Методи розрахунку ВВП (ВНП)

В економічній науці та в статистиці використовуються різні методи визначення величини ВВП (ВНП). Як ВВП, так і ВНП можна розрахувати трьома методами:

1) виробничий метод (метод доданих вартостей);

2) за доходами;

3) за витратами.

За методом доданих вартостей сумується додана вартість всіх галузей народного господарства.

Метод доданих вартостей:

1. Дозволяє виявити відношення і роль окремих галузей у створенні ВНП (структуру).

2. Виявити динаміку зміни структури.

3. Провести порівняльний аналіз ВВП (ВНП) країни з аналогі­чним показником інших країн.

ВВП можна розрахувати також шляхом виміру або сукупного доходу всіх економічних агентів, або загального обсягу витрат на виробництво товарів та послуг, тому що в масштабах економіки всі витрати на придбання продуктів є доходом для виробників цих продуктів.

Метод «за доходами» базується на рівності ВВП і валового внутрішнього доходу. Сукупний доход визначається як сума до­ходів, що являють собою у тій чи іншій формі плату за викорис­тання факторів виробництва, за допомогою яких вироблено кін­цевий продукт.

Розраховуючи ВВП за доходами, потрібно знайти суму таких його складових:

— заробітна плата найманих працівників — цей компонент містить заробітну плату, а також внески підприємств на соціаль­не страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо;

—рентні платежі — це доходи, які отримують власники неру­хомості від залучення у виробництво землі, майна, капіталу;

— чисті відсотки — це доходи постачальників грошового ка­піталу (відсотки, які отримують домогосподарства за вклади, від­сотки за облігації підприємств);

— доходи некорпоративного сектору — це чистий прибуток підприємств, які перебувають в одноосібній власності;

— прибуток акціонерних підприємств — цей компонент, у свою чергу, містить три складові:

• податок на прибуток;

• дивіденди акціонерам;

• нерозподілений прибуток підприємств.

Наступні два елементи не являють собою доходи у прямому розумінні цього слова, але вони входять у вартість продукції і тому є частиною ВВП:

— амортизаційні витрати — це обсяг капіталу, спожитого в процесі виробництва впродовж року;

— чисті непрямі податки — непрямі податки (податок на до­дану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.), за відраху­ванням трансфертних платежів. З економічної точки зору, це різ­ниця між цінами, за якими купують товари споживачі, та про­дажними цінами фірм.

Сумування вказаних складових дозволяє визначити ВВП за методом «за доходами».

де W — заробітна плата;

Pr — прибуток;

і — відсоток;

R — рента;

Am — амортизація;

IT — непрямі чисті податки.

Приблизна структура доданої вартості в розвинених країнах має вигляд:

• оплата праці — 73 % (заробітна плата + премії);

• доходи власників — 7 % (доходи некорпоративних підпри­ємств);

• рентний доход — 2 %;

• прибуток корпорацій — 11 % (прибуток корпорацій після платежів робітникам і кредиторам);

• чистий відсоток — 7 %.

Простіше виглядає розрахунок ВВП методом «за витрата­ми». Цей підхід спирається на вихідне положення, згідно з яким вартість виробленого продукту дорівнює сумі всіх витрат на його створення, а самі витрати в рамках даного методу вдається розді­лити на витрати макроекономічних суб’єктів: домашніх госпо­дарств, фірм держави та зарубіжжя (табл. 2.2). Формула, що ле­жить в основі витратного підходу до визначення ВВП, має вигляд:

де C — споживчі витрати;

І — приватні валові інвестиції;

G — державні витрати;

NE — чистий експорт.

Часто наведений метод називають методом кінцевого викори­стання.

Таблиця 2.2

ДИНАМІКА МАКРОПОКАЗНИКІВ УКРАЇНИ

Споживчі витрати — це особисті споживчі витрати всіх гро­мадян країни, що включають витрати на предмети довгостроко­

вого та поточного споживання та на послуги. Тут ідеться про ви­трати на харчування, одяг, житло, товари культурно-побутового призначення, на всі види послуг, що надаються за рахунок спо­живачів.

