Поняття, вндн та завдання фіскальної нолітнкн

Фіскальна політика є головною складовою фінансової політики та дуже важливою ланкою економічної політики. Термін "фіскальна" походить від латинськогоfiscιιs, що в перекладі означає "державна казна".

Фіскальна нолітнка являє собою міри, які використовує уряд з метою стабілізації економіки із допомогою зміни величини доходів або витрат державного бюджету.

Фіскальна політика — це урядовий вплив на економіку через оподаткування, формування обсягу і структури державних витрат з метою забезпечення належного рівня зайнятості, запобігання й обмеження інфляції та згубного впливу циклічних коливань.

Цілями фіскальної політики як і будь-якої іншої стабілізаційної політики, направленої на згладжування стабілізаційних коливань економіки, є забезпечення: 1) стабільного економічного росту; 2) повної зайнятості ресурсів (перш за все вирішення проблеми циклічного безробіття); 3) стабільного рівня цін (вирішення проблеми інфляції).

У зв’язку з цим фіскальну політику також називають бюджетно- податковою політикою — це вид державного впливу на економіку шляхом формування доходів держбюджету та понесения витрат у формі державних закупівель, видатків у формі трансфертних виплат та процентних виплат за борговими зобов'язаннями. Сказане потребує певного пояснення у зв’язку з тим, що у вітчизняній літературі терміни "витрати" і "видатки" або ототожнюються, або розмежовуються, але для державного бюджету використовують термін "видатки", а для приватного сектору - "витрати". І, зрештою, для мікроекономічного рівня використовують поняття "витрати", а для макрорівня - "видатки". Ми виходимо з того, що дійсно поняття "видатки" і "витрати" не тотожні. Поняття "витрати" ширше, воно включає і поняття "видатки", тобто видатки є формою витрат.

Таким чином використання терміну "видатки" для фіскальної політики може вважатись прийнятним з огляду на те, що значна частка витрат державного бюджету набуває форми трансфертів (власне видатків), хоча, приміром, придбання для органів державного управління будівель, меблів, комп’ютерів, канцтоварів, оплата послуг зв’язку, охорони, освітлення, опалення тощо, - це витрати, а не видатки. Отже, податки, державні закупівлі та трансферти є головними засобами впливу (інструментами) фіскальної політики.

Ступінь державного втручання в економіку визначається функціями держави у реалізації цілей суспільного розвитку. Найзагальнішим показником активності держави є частка національного доходу, що перерозподіляється через державний бюджет. Наприклад, в умовах централізованої планової економіки через держбюджет перерозподілялось до 75% національного доходу, в сучасних розвинених ринкових економіках ця частка становить 30-50 %. В Україні в другій половині 90-х рр. XX ст. цей показник наближався до 45 %, а зараз становить ~30 %. Для зіставлення зазначимо, що на початку XX ст. частка національного доходу, що перерозподілялася через державний бюджет, не перевищувала 10 %. Збільшення участі держави в перерозподілі національного доходу виявляє, з одного боку, посилення соціальної спрямованості сучасних економічних систем, а з іншого - зменшує інвестиційний потенціал останніх у зв’язку з перерозподілом грошових засобів з приватного сектору в державний.

Податкове навантаження за галузевою структурою в Україні розподіляється досить нерівномірно. Максимальний податковий тягар несуть промисловість, транспорт та зв’язок.

Залежно від економічної кон’юнктури фіскальна політика як складова стабілізаційної політики спрямовується на стимулювання сукупного попиту шляхом збільшення державних витрат на закупівлю товарів та послуг (Q) або зменшення податків (T) в період кризи або обмежує сукупний попит шляхом зменшення державних витрат та/або збільшення податків в умовах піднесення та зростання. Фіскальну політику здійснює уряд.

Інструментами фіскальної політки є: 1) державні закупки; 2) податки,

3) трансферти.

Основні завдання фіскальної політики полягають у перерозподілі національного доходу з метою:

- впливу на стан господарської кон’юнктури;

- нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм;

- підтримки належного рівня зайнятості;

- стимулювання економічного зростання.

Вндн фіскальної нолітнкн

Залежно від фази ділового циклу, фіскальна політика виявляється як стимулююча або обмежувальна.

Стимулюючу фіскальну політику називають фіскальною експансією. У короткостроковому періоді вона спрямовується на подолання кризи в економіці, а у довгостроковому політика послаблення податкового тиску може спричинити розширення пропозиції факторів виробництва і зростання економічного потенціалу. Її інструментами є: а) збільшення державних закупівель;б) зниження податків; в) збільшення трансфертів.

Обмежувальну (стримуючу) фіскальну політику називають фіскальною рестрикцією. В короткостроковому періоді заходи стримуючої фіскальної політики дають змогу уповільнити темпи інфляції (р) ціною зростання рівня безробіття (Q) і скорочення обсягу виробництва (). В довгостроковому періоді збільшення податкового тиску може викликати стійке скорочення сукупної пропозиції (AS) й активізацію елементів механізму стагфляції, особливо за умов пропорційного скорочення державних витрат за всіма статтями бюджету, що призводить до значного скорочення державних інвестицій в інфраструктуру ринку праці. Її інструмент є: а) скорочення державних закупівель; б) збільшення податків; в) скорочення трансфертів.

Крім того, розрізняють фіскальну політику: 1) дискреційну; 2) автоматичну (не дискреційну).

Дискреційна фіскальна політика являє собою офіційну зміну урядом велич закупівель, податків, трансфертів і сальдо державного бюджету із ціллю стабілізації економіки, досягнення рівноваги в економіці, збільшення рівня зайнятості, зниження темпів інфляції.

До інструментів дискреційної фіскальної політики відносять:

- зміна ставок оподаткування;

- скасування або запровадження нових податків чи податкових пільг;

- трансферти, обсяги, яких нейтральні щодо розмірів.

Дискреційна фіскальна політика в часі пролонгована, бо зміни структури державних витрат або ставок оподаткування вимагають тривалих дебатів з цього приводу у вищому законодавчому органі.

Дискреційна політика з метою стимулювання сукупного попиту (AD) в період кризи передбачає цілеспрямоване свідоме зниження ставок оподаткування, збільшення державних витрат та зведення державного бюджету з дефіцитом.

Автоматична фіскальна політика базується на дії вмонтованих стабілізаторів, які забезпечують природне пристосування економіки до фаз ділової кон’юнктури. Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори собою інструменти, величина яких не змінюється, але сама наявність яких автоматично стабілізує економіку, дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без зміни податкового законодавства. Таким стабілізаторами є:

1) податок на прибуток; 2) ПДВ; 3) допомога по безробіттю; 4) допомога бідним.

Цій політиці властиві такі функції:

- вплив на стан господарської кон’юнктури;

- перерозподіл національного доходу;

- нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм;

- стимулювання економічного зростання;

- підтримка високого рівня зайнятості тощо.

Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, стабілізація економіки, забезпечення економічного зростання). Держава регулює сукупний попит і реальний національний доход за допомогою державних витрат, трансфертних виплат та оподаткування Основним елементом фінансової системи є державний бюджет.

2.