Міжнародна валютно-кредитна система

Як результат еволюції світового господарства та інтернаціоналізації господарських зв’язків на базі національних валютних систем формуються механізми міждержавного регулювання валютних відносин - світова та міжнародні (регіональні) валютні системи.

Світова валютна система - це спільно розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин.

Складовими світової валютної системи є:

• форми міжнародних засобів платежу (золото, національні валюти, міжнародні валютні одиниці - СДР, ЕКЮ, євро);

• уніфікований режим валютних паритетів та курсів;

• умови взаємної конвертованості валют;

• уніфікація правил міжнародних розрахунків;

• режим валютних ринків та ринків золота;

• міжнародні валютно-фінансові організації;

• міжнародне регулювання валютних обмежень.

Світова валютна система у своєму розвитку пройшла етапи (табл. 1), які обумовлені ступенем розвитку світового ринку, міжнародними зв’язками, типами національних грошових систем.

Першою в історії світовою валютною системою була система, заснована на золотому стандарті. Вона сформувалася стихійно наприкінці XIX - на початку XX ст. як сукупність національних валютних систем. Така система не потребувала ніяких міжнародних норм, що регулювали валютні відносини. Платіжний оборот обслуговувався переважно золотом. Основу валютних курсів у цей період становив валют­ний золотий паритет. Згідно з цією системою кожна національна грошова одиниця мала певний золотий вміст, тобто була забезпечена певною ваговою кількістю золота. Тому курс національних валют визначався на основі золотого паритету. Так, якщо золотий вміст англійського фунта стерлінга складав 1/4 унції золота, а долара США - 1/20, то це значить, що 1 фунт стерлінг = 5 доларам США.

Обмін національної валюти на іноземну не обмежувався, існував вільний вивіз та ввіз золота з країни в країну, що сприяло стабільності валютних курсів.

Система золотого стандарту, при якій базою забезпечення грошової маси були золоті резерви (запаси), пройшла три основні етапи розвитку - золотовалютний, золотозливковий та золотодевізтій стандарти. Система золотомонетного стандарту була юридично оформлена в 1867 р. на Міжнародній конференції в Парижі. Вона передбачала вільний обмін паперових грошей на золоті монети (курс і вартість валют визначались зафіксованим державою кількісним вмістом золота у національній грошовій одиниці). Механізм золотомонетного стандарту був, по суті, майже ідеальним, оскільки відображав реальне співвідношення купівель­ної спроможності двох валют. Золотозливковий стандарт - характери­зувався тим, що обмін банкнот здійснювався не на золоті монети (їх вільне карбування було призупинене), а на золоті злитки. Розвиток грошових систем при золотозливковому стандарті супроводжувався поступовим зниженням обсягів золотих резервів відносно маси паперових грошей, що перебували в обігу. При цьому далеко не всі країни мали можливість формувати і підтримувати достатні золоті резерви. У зв’язку з цим заявлений вміст золота у тій чи іншій валюті досить часто не відповідав економічним реаліям, що вело до порушення рівноваги у світовій торгівлі, підриваючи основи еквівалентного обміну.

У зв’язку з цим у 1922 р. на Міжнародній економічній конференції в Генуї була ухвалена система золотодевізного стандарту, згідно з якою стабільність національної грошової одиниці забезпечувалась, крім золотих запасів, накопиченням валютних резервів (іноземна валюта найсильніших країн світу). Золотодевізтій стандарт - передбачав обмін банківських білетів на золото або валюти країн із золотим стандартом. Останній проіснував до Великої світової кризи 30-х років. У кінці 70-х років згідно з Ямайською угодою відбулася демонетизація золота і втрата ним ролі світових грошей.

Другий етап отримав назву "Бреттон-Вудська валютна система", яка була започаткована на міжнародній валютно-фінансовій конференції країн антигітлерівської коаліції, що відбулася у липні 1944 р. у м. Бреттон- Вудсі (СІНА). Була запроваджена система фіксованих валютних курсів, що могли піддаватись тільки незначним коливанням. В її основі лежав золотовалютний стандарт, згідно з яким функція світових грошей була закріплена за американським доларом, що обмінювався на золото.

