ВСТУП

Макроекономіка - це наука, що вивчає закономірності функціонування економіки в цілому. Але економіка є складною системою. Тому крім макроекономіки її вивчають багато інших економічних наук: політична економія, мікроекономіка, маркетинг, менеджмент, галузеві та функціо­нальні економіки та ін.

Щоб зрозуміти місце макроекономіки в системі економічних наук, треба насамперед з’ясувати її практичну функцію, тобто визначити, для чого потрібна людям така наука.

В основі макроекономіки, як і будь-якої економічної науки, лежить фундаментальна суперечність людського суспільства: (суперечність між матеріальними потребами людей і тими економічними ресурсами, якими володіють, люди для їх задоволення. Суть цієї суперечки полягає у тому, що матеріальні потреби людей безмежні, а економічні ресурси, необхідні для їх задоволення, - обмежені.

Насамперед, що ми маємо на увазі, розглядаючи поняття "матеріальні потреби"? Матеріальні потреби - це бажання людей володіти товарами й послугами, здатними приносити їм користь. Предмети споживання та багато послуг використовуються для задоволення особистих потреб людей. Водночас матеріальні потреби мають окремі фірми і підприємства, а також державні органи управління. У розпорядженні підприємств знаходяться будинки, машини, устаткування та все інше, необхідне їм для здійснення виробничої діяльності. Державні органи управління, задоволь­няючи колективні потреби громадян своєї країни, будують школи, медичні заклади, автошляхи, кунують військову техніку тощо.

Основною властивістю матеріальних потреб є те, що в кінцевому підсумку вони не можуть бути задоволені повністю, тобто є невтолимими, безмежними. У процесі розвитку людської цивілізації рівень задоволення потреб постійно зростає, а водночас безперервно і навіть швидше зростають потреби.

Звичайно, тут йдеться про абсолютну потребу, тобто потребу, яка мотивується тільки бажаннями людей. Безмежний характер абсолютної потреби випливає з природи людини, відповідно до якої задоволення потреб одного рівня породжує прагнення до задоволення потреб вищого рівня: збільшення кількості товарів та послуг, що споживаються, розши­рення їх асортименту, підвищення якості. Але матеріальні можливості зростають повільніше, ніж потреби. Тому суспільство може ставити завдання лише щодо мінімізації цього відставання, а не усунення його взагалі.

Матеріальні потреби безпосередньо пов’язані з економічній ресурсами, під якими розуміють всі природні людські ресурси та вироблені людиною засоби, що використовуються для виробництва товарів та послуг.

Економічні ресурси можна поділити на такі види:

1) матеріальні ресурси - земля як засіб праці, сировинні матеріали, розвідані родовища корисних копалин, капітал;

2) людські ресурси - праця та підприємницька діяльність.

До такого ресурсу, як земля, належать усі природні ресурси, тобто продукти самої природи, її дари. До них включають орну землю, ліс, водні ресурси, розвідані родовища корисних копалин тощо. Капітал насамперед - це засоби виробництва, тобто машини, устаткування, інструменти, споруди, транспортні засоби, що використовують у виробництві й транспортуванні готової продукції, тощо. Проте поняття "капітал" у макроекономічній науці тотожне поняттю "інвестиційні ресурси", або "інвестиції". Процес виробництва і нагромадження цих ресурсів називають інвестуванням. Тому розрізняють реальний і грошовий капітали. Реальний капітал - це виробничі ресурси, тобто ресурси, які використовуються у процесі виробництва. Грошовий капітал - це потенційний капітал, тобто гроші, спрямовані на придбання інвестиційних ресурсів (позичковий капітал, акціонерний капітал).

Людські ресурси - це праця як сукупність всіх фізичних та розумових здібностей людей, які вони застосовують у процесі виробництва товарів і послуг. Особливим видом людських ресурсів є підприємницька діяльність, що виявляється в їхній здібності керувати процесом виробництва, займатися бізнесом, тобто найефективніше використовувати всі інші економічні ресурси.

Основна властивість економічних ресурсів - їх відносна обмеженість.

