Історія розвитку макроекоиомічиої науки
Макроекономіка є однією з наймолодших економічних наук. За загальним визнанням своєї зрілості вона досягла у 30-ті роки XX ст., у період світової економічної кризи, коли набула здатності впливати на економічну практику,
Але свій початок макроекономічна наука бере ще у XVI ст.
У 1576 р. француз Жан Боден обґрунтував зміну рівня цін (тобто інфляцію) результатів зміни співвідношення між кількістю грошей і товарів. Це були перші спроби макроекономічного аналізу цін із використанням кількісної теорії грошей. Дана теорія стала основою сучасної монетарної теорії, про що йтиметься пізніше.Макроекономічну спрямованість мали також дослідження англійських економістів В. Петті і Г. Кинга, які біля 300-т років тому вперше у світовій практиці здійснили розрахунки й дали оцінку національного доходу Англії і Франції. Перші оцінки національного доходе Англії, що були зроблені В. Петті, передбачали, зокрема, конкретні практичні цілі. Вчений досліджував питання про вплив на економіку і розподіл доходів заходів, пов’язаних з удосконаленням системи оподаткування в країні.
Подальшого розвитку макроекономічний аналіз набув у XVIII ст. у працях французької школи фізіократів. Основоположник цієї школи Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського кругообігу, так звану "Економічну таблицю" (1758 р.). Ця таблиця відображала загальну картину кругообігу товарів і послуг для основних секторів економіки і класів суспільства і давала уявлення про механізм функціонування економіки в цілому. Але вона була побудована на ряді концепцій, які не витримали перевірку часом. Ф. Кене був одночасно і лікарем і економістом. Тому свою модель господарського круговороту він побудував за, аналогією з циклом кровообігу людини. Вчений виходив з того, що в процесі кровообігу органи людського тіла нерозривно пов’язані один з одним. При цьому кожний орган, виконуючи в кровоносній системі свою особливу функцію, еквівалентно обмінюється своєю "роботою" з іншими органами і завдяки цьому бере участь у відтворенні всього організму.
За аналогією з людським організмом Ф. Кене поділяє суспільство на три класи: 1) продуктивний (селяни); 2) заможний (землевласники); 3) безплідний (ремісники). Ці класи у Ф. Кене обмінюються між собою результатами своєї праці і тим самим відтворюють себе, тобто свою продуктивну силу,
Розробляючи "Економічну таблицю", Ф. Кене виходив із двох принципів:
1. Господарський кругооборот має базуватися на природному економічному порядку без зовнішнього, тобто державного, втручання. Отже, Ф. Кене був прихильником економічного лібералізму.
2. Аналогія економічних процесів із кровообігом сама по собі підводила Ф. Кене до думки про можливість виникнення певних порушень у господарському круговороті, аж до появи кризових явищ за аналогією з інсультом чи інфарктом.
Ф, Кене вже тоді вбачав можливість інфляційного збільшення вартості потоків економічного обороту. Особливо небезпечним він вважав підвищення рівня споживання заможним класом предметів розкоші, які купуються у безплідного класу. Вчений висловлював побоювання, що це може викликати скорочення видатків для продуктивного класу. Проте теоретична база фізіократів, у тому числі й їхня концепція державного невтручання, не давала відповіді на запитання, як можна протистояти цьому явищу.
Але головний недолік "Економічної таблиці" Ф. Кене полягав у тому, що вона не давала пояснення, як в економіці забезпечуються "природні закони", тобто вчений не розкрив механізму саморегулювання ринкової системи.
На це запитання відповіли представники класичної теорії. Згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулювання, до досягнення такзваного природного порядку в економіці забезпечується за допомогою механізму ціноутворення. Найяскравішим представником цієї теорії був Адам Сміт. А. Сміт розглядає, дві ціни:
1) природну, що покриває виграти і дає середню норму прибутку;
2) ринкову, тобто фактичну ціну, за якою товар продається на ринку.
Регулююча роль цін при цьому виявляється таким чином.
Під впливом конкуренції і залежно від співвідношення між попитом і пропозицією ринкова ціна відхиляється або вгору, або вниз від природної ціни. Якщо попит вищий ніж пропозиція, а ринкова ціна відхиляється вгору від природної, то в галузі, де виробляється даний товар, забезпечується прибуток на рівні, вищому від середньої норми. Це спонукає економічних суб’єктів переміщувати капіталу більш прибуткову галузь. І навпаки, якщо попит нижчий ніж пропозиція, ринкова ціна менша від природної, а прибуток нижчий від середнього рівня, то капітал вилучають із малоприбуткову, галузі.Зазначені переміщення капіталу за своєю тенденцією забезпечують рівновагу в економіці, тобто такий розподіл ресурсів між окремими галузями, який відповідає суспільним потребам. У даному перерозподілі капіталу кожний дбає лише про власні інтереси - одержати найбільший прибуток. Але цією дією кожний забезпечує також дотримання суспільних інтересів, не усвідомлюючи того. Таким чином, ринок через ціновий механізм автоматично забезпечує досягнення макроекономічної рівноваги.
Протилежний підхід до оцінки регулюючих можливостей ринку пропонує марксистська теорія. К. Маркс розробив дві моделі господарського круговороту - моделі простого й розширеного відтворення. Він дійшов висновку, що в умовах постійного нагромадження капіталу норма прибутку має тенденцію до зниження (закон тенденції норми прибутку до зниження). Ця обставина, на думку К. Маркса, позбавляє капіталістів бажання перетворювати неспожиту частину додаткової вартості в інвестиції. Внаслідок цього процес господарського кругообороту гальмується, скорочується виробництво, виникає криза, відбувається зубожіння людей, що зрештою руйнує капіталістичну ринкову систему.
