу, 40 % сімей - близько 15, 60 % близько ЗО, 80 % сімей - менше 60 %. За таких умов решта 20 % сімей отримують понад 40 % сукупного доходу. Площа між бісектрисою і кривою Лоренца відображує ступінь нерівності в доходах. Чим більшою є ця площа, тим більшим є рівень диференціації доходів. Якщо б фактичний розподіл доходу між групами сімей був абсолютно рівним, крива Лоренца збіглася б із бісектрисою.

Крім кривої Лоренца для визначення рівня диференціації особистих доходів використовують такі показники, як децільний коефіцієнт і коефіцієнт Джині. Децільний коефіцієнт відображує співвідношення між середніми доходами 10 % найбагатшої частини населення і доходами 10 % найбіднішої частини населення.

Коефіцієнт Джині показує рівень концентрації доходів населення. На базі кривої Лоренца цей коефіцієнт розраховують діленням площі, що знаходиться між бісектрисою і кривою Лоренца, на площу трикутника сторонами якого є бісектриса, горизонтальна вісь і права вертикальна вісь. Коефіцієнт Джині може коливатися від 0 (абсолютна рівність) до 100 (абсолютна нерівність). Отже, чим вище коефіцієнт Джині, тим більша нерівність у розподілі доходу, тим більше крива Лоренца відхиляється від бісектриси. Згідно з міжнародною класифікацією коефіцієнт Джині в інтервалі 33-35 характеризує високий рівень нерівності в розподілі доходу, а в інтервалі 24-26 - низький.

2.