Отже, оскільки потреби людей практично безмежні, а економічні ресурси відносно обмежені, суспільство не в змозі повною мірою задовольнити власні потреби. Але воно може впливати на ступінь невідповідності між погребами і ресурсами, домагатися підвищення рівня задоволення потреб за наявних ресурсів. Досягти цього можна лише одним способом - підвищуючи ефективність використання всіх наявних ресурсів, тобто шляхом підвищення ефективності функціонування національної економіки в цілому.

Під ефективністю, економіки розуміють відношення між результатами й витратами. Вона характеризує зв’язок між. обсягом ресурсів, витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів та послуг, одержаних у результаті використання цих ресурсів. Зростання кількості товарів та послуг, одержаних від даної величини витрачених ресурсів, означає підвищення ефективності, зменшення ж обсягу продукції, одержаної від даної величини спожитих ресурсів, свідчить про зниження ефективності.

Є багато способів підвищення національної економіки на макрорівні. їх можна об’єднати за такими напрямами:

1. Забезпечення повної зайнятості ресурсів. Повна зайнятість ресурсів означає залучення до економічного обороту всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг. Йдеться про повну зайнятість працездат­ного населення, відсутність вимушеного безробіття; максимальне залучення до сільськогосподарського виробництва орних земель; повне завантаження виробничих потужностей та ін. Неповна зайнятість ресурсів викликає певні втрати для економіки, знижує її ефективність.

2. Досягнення повного обсягу виробництва. Економічні ресурси мають використовуватись найраціональніше, відповідно до їхнього призначення. Під повним обсягом виробництва розуміють такий його обсяг, коли продуктивні можливості ресурсів використовуються найповніше. Наприк­лад, орна земля не повинна використовуватися під несільськогосподарські потреби, фермери не повинні збирати врожай косою або серпом, якщо с зернозбиральні комбайни; кваліфікований інженер не повинен викори­стовуватися не за фахом тощо.

3. Досягнення найраціональнішого розподілу наявних ресурсів між виробництвом окремих видів продукції, між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів. У першому випадку найвища ефективність економіки забезпечується за умови досягнення рівноваги між попитом і пропозицією за відсутності як надвиробництва, так і дефіциту. В другому випадку найвища ефективність економіки досягається тоді, коли забезпечено баланс між поточними й перспективними потребами, тобто правильно визначена альтернатива: "більше зараз і менше потім" або "менше зараз і більше потім". У цьому полягає гостра проблема вибору напрямів економічної політики держави.

4. Зростання технічного рівня виробництва. На цій основі забезпечу­ється підвищення ефективності економіки через поліпшення якості товарів й удосконалення технології їх виробництва. Підвищення ефективності економіки забезпечує у даному випадку збільшення обсягу виробництва продукції за незмінної кількості ресурсів, що рівнозначно їх збільшенню.

Таким чином, в умовах безмежності потреб й обмеженості ресурсів підвищення ефективності економіки й досягнення на цій основі вищого рівня споживання е головною проблемою людського суспільства. З цього випливає практична функція макроекономіки, або її головне завдання. Воно полягає в тому, що дана наука повинна озброїти людей знанням тих форм і методів впливу на економіку, за допомогою яких вони можуть забезпечити її ефективне функціонування з метою досягнення найвищого рівня задоволення матеріальних потреб.

Щоб визначити об’єкт макроекономіки як науки, необхідно насам­перед провести межу між нею і мікроекономікою. Мікроекономіка вивчає механізм функціонування та взаємовідносини індивідуальних економічних суб’єктів, до яких належать окремі підприємства та організації (фірми, комерційні банки, страхові компанії тощо). Макроекономіка досліджує господарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб’єк­тів, тобто національну економіку в цілому. Отже, макроекономіка форму­лює наукові уявлення про функціонування економічної системи на національному рівні. Внутрішній стан та функціонування економічної системи як єдиного цілого забезпечується зв’язками між елементами, що входять до п складу, і зовнішнім середовищем.

Але в реальній дійсності немає економіки взагалі, а завжди є економіка з відповідним типом виробничих відносин, які формують адекватну їм економічну систему. Це означає, що об’єктом макроекономіки є не просто національна економіка взагалі, а її відповідний тип, тобто історично визначена економічна система.