Макроекономічні ідеї К. Маркса не дістали визнання за межами країн соціалізму. Макроекономіка стала розвиватися згідно з класичною теорією. Але світова економічна криза в 1929-1933 рр. не підтвердила також основного постулату класичної теорії - здатності ринкової економіки до швидкого самовидужання, що викликало недовіру до неї.
Виникла необхідність у новій макроекономічній теорії. Її засновником став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс, а його теорія дістала назву кейнсіанської. Дж. М. Кейнс піддав гострій критиці класичну теорію. Якщо класики стверджували, що ринкові ціни здатні автоматично встановлювати в економіці рівновагу, а тому державне втручання в економіку не потрібне, то Дж. М. Кейнс уперше висунув ідею про те, що ринкова рівновага - це ще не благо для економіки. Він довів, що в ринковій економіці може бути "рівновага за неповної зайнятості" і що.для її усунення необхідне втручання держави. До основних важелів такого втручання Кейнс відносив фінансову й грошову політику, а об’єктом впливу вважав сукупний попит. Свої погляди па проблеми регулювання ринкової економіки Кейнс виклав у книзі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.), де показав, що держава, впливаючи на окремі макроекономічні показники, зокрема, на такі як загальний доход, споживання, інвестиції, заощадження та ін., може ефективно здійснювати регулювання економіки. Ця теорія стала домінуючою протягом кількох десятиліть.У цей час значний внесок у розвиток макроекономічної теорії і практики, зокрема макроекономічного аналізу, зробили англійський вчений К. Кларк, американський економіст українського походження С. Кузнец, американський вчений А. Джильберт, американський економіст, росіянин за походженням В. Леонтьев та ін. У своїх працях вони теоретично обґрунтували склад і зміст важливих макроекономічних показників, таких як національний продукт, доход і багатство, валовий винуск, зробили їх розрахунки; конкретизували ряд положень щодо оцінок неринкових послуг органів державного управління, концепцій кінцевого і проміжного споживання, використання міжгалузевого балансу для визначення зв’язків між галузями і прогнозування та регулювання економіки на національному рівні.
Проте в період нової світової економічної кризи 70-х років XX ст. виявилося, що державне втручання в економіку не завжди дає очікуваний, тобто позитивний, результат і що вплив держави на сукупний попит у період економічного спаду не забезпечує збільшення виробництва, а лише породжує інфляцію. Вперше у світовій практиці виник такий феномен, як стагфляція, тобто коли водночас має місце спад виробництва і зростання цін. Це - істотно вплинуло на авторитет кейнсіанської теорії.
На цьому тлі почала інтенсивно розвиватися "ну класична" теорія. Неокласична теорія виникла в 70-х роках XIX ст. Її виникнення, з одного боку, було реакцією на марксизм з його критикою капіталізму, з іншого - спробою вписати в неокласичну теорію ряд нових положень, висновків, що підтверджували б саморегулюючу здатність ринку. Зазначимо, що неокласична теорія має багато різних напрямків. Так, теорія добробуту вперше ввела до наукового обігу поняття "суспільні блага", "зовнішні ефекти", "монополії", з якими ринок справитися не може, а тому потрібна допомога держави. На це спирається зокрема й теорія державних фінансів (П. Самуельсон). Отже, як реакція на недоліки кейнсіанської теорії виникла неокласична школа. Вона включає ряд теорій, що суперечать кейнсіанській. Серед них на сучасному етапі найрельєфніше виділяються монетаристська теорія, теорія раціональних очікувань, теорія економіки пропозиції та ін. Кожна з них мас як позитивні, так і уразливі сторони. Зокрема, в основі монетаристської теорії, яка була обґрунтована американським економістом Мілтоном Фрідменом, лежить ідея про те, що головна роль в регулюванні економіки належить грошово-кредитній, а не фіскальній політиці. При цьому основним інструментом регулювання економіки є гроші. Збільшуючи чи зменшуючи пропозицію грошей, держава може здійснювати регулюючий вплив на економічну активність. Проте деякі вчені із США (М. Фельдштейн, Г. Гільдер і А. Лазер) вважають, що глибокі порушення економічного зростання та зайнятості не можуть бути розтлумачені тільки або сукупним попитом, що є недостатнім для використання виробничого потенціалу, як це стверджують кейнсіанці, або регулюванням грошової маси, як це стверджують монетаристи. Причиною цього, на їхню думку, е недооцінка сукупної пропозиції. Зокрема держава, збільшуючи податки та соціальні виплати і гарантії, тим самим пред’являє надмірні вимоги щодо механізму пристосування ринкової економіки, в результаті чого індивідуальна ініціатива та гнучкість ринку суттєво зменшуються.
Прихильники теорії економіки пропозиції вважають кейнсіанську теорію односторонньою, яка враховує тільки попит і недооцінює необхідність регулювання пропозиції. Насправді ж фіскальна політика, передусім через податковий механізм, може впливати й на сукупну пропозицію, тобто в кінцевому підсумку на реальний обсяг виробництва.
Отже, сучасна макроекономіка не має єдиної домінуючої теорії. Вона спирається на ряд теорій, котрі взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору, тобто самим визначити ефективність кожної теорії залежно від своїх суб’єктивних уявлень, а також з урахуванням індивідуальних умов, цілей і пріоритетів економічної політики певної країни.
2.