Ця угода почала діяти з грудня 1945 р. після підписання її 35 країнами.

Передумови Бреттон-вудської системи були сформовані в 30-х роках унаслідок розпаду механізму міжнародних розрахунків, заснованого на золото девізному стандарті. Основою Бреттон-вудської системи стала система золотовалютного стандарту, яка згодом трансформувалася у систему зо лото доларового стандарту.

Основні характерні риси Бреттон-вудської валютної системи:

• поряд із золотом як світові резервні та розрахункові валюти використовуються дві національні валюти - долар США та (у значно меншому обсязі) англійський фунт стерлінгів;

• підтримання США розміну паперового долара на золото за офіційною ціною: 35 дол. США за одну тройську унцію (31,103 г) золота, але тільки для центральних банків та урядових установ інших країн;

• створення Міжнародного валютного фонду (МВФ), що надає його членам кредитну допомогу для здійснення валютної інтервенції, і Банку реконструкції та розвитку (МБРР, або Світового банку);

• офіційні курси валют установлювалися через визначення їхнього золотого вмісту (масштабу цін) і відповідно до цього твердо фіксувалися відносно долара СІНА. Вони могли відхилятися не більш як на 1% в обидві сторони без погодження з МВФ. Девальвації понад 10% відбувалися лише за згодою МВФ. Щоб забезпечити відповідність меж коливанням курсів валют, центральні банки були зобов’язані здійснювати валютну інтервенцію в доларах;

• міждержавне регулювання валютних відносин здійснювалося голов­ним чином через посередництво МВФ;

• через обмін по централізованих каналах золота на валюту (у разі надмірного зменшення запасів останньої) або, навпаки, валюти на золото державні органи мали можливість здійснювати розрахунки з іншими країнами за платіжними балансами.

Бреттон-вудська система протягом 50-60-х років сприяла розвиткові міжнародних економічних зв’язків. Водночас вона містила глибокі внутрішні суперечності. Розмін паперового долара на золото за офіційною ціною можливий лише в умовах стабільності його купівельної спромож­ності. Проте забезпечити це в умовах паперово-грошового обігу виявилося неможливим.

З кінця 60-х років вибухнула криза Бреттон-вудської валютної системи, що привела до її розпаду. У нових умовах "доларовий стандарт" перестав відповідати існуючому співвідношенню сил, яке характеризувалося значним зростанням питомої ваги у світовій економіці країн "спільного ринку" та Японії. Крім того, великий дефіцит платіжного балансу США, нагромаджені доларові запаси в іноземних центральних банках, зменшення золотого запасу - все це свідчило про те, що Бреттон-вудська система ставала дедалі обтяжливішою і для США.

До 1970 р. короткостроковий зовнішній борг США у 6 разів перевищив золотий запас. Коли б власники доларових зобов’язань пред’явили їх одночасно для обміну, США були б змушені оголосити себе банкрутом. Почалася масова гонитва за золотом як стійкішим грошовим активом і відповідна відмова від долара. Утворилася подвійна ціна на золото: офіційна - 35 дол. за унцію та ринкова, що в кілька разів перевищувала офіційну.

Однією з підпор Бреттон-вудської системи, що руйнувалася, стала ідея Дж. Кейнса про створення "регульованої валюти". США були заінтере­совані саме у такій валюті, щоб обмежити роль золота у міжнародній валютній системі, зберігаючи за доларом роль головної резервної валюти. Саме такою валютою стала СДР.

СДР - спеціальні права запозичення у Міжнародному валютному фонді (Special Drawing Rights) - штучно створені міжнародні резервні засоби для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів та розрахунків з МВФ.

