Валютний курс та фактори, які виливають на ного зміну

Обмін валют і розрахунки між державами здійснюються на підставі валютного курсу.

Валютний курс відображає ціну грошової одиниці певної країни у валюті інших країн чи в міжнародних валютних одиницях.

Установлення курсу називається котируванням валюти. Якщо валютний курс відображає ціну одиниці іноземної валюти через національну валюту, то має місце пряме котирування (наприклад, 1 дол. США = 4 грн.). Вираження ціни одиниці національної валюти в іноземних грошових одиницях означає зворотне котирування (наприклад, 1 грн. = 0,25 дол. СІНА). Між курсами національної та іноземної валют існує обернено пропорційна залежність, тобто якщо курс іноземної валюти падає, то в такій же пропорції зростає курс національної валюти. При котируванні валют визначається курс продажу - вищий і курс покупки - нижчий. Різниця між ними формує доход продавців валюти.

Валютний курс порівнює національні вартості через їх відносну купівельну спроможність. Це забезпечує наявність вартісних критеріїв при проведенні міжнародних розрахунків, дає змогу вимірювати ефективність зовнішньоекономічних операцій.

Валютний паритет - законодавче встановлене відношення між двома валютами, яке є основою валютного курсу.

Паритет купівельної спроможності - співвідношення купівельної спроможності двох чи більше валют відносно певного набору ("кошика") товарів і послуг.

В основі валютного курсу лежить нарнтет купівельної спроможності окремих валют. При зіставленні купівельної спроможності окремих валют до уваги приймається ринковий кошик, тобто набір загальнодоступних і найбільш вживаних товарів та послуг, які знаходяться в міжнародному товарообороті. Згідно з паритетом купівельної спроможності курс національної валюти у прямій котировці можна визначити за формулою:

е = P_n∕P_i,

де P_i, P_n - ціни окремих товарів в іноземній та національній валютах, або ціни ринкового кошика у відповідних валютах.

Звідси, згідно з 111111, єдина ціна товару на національному ринку визначається за формулою:

P_n = Pi -є,

де є - валютний курс у прямому котируванні.

Теорія паритету купівельної спроможності була сформульована шведським економістом Г. Каселем. Паритет купівельної спроможності було прийнято як основу при встановленні офіційних валютних курсів у Європі після Першої світової війни. В сучасній практиці на основі цього паритету здійснюються міжнародні економічні зіставлення. На базі паритету купівельної спроможності працюють МВФ, Світовий банк та інші міжнародні фінансові організації.

Оскільки паритет купівельної спроможності обчислюється через ціни, то це свідчить про те, що курс національної валюти залежить від співвідношення цін на товари ринкового кошика у відповідних країнах. Це означає також, що динаміка курсу національної валюти залежить від співвідношення темпів інфляції в окремих країнах.

Але паритет купівельної спроможності визначає валютний курс лише в тенденції, тобто в довгостроковому періоді. В короткостроковому періоді він відхиляється від цього паритету. Особливо значні відхилення відбуваються в умовах застосування валютного курсу, який коли­вається нід виливом иониту і пропозиції на валютному ринку. Як будь-яка ціна, так і ціна валюти знаходиться в прямій залежності від попиту і в оберненій - від пропозиції на валютному ринку.

У першу чергу попит на національну валюту визначається попитом на вітчизняний експорт, а її пропозиція - попитом на вітчизняний імпорт товарів та послуг. Якщо вітчизняний експорт збільшується, то іноземні покупці збільшують попит на гривню, а якщо зростає наш імпорт, то вітчизняні покупці збільшують пропозицію гривні. Отже, ті фактори, від яких залежить експорт та імнорт товарів і нослуг, є одночасно і факторами валютного курсу. Основні з них - якість товарів і послуг, їхня ціна та динаміка доходів іноземних покупців.

Крім факторів стосовно експорту та імпорту товарів і послуг, на валютний курс впливають і інші, зокрема співвідношення між відсотковими ставками окремих країн.

Усі фактори, від яких залежить валютний курс, знаходять своє інтегральне відображення через стан платіжного балансу. Особливо це стосується торговельного балансу.

Між торговельним балансом і валютним курсом існує обернений зв’язок. Якщо, наприклад, торговельний баланс погіршується (збільшу­ється від’ємне сальдо), то це слугує ознакою того, що країна більше витрачає грошей за кордоном, ніж отримує їх від продажу своїх товарів. У цьому випадку на валютному ринку з боку учасників торгових операцій збільшується пропозиція національної валюти і зростає попит на іноземну валюту, що спрямовує курс національної валюти до зниження. Навпаки, при позитивному сальдо торговельного балансу виникає тенденція до підвищення курсу національної валюти.

