Предмет макроекономіки. Специфіка макроекономіки: методологічні та методичні особливості макроекономічного аналізу

У своїй основі економіка є емпіричною наукою. Спочат­ку вона допомагає пояснити світ навколо нас, а далі — виробити економічну політику, що ґрунтується на міцних економічних заса­дах і може підняти життєвий рівень людей в країні та за її межами.

Макроекономічна теорія — найбільш складний і, разом з тим, важливий розділ економічної науки.

Проблеми, що традиційно відносяться до макроекономічних, — це проблема зайнятості; величина виробленого національного доходу; динаміка ділового циклу; природа інфляції; світове гос­подарство; економічне зростання.

Майже з самого свого початку макроекономіка була поділена на дві основні школи економічної думки. Кейнсіанці (та їхні нео- кейнсіанські спадкоємці) і монетариста (та неомонетаристи) ве­дуть безжальну і невтомну битву, яка почалася з давньої полемі­ки з приводу втручання і невтручання уряду в економічне життя (так звана проблема laissez-faire й інтервенціонізм). Кейнсіанці виходять з того, що ринки недосконалі, а уряди мають перевагу свого розуміння економіки. Монетариста вважають, що політика і влада бюрократії не дозволяють урядам успішно виправляти не­вдачі ринків. Уряди обмежені у своїх впливах на ринкові проце­си. Виходячи з таких засад, кожна зі шкіл використовує теорію і дані для підтримки її підходу.

Макроекономіка — це наука, що вивчає функціонування еко­номічної системи в цілому.

На відміну від мікроекономіки, що розглядає головним чином поведінку окремого економічного суб’єкта, у макроекономіці до­сліджуються результати і наслідки діяльності всіх учасників.

У рамках економічної теорії макроекономіка представляє су­купність агрегованих економічних показників. Але щоб така «су­купність» перетворилася в «систему», необхідно було знайти за­лежності між цими показниками. Саме таке виявлення залежності між макроекономічними показниками складає предмет макрое- кономічного аналізу.

В основі макроекономіки лежать мікроекономічні явища та процеси:

• макроекономічні показники — це результат зведення показни­ків економічної діяльності окремих домашніх господарств і фірм;

• макроекономічні закономірності відбивають тенденції масо­вої поведінки на мікрорівні;

• при побудові макроекономічних моделей виходять із при­пущення, що домашні господарства і фірми приймають мікрое­кономічні рішення;

• макроекономічні процеси є результатом взаємодії економіч­них агентів і економічної політики держави.

Рівень розвитку країни значною мірою залежить від її еконо­мічної політики, фундаментом якої є макроекономічна теорія.

Економічна політика — це цілеспрямований вплив держави на виробництво, прибутки, зайнятість, інфляцію та інші макрое­кономічні параметри за допомогою зміни пропозиції грошей, рі­вня податків і державних витрат.

Мета макроекономічної політики — підтримка повної зайня­тості, стабільності цін і ефективного економічного зростання.

Макроекономічні чинники (рівень відсотку, інфляція, безро­біття) впливають на рішення домашніх господарств про заоща­дження, споживання, інвестування, що у свою чергу, визначає розмір і структуру сукупного попиту. Тобто мікро- і макропроце- си взаємозалежні.

На відміну від мікроекономіки макроекономіка використовує агреговані величини:

• валовий внутрішній продукт (ВВП) — а не обсяг випуску окремої фірми;

• середній рівень цін — а не ціни на конкретні товари;

• ринкова ставка — а не ставка відсотку окремого банку;

• рівень інфляції, зайнятості, безробіття.

Основними макроекономічними показниками є темп зростан­ня реального ВВП, рівень інфляції, рівень безробіття.

Основні відмінності макроекономіки від мікроекономіки:

1. У мікроекономіці: будь-яка точка кривої байдужості харак­теризує однаковий рівень задоволення. Криві байдужості не мо­жуть перетинатися.

У макроекономіці криві байдужості можуть перетинатися, то­му що в макроекономіці можливі різноманітні переходи, пов’язані з перерозподілом прибутків у рамках однієї економіч­ної системи.

2. У мікроекономіці формула носить універсальний характер,

наприклад,У макроекономіці універсальних фор­

мул немає — підхід з різноманітних точок зору.

3. У макроекономіці велике значення надається політичним проблемам.

Методологія макроекономіки — сукупність підходів і прийо­мів пізнання економічних відносин і процесів на рівні економіки в цілому.

Основи сучасної методології макроекономіки були закладені в XIX і початку XX ст., а поглиблені і розвинуті в 1936 р. у знаме­нитій роботі Дж. М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей».

Особливе місце в системі інструментів макроекономічного аналізу займає економічне моделювання.

Макроекономічне моделювання — метод дослідження, при якому у спрощеному вигляді при багатьох допущеннях встанов­люють основні залежності між економічними показниками.

Макроекономічні моделі містять екзогенні (зовнішні) змінні — їх значення встановлюються урядом і Національним банком — та ен­догенні змінні (внутрішні) — це результат рішення моделі (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Спрощена макроекономічна модель

До екзогенних відносять рівень податків, грошової пропозиції тощо.

До ендогенних — обсяг виробництва, рівень зайнятості, рі­вень інфляції, безробіття тощо.

Модель показує, як зміна однієї з екзогенних величин впливає на ендогенні — ті, що об’єднуються в моделі.

У макроекономіці розрізняють позитивну (ex post) і нормати­вну (ex ante) макроекономіку (рис. 1.2).

Позитивна описує реальні економічні явища та їхні взає­мозв’язки.

Нормативна — це розробка теорії функціонування і розвитку національного господарства.

2.