Задоволення матеріальних потреб людей і саме існування людського суспільства неможливі без систематичного відновлення процесу вироб­ництва, в результаті чого постійно відтворюються не тільки матеріальні блага, а й умови їх виробництва: економічні ресурси, виробничі відносини та відповідні їм регулюючі механізми. Загальною рисою кожної економічної системи є її здатність до постійного відтворення виробництва за даних виробничих відносин. У будь-якій економічній системі процес цього відтворення включає в себе безпосередньо виробництво, а також реалізацію його результатів та їх споживання.

Регулювання процесу відтворення здійснюється за вимог об’єктивних економічних законів та на основі відповідного економічного механізму, який реалізується в господарській практиці через систему ринкових інститутів та органів державного управління економікою. Характер економічного механізму та інститутів, які його реалізують, залежить від характеру виробничих відносин і насамперед від форми власності на виробничі ресурси. Тому форма власності і є головною ознакою, яка відрізняє одну економічну систему від іншої.

Якщо розглядати розвиток економічних систем в історичному аспекті, то можна виділити три основні їх типи: ринкову, командно-адміністра­тивну і змішану економіку. Без визначення головних особливостей окремих типів економічної системи неможливо зрозуміти суть об’єкта макроекономіки.

Ринкова економіка характеризується приватною формою власності на економічні ресурси й використанням ринкового механізму для регу­лювання економіки. У такій системі поведінка кожного учасника моти­вується його особистими інтересами, кожний економічний суб’єкт прагне досягти максимального доходу на основі індивідуального прийняття рішень. Але приватний інтерес - це одночасно й носій суспільного інтересу. Кожний економічний суб’єкт здатний реалізувати свій приватний інтерес лише в тому випадку, якщо він є носієм суспільного інтересу. Таке поєднання приватного інтересу із суспільним здійснюється на ринку. На дану властивість ринку звернув увагу ще Адам Сміт, який проголосив принцип "невидимої руки" ринку. Це означає, що кожний індивід, який реалізує свій приватний інтерес через ринок, не усвідомлюючи його, одночасно працює на задоволення суспільного інтересу. "Невидима рука" ринку - це його закони та стимулятори. Насамперед це закон вартості, закон попиту та пропозиції, закони спадної ефективності та корисності. Згідно з цими законами встановлюються ціна, зарплата і прибуток. Останні є тими стимуляторами, що регулюють діяльність виробників товарів та дають і відповідь на такі три запитання: що виробляти, скільки виробляти і з якими витратами?

Основним рушієм ринкової економіки є конкуренція. Конкурентна економіка - це економіка, в якій панує споживач.

Ринкова економіка - це економіка з вільним ціноутворенням. Ціна, що склалася на основі вільного порозуміння сторін, забезпечує рівновагу між попитом і пропозицією, між виробництвом і споживанням. Ціни, за якими забезпечується рівновага в економіці, називають рівноважними. Рух рин­кових цін, до рівноважного рівня приводить виробництво у відповідність із купівельно-спроможними потребами суспільства і розподіляє ресурси відповідно до цих потреб.

Отже, ринкова економіка мас такі властивості, що забезпечують її здатність до автоматичного саморегулювання. Цей тип економіки часто розглядають як найдосконалішу економічну систему, коли стає непотріб­ним державне втручання в економічні процеси. Роль уряду при цьому повинна обмежуватися захистом приватної власності та встановленням сприятливого правового поля для вільного функціонування ринку.

Комаидио-адміиістративиа (або илаиова) економіка прямо проти­лежна ринковій економіці. Вона заснована на суспільній (державній) власності, а регулювання економічних процесів здійснюється за допо­могою централізованого державного планування. Таке, планування має обов’язковий, тобто директивний, характер стосовно всіх суб’єктів економічної діяльності. Воно регламентує обсяги виробництва продукції, розподіл і використання ресурсів, ціноутворення і витрати на виробництво, розподіл доходів на споживання і нагромадження.

Отже, командно-адміністративна (або планова) економіка - це еко­номіка з жорстким державним регулюванням. Його основним інстру­ментом виступає державний план. Ринок у цій системі самостійних регулюючих функцій не виконує, а сам є предметом державного плануван­ня. Держава заздалегідь планує ціни, заробітну плату, банківські відсотки та інші ринкові інструменти. Тому ринок тут є допоміжним засобом стосовно плану.