Звичайно, падіння курсу національної валюти стимулює вітчизняних експортерів і робить менш вигідним імпорт. Наприклад, при падінні курсу гривні з 1,8 до 1,89 гривні за один американський долар експортери отримають в гривнях виручку на 5 % більшу, ніж раніше, а імпортери будуть змушені платити в гривнях на 5 % більше для оплати імпорту. Внаслідок такого зниження курсу гривні з’являється тенденція до збільшення експорту і скорочення імпорту, тобто до зниження від’ємного або збільшення позитивного сальдо торговельного балансу.

Зі зростанням курсу національної валюти все відбувається в протилежному напрямі. Одночасно слід враховувати, що обернений зв’язок між торговельним балансом і валютним курсом не є прямо пропорційним.

Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій:

- подолання національних обмежень грошової одиниці;

- здійснює співвідношення умов та результатів виробництва національного господарства;

- виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин;

- сприяє утворенню цілісної світової системи грошей.

Валютний курс необхідний для

— обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів та кредитів;

— порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних або іноземних валютах;

— періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм та банків.

Залежно від режиму формування валютного курсу (е) розрізняють три основних його види: вільний плаваючий, фіксований.

Нлаваючі курен (floating rate) це обмінний курс, який залежить тільки від попиту та пропозиції на ринку. Розрізняють плаваючі курси, які змінюються в залежності від попиту та пропозиції на ринку та курси, які змінюються в залежності від попиту і пропозиції на ринку, але корегуються валютними інтервенціями центральних банків. В разі використання плаваючого валютного курсу рух іноземної валюти не впливає на грошову базу, і центральний банк може проводити свою грошово-кредитну політику, передбачаючи, що це не вплине значною мірою на стан платіжного балансу.

Фіксований валютний курс (fixed rate) - валютний курс, що фіксується до однієї валюти або "кошика". В основу фіксованого валютного курсу покладено монетний паритет (ваговий вміст золота в національних грошових одиницях).

Фіксований валютний курс офіційно встановлюється центральним банком з врахуванням співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних партнерів, рівня валютних резервів, стану торговельного балансу. Фіксований валютний курс найбільш доцільний за умов внутрішніх кризових ситуацій в нестабільній економіці, тому що забезпечує нижчі темпи інфляції, стабільні умови для зовнішньоеко­номічної діяльності, створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні. Одним з головних питань встановлення валютного курсу є пошук певного міжнародного стандарту, на який буде зорієнтована вартість національної грошової одиниці. Як правило курси національних валют, у тому числі і української гривні, перебувають у жорсткій відповідності з курсом долару СІНА. Вперше режим фіксованих валютних курсів був введений після Другої світової війни. Після краху Бретон-Вудської системи в середині 70-х років XX ст. більшість країн перейшли до плаваючих валютних курсів.

Залежно від кількості іноземних валют, за допомогою яких вимірюється курс національної валюти, слід розрізняти односторонній та багатосторонній валютний курс.

Односторонній валютний курс - це ціна національної валюти, яка вимірюється через певну кількість однієї іноземної валюти, наприклад: 1 дол. США = 4 грн. Багатосторонній (ефективний) валютний курс обчислюється як середньозважений індекс (ї_е) на базі двосторонніх курсів національної валюти відносно валют основних торгових партнерів країни (i¹_e). При цьому частка кожного торгового партнера у валютному кошику визначається часткою його у зовнішній торгівлі з даною країною (W₁):

Залежно від урахування співвідношення національних та іноземних цін на предмет зовнішньої торгівлі валютний курс ділиться на два види: номінальний і реальний.

Номінальний курс (є) - це курс, який обчислюється через фактичну кількість іноземної валюти, наприклад: 1 дол. США = 4 грн.

Реальний курс (е,) обчислюється як добуток номінального курсу на співвідношення між національною ціною товару (P_n) та його іноземною ціною (P₁) за формулою:

Реальний обмінний курс між двома валютами обчислюють на підставі номінального обмінного курсу і рівня цін у двох країнах. Якщо реальний обмінний курс високий іноземні товари відносно дешеві, а вітчизняні товари відносно дорогі. Якщо реальний курс низький, іноземні товари відносно дорогі, а вітчизняні товари відносно дешеві.

Виходячи з розглянутої залежності між реальним і номінальним обмінними курсами у вигляді:

Номінальний обмінний курс можна записати як:

Це рівняння показує, що номінальний обмінний курс залежить від реального обмінного курсу і рівня цін у двох країнах. За даного значення реального обмінного курсу зростання рівня цін P в країні спричиняє зниження номінального курсу її валюти е.