Винуск СДР розпочався з 1 січня 1970 р. У цій одиниці виражаються курси національних валют, оцінюються валютні резерви. Технічно винуск СДР забезпечувався у вигляді спеціального запису на рахунках країн- членів МВФ. Спочатку ця одиниця мала золотий вміст, що становив 0,888671 г, і прирівнювалася до долара СІНА. Після девальвації долара в 1971 і 1973 рр. курс одиниці СДР підвищився до 1,2 дол. З переходом до "плаваючих" курсів вартість СДР визначається на основі середньозваженої величини - "валютного кошика" - через ринкові курси валют, які мають найбільшу питому вагу у міжнародній торгівлі.

З 1 січня 1999 р. до складу стандартного "кошика" входять чотири валюти з питомою вагою: долар США - 39%, евро - 32% (замість німецької марки - з 21% та французького франка із 11%), єна - 18% та фунт стерлінгів - 11%. Протягом 1971-1973 рр. з припиненням розміну долара на золото розвалювалася Бреттон-вудська система.

Причини розпаду Бреттон-вудської системи:

- Нестійкість та протиріччя економіки.

- Посилення інфляції негативно вплинуло на світові ціни та конкурентну здатність фірм, заохочувало спекулятивні переміщення "гарячих" грошей.

- Нестабільність платіжних балансів.

- Невідповідність принципів Бреттон-Вудської валютної системи зміненому співвідношенню сил на світовій арені.

- Активізація ринку євродолара.

- Дезорганізуюча роль транснаціональних корпорацій (THK).

Третій етап започаткований в січні 1976 р.у м. Кінгстоні на Ямайці отримав назву "Ямайська валютна система". В основі цієї системи - плаваючий валютний курс. Ця система набула чинності 1 квітня 1978 р. Формування Ямайської валютної системи, яка юридично закріплювала демонетизацію золота, розпочалося з кризою Бреттон-вудської валютної системи.

Сутність її полягає у застосуванні ринкового методу визначення валютних курсів: курс установлювався і змінювався під впливом попиту і пропозиції. При цьому було скасовано золотий стандарт і золото перестало виконувати функції забезпечення грошової одиниці. Це означає, що ціна національної валюти залежить від стану національної економіки та її конкурентоспроможності на світовому ринку. Сучасна світова валютна система має характер паперово-валютної (девізної) системи.

Її визначальними рисами є:

- визнання міжнародними резервними та розрахунковими валютами поряд із доларом США валют інших країн та СДР. Як резервні валюти використовуються німецька марка, швейцарський франк, а з 1975 р. уперше в цій ролі почала використовуватися японська єна, після чого питома вага американського долара у валютних резервах центральних банків значно скоротилася. Базою Ямайської валютної системи було проголошено СДР - спеціальні права запозичення у МВФ. Ця міжнародна розрахункова одиниця мала стати основою валютних паритетів та курсів, провідним міжнародним платіжно-розрахунковим засобом. СДР отримала статус альтернативи не лише золота, а й долара як міжнародних грошей. Проте фактично зберігається доларовий стандарт, бо ця валюта продовжує займати важливе місце у міжнародних розрахунках (2/3 усіх розрахунків), офіційних валютних резервах, у валютному "кошику" СДР (39%);

- витіснення золота з міжнародних розрахунків скасуванням золотих паритетів валют та офіційної ціни на золото. МВФ було доручено повернути країнам-членам 1/6 частину золотого запасу, яку було внесено раніше у вигляді оплати квот, та реалізувати через аукціони частину золотих запасів. МВФ припинив приймати золото як оплату квот та як проценти за кредит. Це означало повну демонетизацію золота у сфері міжнародних валютних відносин. Відповідно до цього у Нью-Йорку, Чикаго, Токіо та інших центрах світової торгівлі сформувалися міжнародні ринки золота. Водночас золото залишається у складі офіційних золотовалютних резервів країн як високоліквідний товар;

— офіційне визнання "плаваючих" валютних курсів, тобто тих, які встановлюються на валютному ринку залежно від попиту та пропозиції. Це не означає відсутності будь-якого втручання держав у валютний ринок. Центральні банки через валютну інтервенцію обмежують коливання курсів своїх валют, але не навколо раніше фіксованих паритетів, а навколо ринкових курсів, що стихійно складаються.