Змішана економіка - це така економічна система, яка поєднує в собі різні форми власності (приватну, кооперативну, державну) і два механізми макроекономічного регулювання: ринковий і державний. Проте в кожній країні зі змішаною економікою співвідношення між ринковим і державним регулюванням, або розподіл регулюючих функцій між ринком і державою, є неоднаковим. В одних країнах держава відіграє більшу, в інших - меншу роль у регулюванні економіки. Залежно від ступеня державного втручання в економіку змішана економіка кожної країни має особливу модель з переважанням елементів лібералізму або дирижизму.

Можна виділити три найтиповіші моделі змішаної економіки.

Американська модель. Основу американської моделі становить система всілякого заохочення підприємництва, досягнення особистого успіху, збагачення найактивнішої частини населення. Завдання соціальної рівноваги громадян при цьому гостро не ставиться, а пряме державне втручання в економіку є незначним і охоплює такі питання, як визначення правил гри па ринку, використання бюджетної системи, перерозподіл доходів через податкові механізми та ін.

Яиоиська модель. Для цієї моделі характерним є активне втручання держави в економіку. Розвиток економіки підпорядкований загальним національним завданням, велику роль відіграє економічне планування (індикативне). Розв’язанням соціальних завдань безпосередньо займаються корпорації та об’єднання.

Шведська модель. Характерною особливістю цієї моделі є її соціальна спрямованість на рівні державної політики. Скорочення майнової нерівності досягається за рахунок перерозподілу доходу через бюджет па користь менш забезпечених верств населення. У державному бюджеті акумулюється більш як 50% валового внутрішнього продукту.

Модель змішаної економіки у кожній країні залежить насамперед від індивідуальних факторів (природні, демографічні, технічні, місце країни у світовому господарстві та ін.), цілей та пріоритетів державної політики. За зміни цих умов вносяться зміни й у модель змішаної економіки.

Суб’єктами змішаної економіки є домашні господарства, підпри­ємства (фірми) й держава. Вступаючи в економічні відносини між собою, кожний з них виконує відповідні функції Так, домашні господарства є власниками економічних ресурсів (робочої сили, матеріальних ресурсів, грошового капіталу). Проте самі вони не використовують економічні ресурси, а надають їх підприємствам через ринок ресурсів.

Функція підприємств (фірм) полягає у тому, то вони використовують економічні ресурси для вироблення продуктів та надання послуг і реалізують їх на товарному ринку з метою одержання доходу.

Держава виконує в економіці важливі функції. Насамперед вона як власник державних підприємств здійснює підприємницьку діяльність, є виробником товарів, особливо послуг; як суб’єкт влади держава забезпечує s? регулювання відносин між виробниками і споживачами, впливає на динаміку і структуру валового внутрішнього і продукту. Держава є також отримувачем і розпорядником j доходів. Через оподаткування і державні витрати вона істотно впливає на економічні відносини, здійснюючи урядові закупки товарів І послуг, трансфертні виплати, а також надаючи домашнім господарствам колективні (суспільні) блага й послуги та ін.

Для країн, які здійснюють перехід від командно-адміністративної (або планової) економіки до змішаної, характерним є перехідний період. Він обумовлений як зміною економічної (внутрішньої і зовнішньої) політики держави, так і переходом від одного стану втручання держави в економіку до іншого. Оскільки на ступінь втручання держави в економіку суттєво впливає співвідношення форм власності, то в кожному випадку, коли це співвідношення змінюється, виникає перехідний період. Він зумовлюється також необхідністю створення відповідного ринкового механізму регулювання економіки і насамперед ринкової інфраструктури. Тому спільним для таких країн є те, що їхня економіка є перехідною.

Особливість перехідної економіки полягає в тому, що в цей період всі суперечності загострюються, зростає їх кількість і інтенсивність. Загальними рисами перехідної економіки, які формують специфіку її суперечностей, зокрема в Україні, є такі: нестабільність умов госпо­дарювання; деформованість економічної структури; дефіцит ресурсів та соціальні обмеження структурної перебудови: відсутність механізму саморегуляції економіки; незавершеність процесу приватизації і роздержавлення власності невизначеність рушійних сил розвитку; система цін, здеформована монополіями та інфляцією; часткова втрат керованості макроекономічними процесами та ін.