Розглянемо чннннкн, що визначають номінальний обмінний курс.

Особливим варіантом визначення номінального валютного курсу є концепція паритету купівельної спроможності (HllH) (графік 1). В її основі лежить закон єдиної ціни, за яким ціна певного товару на всіх національних ринках має бути однаковою, оскільки різниця між ними усувається валютними курсами. Чим вища національна ціна, тим нижчий курс національної валюти. І навпаки.

Враховуючи, що на валютний курс впливає не лише співвідношення цін, то HHH визначає валютний курс лише в довгостроковому періоді. У короткостроковому періоді він коливається під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку. Всі чинники, що впливають на валютний курс через попит і пропозицію на валютному ринку, відображаються через зміни в платіжному балансі. Передусім це стосується торговельного балансу. Так, збільшення експорту підвищує попит на вітчизняну валюту, а збільшення імпорту - підвищує її пропозицію, що відповідним чином впливає на валютний курс. На валютний курс впливають також зміни в рахунку капітальних операцій. Так, за збільшення попиту на вітчизняні активи зростає попит на національну валюту, що викликає підвищення валютного курсу.

Графік 1. Паритет купівельної спроможності

На графіку відображена крива чистого експорту, яка є дуже пологою за реального обмінного курсу, що зрівнює купівельну спроможність валюти різних країн: будь-яка незначна зміна реального обмінного курсу спричиняє значні зміни у чистому експорті.

Проаналізуємо зміни обмінного курсу з перебігом часу. Рівняння валютного курсу можна записати:

% зміни е = % зміни e_r + % зміни Pi - % зміни Pn.

Відсоток зміни e_r - зміна реального обмінного курсу. Відсоток зміни Pn - це рівень інфляції π в країні, а відсоток зміни Pi - це рівень інфляції π_i в іншій країні. Отже, відсоток зміни номінального обмінного курсу є:

З цього рівняння випливає, що відсоток зміни номінального обмінного курсу валют двох країн дорівнює сумі відсотка зміни реального обмінного курсу та різниці темпів інфляції у цих країнах.

Якщо темп інфляції у першій країні вищий, ніж у другій, то з перебігом часу на валюту другої країни можна буде купити дедалі більше валюти першої країни. Якщо темп інфляції в Україні нижчий, ніж в іншій країні, то з перебігом часу на валюту України можна буде придбати дедалі більше валюти цієї іншої країни.

Аналіз показує, як монетарна політика впливає на номінальний обмінний курс. Відомо, що значне збільшення пропозиції грошей спричиняє високі темпи інфляції. Одним із наслідків високої інфляції в країні є знецінення її валюти: високий рівень цін означає зниження е. Інакше кажучи, зростання кількості грошей в країні підвищує ціни товарів у грошовому виразі, водночас це зростання підвищує ціну іноземної валюти, що виражена у національній валюті цієї країни.

Чинники, що визначають реальний обмінний курс.

Розглянемо зв’язок між реальним обмінним курсом і чистим експортом як: NX = NX(e).

На графіку показана залежність між реальним обмінним курсом і чистим експортом: чим нижчий реальний обмінний курс, тим дешевші товари вітчизняного виробника порівняно з імпортними і тим більше величина нашого чистого експорту

Графік 2. Чистий експорт і реальний обмінний курс

Можна зробити наступні висновки:

- реальний обмінний курс пов’язаний із чистим експортом. Якщо реальний валютний курс є нижчим, то вітчизняні товари порівняно з іноземними товарами дешевшають і чистий експорт зростає.

- торговельний баланс (чистий експорт) повинен дорівнювати чистим іноземним інвестиціям, які в свою чергу, дорівнюють різниці між заоща­дженнями та інвестиціями. Заощадження визначають функція споживання і фіскальна політика. Інвестиції визначають інвестиційна функція споживання і світова процентна ставка.

Вплив торговельного балансу на реальний обмінний курс.

У випадку низького реального обмінного курсу, вітчизняні товари відносно дешеві, і резиденти країни потребують мало імпортних товарів. И навпаки, коли реальний обмінний курс високий вітчизняні товари відносно дорожчі порівняно з іноземними. Резиденти не купуватимуть більше імпортних товарів, а іноземці купуватимуть мало товарів цієї країни. Тоді величина попиту на чистий експорт країни буде низькою. На графіку З показані ці дві залежності.

Графік 3. Чинники, що визначають реальний обмінний курс

Розглянемо внлнв змін в економічній нолітнці на реальний обмінний курс.

Фіскальна політика в середині країни.