Крім індивідуальних валют міжнародні розрахунки спираються і на колективні валюти. Так, у 1970 р. МВФ започаткував міжнародну розрахункову одиницю - спеціальні права запозичення (СПЗ), яка частіше визначається за англійською абревіатурою СДР (special drawing rights). Ця колективна валюта не існує у вигляді готівкових грошей. Вона використовується лише для здійснення записів на спеціальних рахунках співучасників МВФ.

Курс СДР обчислюється на базі "валютної корзини" як середня вартість валют п’яти головних країн світу: CJHA, ФРГ, Франції, Англії, Японії. За даними 1995 р. 1 СДР =1,3 дол. CJHA.

У 1979 р. країни-члени Європейського економічного союзу утворили Європейську валютну систему і відповідно розрахункову одиницю, яка називається ЕКЮ. Курс ЕКЮ визначається на базі корзини національних валют країн, які входять в Європейський економічний союз. При цьому частка кожного учасника в цій корзині залежить від ваги країни в європейському валовому продукті і взаємній торгівлі. Так, квота німецької марки складає 30,53 %, французького франка - 19,43 % і т. д.

На основі валютної корзини визначається центральний курс ЕКЮ по відношенню до американського долара. Він знаходиться у такому співвідношенні: 1 ЕКЮ =1,2 долара CJHA. Окремі національні валюти зв’язані між собою попарно і можуть відхилятися від узгодженого курсу в межах ± 2,25 %. Якщо ця межа порушується, то Центральні банки відповідних країн здійснюють певні регулюючі заходи.

Новим етапом у розвитку Європейської валютної системи стало підписання у 1992 р. Маастріхтських угод, згідно з якими буде здійснено перехід від ЕКЮ до CBPO. З цією метою до кінця XX ст. буде створено Центральний Європейський банк, який дістане право на емісію євро- банкнот та чеків. Національні центральні банки стануть його філіалами. Передбачається, що грошові знаки всіх країн Європейської валютної системи найближчим часом будуть замінені на ЄВРО.

Етапи розвитку валютпо-кредптпої системи

Таблиця 1

Продовження таблиці 1

Особливості валютного режиму в Україні в перехідний період:

- Високі темпи інфляції збільшують попит на іноземну валюту та знижують курс національної валюти.

- Скорочення експорту скорочує можливі нагромадження іноземної валюти.

- Великий державний борг, дефіцит платіжного балансу, грошова емісія знижують попит на національну валюту.

- Неефективна структура економіки, експорту та імпорту зменшують надходження іноземної валюти.

- Нестабільність економічного і політичного стану викликає відтік валюти в іноземні банки, що зменшує її пропозицію на внутрішньому ринку України і відповідно веде до зниження курсу національної валюти.

Необхідні умови забезпечення конвертованості національної валюти:

Припинення кредитної емісії паперових грошей, не забезпечених товарами та послугами.

Максимальне скорочення військових витрат, неефективного капітального будівництва, відмова від фінансових ін’єкцій на підтримку збиткових підприємств.

Обмеження соціальних програм, не забезпечених грошовими та іншими ресурсами.

Стимулювання виробництва товарної маси і послуг, спроможних протистояти зростаючій грошовій масі, в обігу.

Послідовне проведення лінії на стабілізацію і укріплення Національним банком валютного курсу гривні за допомогою твердої кредитно-грошової політики, введення заходів режиму обмежено конвертованості гривні, мобілізації внутрішніх і зовнішніх валютних ресурсів, інтервенції на валютному ринку.

Отримання на пільгових умовах допомоги від МВФ і великих банків "сімки" високорозвинених держав.

Широке залучення іноземного капіталу в економіку України.

4.