Інвестиційні витрати підприємств, що називаються приватни­ми валовими інвестиціями, охоплюють основні види недержав­них капіталовкладень у виробництво з боку фірм і підприємців. Це витрати на кінцеву закупку машин та обладнання, на вироб­ничі будівлі, на збільшення запасів виробничих ресурсів, житло­ве будівництво, витрати на амортизацію.

Державні витрати являють собою державні закупки товарів та послуг. В дану групу включають витрати федеральних, респу­бліканських, місцевих державних органів на придбання кінцевої продукції підприємств, на закупку ресурсів для державних пот­реб і на оплату найманої робочої сили. В державні витрати не включають трансфертні платежі, які проводяться безкоштовно і не враховуються у складі ВВП.

Чистий експорт є не що інше, як різниця між експортом та імпортом. Ця різниця показує, на скільки іноземні витрати на придбання товарів і послуг, вироблених в даній країні, переви­щують витрати даної країни на придбання товарів і послуг, виро­блених в інших країнах.

Макроекономічна тотожність, що характеризує два методи обчислення ВВП — «за доходами» і «за витратами», має вигляд:

Слід зазначити, що ВВП (ВНП) не враховує:

• роботу домогосподарок у своєму домашньому господарстві;

• роботу вчених «на себе», не втілену в книги;

• бартерний обмін;

• доходи тіньового бізнесу;

• оплату у вигляді чайових і т.

Для макроекономічного аналізу тенденцій розвитку економіки країни виділяють номінальні і реальні значення ВВП (ВНП).

Номінальний ВВП (BBΠ_h) — це обсяг виробництва, який ви­мірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва.

де g₁ — обсяг виробництва z-ro товару в поточному році;

p₁ — ціна z-ro товару в поточному році.

Таким чином, на величину номінального ВВП впливають два процеси:

1) динаміка обсягу виробництва;

2) динаміка рівня цін.

Реальний ВВП (BBΠ_p) — це обсяг виробництва, який вимірю­ється в сталих (незмінних, базових) цінах, тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва:

де po — ціна z-ro товару в базисному році.

Динаміку реального ВВП України наведено в табл. 2.3. За оцін­ками експертів досягти рівня 1990 р. можна буде не раніше 2020 р.

Реальний ВВП можна розраховувати шляхом коригування номінального ВВП на індекс цін (I_p~):

Звідси виходить, що:

Зміна BBΠ_p, % = Зміна ВВП_Н, % - Зміна індексу цін, %. (2.7)

Таблиця 2.3

НОМІНАЛЬНИЙ І РЕАЛЬНИЙ ВВП УКРАЇНИ ЗА 1990-2003 PP.

* За 1990 та 1994 рр. — у млрд. крб., за 1995-2003 рр. — у млн. грн.

** За 1990 та 1994 рр. — у тис. крб., за 1995-2003 рр. — у гри.

Якщо величина індексу цін менша за одиницю, то відбуваєть­ся коригування номінального ВВП у бік збільшення, яке назива­ється інфлюванням. Якщо ж величина індексу цін більша за оди­ницю, то відбувається дефлювання — коригування номінального ВВП у бік зменшення.

Оцінка рівня розвитку країни є більш інформативною, якщо застосовуються вказані вище показники в розрахунку на душу населення (табл. 2.3).

За рівнем національного доходу на душу населення наша дер­жава знаходиться в числі найбідніших у світі: 9 % приросту за 2003 рік не наближують нас до рівня навіть відносно небагатих держав (скажімо, Польщі), а ще далі віддаляють. Щоб зрівнятися з країнами останнього поповнення ЄС, Україні треба збільшити національне виробництво не на відсотки, а в 5-7 разів. При 4 від­сотках річного економічного зростання нинішнього рівня Польщі можна досягнути не раніше середини XXI століття, а Швейцарії — наприкінці наступного. Оскільки кожен відсоток зростання у ба­гатих країнах вагоміший, то за цей час усі вони опиняться від України на зростаючій відстані. Відомо, що США знадобилося 47 років, щоб подвоїти ВВП на душу населення, Японії — 33, Індо­незії — 17, Південній Кореї — 10 років.

3.