На графіку 4. показано, як рівноважний обмінний курс змінюється, спричиняючи зменшення NX. Зміна економічної політики перемішує вертикальну лінію S-I вліво, зменшуючи пропозицію національної валюти для зарубіжних інвестицій. Менша пропозиція національної валюти спричиняє зростання рівноважного реального обмінного курсу від Єї до е₂. Внаслідок зростання вартості національної валют вітчизняні вироби порівняно з іноземними дорожчають, що спричиняє скорочення експорту та збільшення імпорту. Зміна експорту і зміна імпорту одночасно діють у напрямі скорочення чистого експорту.

Графік 4. Вплив стимульованої фіскальної політики на реальний обмінний курс

Фіскальна політика за кордоном

Зміна фіскальної політики за кордоном зменшить ріст світових заощаджень і збільшить світову процентну ставку. Підвищення світової процентної ставки зменшить внутрішні інвестиції І, що збільшить S-І, і відповідно NX. Отже, підвищення світової процентної ставки спричинить надлишок торговельного балансу. На графіку 5. показано, як така зміна політики перемістить вертикальну S-I вправо, збільшуючи пропозицію національної валюти для інвестування за кордоном. Тому рівноважний реальний обмінний курс знижується, тобто національна валюта і вітчизняні товари порівняно з іноземними дешевшають. Стимульована фіскальна політика в інших країнах знижує рівень світових заощаджень і підвищує світову процентну ставку від Гі до r₂. підвищення світової процентної ставки зменшує обсяг інвестицій у цій країні, яка відповідно збільшує пропозицію національної валюти для обміну на іноземні валюти. В результаті рівноважний реальний обмінний курс знижується від Єї до Є2.

Графік 5. Вплив стимульованої фіскальної політики за кордоном на реальний обмінний курс

Вплпв зміни іпвестпціппого попиту.

Збільшення інвестиційного попиту збільшує обсяг інвестицій, та зумовлює дефіцит торговельного балансу. На графіку 6. показано,що збільшення інвестиційного попиту перемішує вертикальну лінію S-I вліво, зменшуючи пропозицію національної валюти для інвестування за кордоном. Тому рівноважний реальний обмінний курс зростає.

Графік 6. Вплив збільшення інвестиційного попиту на реальний обмінний курс

Вплив зовнішньоторговельної політики.

Загалом зовнішньоторговельна політика спрямована на захист вітчи­зняної економіки від конкуренції іноземних товарів, або через запрова­дження податку на імпортні товари (мито), або через введення кількісних обмежень на імпорт товарів і послуг (квота).

Для виявлення наслідків протекціоністської торговельної політики з’ясуймо, що станеться, якщо уряд заборонить імпорт іноземних авто­мобілів.

За будь-якого реального обмінного курсу імпорт зменшуватиметься, що означатиме збільшення чистого експорту (експорт мінус імпорт). Отже, крива чистого експорту перемішуватиметься вправо, що показано на графіку 7. Для розуміння наслідків цієї політики порівняймо попередній і новий стан рівноваги. У новій точці рівноваги реальний обмінний курс є вищим, а величина чистого експорту не змінилася. Незважаючи на пере­міщення кривої чистого експорту, рівноважний рівень чистого експорту залишається той самий, бо протекціоністська політика не впливає ні на заощадження, ні на інвестиції.

Графік 7. Вплив політики протекціонізму на реальний обмінний курс

Проведений аналіз свідчить, що протекціоністська торговельна полі­тика не впливає на стан торговельного балансу. Оскільки дефіцит торговельного балансу означає надлишок імпорту над експортом, то можна припустити, що зменшення імпорту - наприклад, заборона імпорту автомобілів - мало б скоротити цей дефіцит. Проте наша модель показує, що політика протекціонізму веде лише до підвищення реального обмін­ного курсу. Подорожчання вітчизняних виробів порівняно з іноземними знижує чистий експорт, бо стимулює імпорт і стримує експорт. Отже, подорожчання національної валюти зводить нанівець збільшення чистого експорту, яке прямо передбачалося протекціоністськими заходами.

Хоча протекціоністська торговельна політика не впливає на стан торговельного балансу, вона впливає на обсяг зовнішньої торгівлі. Як уже зазначалося, підвищення реального обмінного курсу означає, що вітчизняні товари і послуги дорожчають порівняно з іноземними. Отже, в новій точці рівноваги обсяг нашого експорту буде меншим. А оскільки чистий експорт не змінюється, нам також доведеться менше імпортувати. (Підвищення обмінного курсу до певної міри стимулює імпорт, але це лише частково нейтралізує зменшення імпорту внаслідок протекціоністсь­ких обмежень). Отже, політика протекціонізму зменшує обсяги як імпорту, так і експорту.