До цих суперечностей потрібно додати деякі інші, притаманні пере­хідній економіці України, зокрема, законодавство, яке не враховує специфіку перехідною періоду щодо визначення відповідних функцій державного регулювання економіки, захисту внутрішнього ринку і виробника на перехідному етапі; надмірна лібералізація зовнішньо­економічної діяльності; досить високий ступінь інтеграції банківської системи в світову ринкову економіку, але водночас недостатньо ефектив­ний її вплив на виробництво у межах власної країни та ін.

Усе це визначає певні вимоги до економічної теорії і практики перехідного періоду в Україні, основними з яких мають бути:

1) використання як базових таких економічних теорій, які б від­повідали особливостям перехідної економіки та об’єктивним можливостям України і забезпечували їй економічне відродження в найкоротший відрізок часу;

2) визначення раціонального співвідношення між державним регу­люванням економіки та її ринковим саморегулюванням, яке в найбільшій мірі відповідає перехідному етану розвиіку країн зі змішаною економікою;

3) розробка стратегії з відродження конкурентного національною виробництва на основі власного науково-технічного потенціалу та з метою підвищення життєвого рівня населення.

Предмет макроекономіки обумовлений й об’єктом. І оскільки об’єктом є економічна система, що трансформує природні ресурси у придатні до споживання суспільством матеріальні блага за певних виробничих відносин, то це означає, що макроекономіка повинна насамперед відпо­вісти на запитання: як функціонує національна економіка, за допомогою яких механізмів вона набуває здатності вирішувати головну проблему суспільства. Все це означає, і що предметом макроскопомікп є механізм функціонування економічної системи. При цьому макроекономіка, з одного ї боку, покликана вивчати реальні факти, з’ясовувати причинно- наслідкові зв’язки в економічному механізмі, з іншого - давати реко­мендації щодо його вдосконалення із метою ефективнішого використання наявних ресурсів і досягнення на цій основі вищого рівня задоволення суспільних по треб. Таким чином, макроекономіка виконує не тільки пізнавальну, а й прикладну функцію.

Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, тобто вивчає стійкі зв’язки й залежності, властиві національній економіці, називають позитивною, або макроекоиомічиим аналізом Водночас вона має справу із суб’єктивними думками рекомендаційного характеру в формі теорій, концепцій, моделей, спрямованих на вирішення певних проблем розвитку національної економіки, на формування способів досягнення цілей і пріоритетів економічної політики. Макроекономіку, що викопує цю функцію, називають нормативною, або макроекономічним регулю­ванням.

Макроекономічний аналіз вивчає фактичний стан економіки; макроекономічне регулювання с інструментом економічної політики і визначає, що має бути в економіці і як цього можна досягти.

Наприклад, макроекономічний аналіз констатує, що рівень безробіття в країні становить 10 відсотків. Макроекономічне регулювання при цьому визначає, що безробіття треба скоротити до природного рівня через збільшення державних витрат.

Ефективне функціонування національної економіки досягається як на базі саморегулюючих властивостей ринкового механізму, так і через державний механізм регулювання економіки.

Як же діє ринковий механізм? Його дія ґрунтується на досягненні рівноваги між попитом і пропозицією як на окремих ринках, так і в масштабах усього національного ринку. Ринковий механізм функціонує за допомогою своїх інститутів - фірм і компаній, банків і бірж, а також, на базі законодавчих актів держави, які забезпечують юридичне оформлення об’єктивних економічних відносин між суб’єктами економічної системи. Ефективне функціонування ринкового механізму досягається за дотри­мання ряду умов: свободи економічної діяльності господарських суб’єктів; їхньої відповідальності за результати своєї діяльності; вільного ціноутво­рення, яке гарантує збалансування попиту і пропозиції; конкуренції товаровиробників; обмеження монополізму тощо.

Якщо розглянути, наприклад, ринок ресурсів, то домашні господарства тут, як зазначалося, виступають продавцями виробничих ресурсів, тобто створюють їх пропозицію. Підприємства на цьому ринку є покупцями, тобто пред’являють попит на виробничі ресурси. Взаємодія попиту і пропозиції встановлює рівноважну ціну на кожний із ресурсів.

На ринку продуктів домашні господарства формую попит на товари та послуги. Підприємства, використовуючи виробничі ресурси, виробляють продукти споживчого призначення і створюють пропозицію цих про­дуктів. Через ціну попит і пропозиція продуктів урівноважуються між собою. Держава на цих ринках виступає додатковим суб’єктом еконо­мічних відносин і здійснює контроль за потоками ресурсів і продуктів, а за допомогою відповідної економічної політики (фіскальної та грошово- кредитної) впливає на діяльність фірм і домашніх господарств.

Товарні та фондові біржі, що функціонують у ринковій економіці, здійснюючи посередницькі зв’язки, забезпечують реалізацію економічних відносин між виробниками і споживачами ресурсів і продуктів, визначають співвідношення попиту й пропозиції та відповідні їм ціни, створюють передумови для розвитку виробництва відповідно до попиту.

Особливу роль у ринковому механізмі відіграє ринок капіталу (інвестиційний, кредитний, акціонерний), який перерозподіляє капітали із секторів економіки, де є їх надлишок, туди, де є додаткова потреба в них. Кредитний ринок разом із ринком цінних паперів утворюють фінансовий ринок. Вони тісно пов’язані між собою і доповнюють один одного. Фондові біржі й банки продають і кунують один у одного цінні папери. Цей зв’язок, з одного боку, реалізує саморегулюючі функції, а з іншого - дає змогу державі через купівлю і продаж цінних паперів впливати на механізм ринку й економічні відносини, що виникають у суспільстві.

Ринок праці перебуває під впливом багатьох факторів, більшість з яких залежить від інших ринків. Попит на робочу силу визначається потребою підприємців й технічною оснащеністю виробництва, тобто станом ринків продуктів та послуг. Ціни на товари споживчого ринку безпосередньо впливають на рівень і оплату праці робочої сили. Все це зумовлює перелив капіталу, зміну в попиті й пропозиції робочої сили, появу безробіття та ін., що досить часто ускладнює економічне відтворення і породжує еконо­мічну нестабільність. Тому в налагодженні найраціональніших економіч­них відносин на ринку праці значна роль належить державі.

Особливим елементом механізму функціонування економіки є її державне регулювання. В його основі лежить економічна політика дер­жави. Проблеми, пов’язані з визначенням цілей та пріоритетів економічної політики, істотно впливають на методи державного регулювання економіки. До загальновизнаних цілей економічної політики І можна віднести такі:

1. Економічне зростання, що дає змогу забезпечити виробництво більшої кількості товарів та послуг, поліпшення їхньої якості, а в кінцевому результаті - вищий рівень життя населення.

2. Підвищення економічної ефективності виробництва на базі науково- технічного прогресу, що сприяє мінімізації витрат обмежених виробничих ресурсів для виробництва певного обсягу товарів та послуг.

3. Економічна свобода, що забезпечує створення для підприємців, працівників і споживачів умов вільного та найраціональнішого вибору.

4. Повна зайнятість населення, яка дає змогу кожному індивіду реалізувати свої професійні здібності й одержати доходи залежно від кількості та якості затраченої праці.

5. Справедливий розподіл доходів, аби запобігти як невиправданої диференціації рівня життя різних груп населення, так і зрівняльності в оплаті праці.

6. Соціальний захист, що гарантує належне існування безробітним, непрацездатним, престарілим та дітям.

7. Оптимальний платіжний баланс, що полегшує досягнення рівноваги у міжнародній торгівлі, зовнішньоекономічних зв’язках, підтримання стабільного курсу національної валюти.

8. Рівновага у взаємодії з природним середовищем для підтримки належного рівня життя сучасного і наступних поколінь людей.

Досягнення перелічених, а також інших цільових настанов є для суспільства складною проблемою. З одного боку, вони відомі, загально­визнані і завжди мають місце у раціональній економічній політиці держави. З іншого боку, є багато варіантів, методів, способів досягнення зазначених цільових настанов. Деякі з них не можуть бути визначені в кількісній формі, що принускає різне трактування їх, а відповідно й різні варіанти економічної політики держави. Крім того, ряд цільових настанов, хоч і дає кількісну оцінку, складає взаємосуперечливі комбінації.

Таким чином, державна політика мас базуватися на чіткому виявленні оптимальних пріоритетів у постановці цілей та оцінці можливих наслідків від Їхньої реалізації, А це, в свою чергу, неможливе без перевірки відповідності вибраних цільових пріоритетів положенням та висновкам макроекономічної науки.