Фактори, які визначають валютний курс:

Економічні події'.

• зміна попиту;

• зміна продуктивності;

• державна, фінансова і грошова політики.

Ціни, процентні ставки.

Різниця процентних ставок у різних країнах. Вплив цього фактора на валютний курс зумовлюється двома основними обставинами. По-перше, зміна процентних ставок у країні впливає за інших рівних умов на міжнародний рух капіталів, насамперед короткострокових. Підвищення процентної ставки стимулює приплив іноземних капіталів, а її зниження заохочує відплив капіталів, у тому числі і національних, за кордон. По- друге, процентні ставки впливають на операції валютних ринків та ринків позичкових капіталів.

Політичні і психологічні фактори, очікування.

Ступінь довіри до валюти на національному та світовому ринках. Вона визначається станом економіки та політичною обстановкою в країні, а також розглянутими вище чинниками, які впливають на валютний курс, причому враховуються не лише темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, співвідношення попиту та пропозиції валюти, а й перспективи їх динаміки.

Попит і пропозиція іноземних валют.

Установлення вихідного курсу валют на основі споживчого чи валютного кошика є тільки основою курсоутворення. На діючий курс валют, крім економічних, істотно впливають фінансові та політичні чинники.

До фінансових належать стан національної фінансової системи (дефіцит бюджету, державний борг, рівень інфляції, стабільність банківсь­кої системи, активність на фінансовому ринку) та міжнародних фінансових відносин (торговельний та платіжний баланс). Розглянемо деякі з них.

- Зростання національного доходу. Цей чинник зумовлює підвищений попит на іноземні товари, водночас товарний імпорт може збільшувати відплив іноземної валюти.

- Темпи інфляції. Співвідношення валют за їх купівельною спроможністю (паритет купівельної спроможності) є осново утворюючим чинником валютного курсу, тому на валютний курс впливають темпи інфляції. Чим вищі темпи інфляції в країні, тим нижчий курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори. Таку тенденцію звичайно можна простежити в середньо- та довгостроковому плані.

- Стан платіжного балансу. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, тому що, при цьому збільшується попит на неї з боку зовнішніх боржників. Пасивний платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, тому що боржники продають її на іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов’язань.

Політичні чинники пов’язані зі стабільністю політичної системи у країні та стабільністю її законодавства. Нестабільність політичної і фінансової ситуації в тій чи іншій країні веде до певного зниження обмінного курсу її національної валюти порівняно з реальним співвідношенням. Ця різниця являє собою своєрідну плату за вказані ризики, страхування на випадок можливого зниження курсу цієї валюти, ймовірність чого досить висока.

Регулюваппя валютних курсів.

Головними методами регулювання валютного курсу є валютна інтервенція та дисконтна політика.

Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку або казначейства у валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центральним банком або казначейством іноземної валюти. Центральний банк кунує іноземну валюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс іноземної валюти високий. Таким способом обмежуються коливання курсу національної валюти.

Здійснення валютної інтервенції можливе за умови, що неврівноваже­ність платіжного балансу є незначною та характеризується поступовою зміною пасивного сальдо на активне, і навпаки. Адже резерви іноземної валюти для інтервенції обмежені, і продаж повинен поєднуватися з купівлею.

Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу національної валюти на зниженому рівні для здійснення валютного демпінгу - знецінювання національної валюти з метою нарощування експорту товарів за цінами, нижчими за світові. Валютний демпінг слугує засобом боротьби за ринки збуту. Головною умовою тут є зниження курсу національної валюти у більших розмірах, ніж падіння її купівельної спроможності на внутрішньому ринку.

Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищуючи дисконтну ставку у періоди погіршення стану платіжного балансу, центральний банк стимулює приплив капіталів з країн, де дисконтна ставка нижча, тобто сприяє поліпшенню стану платіжного балансу.

Методами валютного регулювання, що використовуються традиційно, є девальвація та ревальвація - зниження та підвищення валютного курсу. Причинами їх є інфляція та неврівноваженість платіжного балансу, розрив між купівельною спроможністю грошових одиниць.

Девальвація - цілеспрямовані дії уряду на зниження обмінного курсу валюти своєї країни.

Ревальвація - дії уряду, спрямовані на підвищення обмінного курсу національної валюти.

Девальвація означає, що товари країни стають на міжнародному ринку дешевшими, оскільки інші країни платять за них менше валюти. Товари, куплені за кордоном, стають дорожчими, що веде до зниження імпорту (зниження внутрішнього попиту на імпортні товари).

3.