Предмет, суб’єкти та об’єкт макроекономіки
На кожному історичному етапі в народному господарстві країн існує певний рівень розвитку продуктивних сил і відповідний їм рівень виробничих відносин, які в єдності утворюють спосіб виробництва.
Продуктивні сили відображають технічний і технологічний рівень виробництва. Виробничі відносини представляють собою зв'язки між господарюючими суб'єктами з приводу виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних благ. Сукупність виробничих відносин формує економічну систему суспільства.Предметом макроекономіки є вивчення механізму функціонування сучасної економічної системи, тобто домінуючих тенденцій поведінки макроекономічних суб'єктів, їх зв'язків та взаємодії, які формують іманентні закономірності розвитку економіки як єдиного цілого на рівні окремих країн та всього світу.
Основними суб'єктами макроекономіки є домашні господарства, підприємницькі структури, держава та інші країни світу.
Домогосподарства об'єднують власників ресурсів виробництва (робочої сили, сировини, земельних ресурсів), які вони не використовують самостійно, а продають підприємцям через ринок ресурсів з метою одержання особистого доходу. Отриманий доход домогосподарства використовують на споживання і заощадження. Споживання виступає важливим компонентом сукупного попиту на готову продукцію, а заощадження домогосподарств утворюють кредитні ресурси, які згодом трансформуються в інвестиції фірм.
Підприємницькі структури (бізнес) використовують куплені у домогос- подарств економічні ресурси для виробництва товарів і послуг, які вони продають на ринку готової продукції з метою одержання прибутків. Доходи від реалізації продукції розподіляються на споживання і заощадження. Фірми пред'являють попит на інвестиційні товари (засоби виробництва) і здійснюють інвестування, а обсяги інвестицій визначають темпи економічного зростання в країні.
Держава (уряд) виконує в змішаній економіці досить важливі функції.
У багатьох країнах вона є власником підприємств, здійснює підприємницьку діяльність - виробляє товари та надає послуги. Як суб'єкт влади держава регулює економічні відносини між виробниками і споживачами. Державний сектор економіки представлений всіма організаціями та установами (державними інститутами). Метою економічної діяльності держави є задоволення потреб у суспільних благах, підвищення суспільної продуктивності праці та зниження трансакційних витрат домогосподарств. Через систему оподаткування, а також власними видатками з бюджету держава суттєво впливає на структуру суспільного виробництва та економічне зростання, вирівнювання доходів різних груп населення. Вона підтримує громадський порядок, забезпечує оборону країни, екологічну безпеку, через трансфертні видатки підтримує прожитковий мінімум найбідніших верств населення.Економіки сучасних країн є відкритими, це економіки з широкомасштабними зовнішньоекономічними зв'язками. Тому важливим суб'єктом сучасної економічної системи є закордон або інші країни світу (іноземні резиденти), які здійснюють експортно-імпортні операції, надають кредитні ресурси зарубіжним партнерам. Процеси інтеграції відкривають вільний шлях для руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили між країнами. Великі країни, такі як США, можуть своїми діями впливати на економічний стан малих країн і навіть на політичні спрямування урядів.
Кожній історично сформованій економічній системі властива пануюча форма власності і форма регулювання економічних процесів. Специфічне поєднання форм власності і регуляторів розвитку економіки є головною ознакою, що відрізняє одну систему від іншої.
У макроекономіці розрізняють три основних типи економічних систем: ринкову, неринкову (командно-адміністративну) і змішану. Кожна з цих систем має свої позитивні риси і недоліки.
Ринкова система характеризується пануванням приватної власності. Основним регулятором розвитку економіки виступає ринок, а основною рушійною силою розвитку - конкуренція.
Перевагою ринкової системи є здатність забезпечувати ефективний розподіл і використання ресурсів, ініціативність виробників, швидке реагування на зміну попиту. Система має здатність до саморегулювання. Основними дефектами системи є циклічний характер розвитку, надмірна диференціація доходів населення, хронічне безробіття та інфляція.Неринкова (командно-адміністративна) система характеризується пануванням суспільної власності, переважно у формі державної. Основним регулятором виробництва виступає централізоване планування, план має директивний, тобто обов'язковий до виконання, характер. Інструментами регулювання слугують безпосередні прямі постанови уряду, які визначають головні напрямки розвитку економіки. Централізація всіх основних ресурсів в руках держави дає можливість при потребі швидко мобілізувати їх і спрямувати на реалізацію стратегічних завдань, що забезпечує високі темпи і безперервність економічного зростання, загальну зайнятість трудових ресурсів, відносно незначну відмінність в доходах. Недоліками командно-адміністративної системи є затратний характер економіки, недостатня гнучкість виробництва, нечутливість до інновацій, бюрократизація апарату управління, можливість суб’єктивних помилок у плануванні.
Змішана економіка поєднує різні форми власності за пріоритету приватної, два регулятори розвитку економіки - індикативний план і ринок. Індикативний план означає, що уряд розробляє основні перспективні напрямки і показники бажаного розвитку країни, але приватні виробники не обов’язково приймають їх до уваги, вони можуть долучатись до виконання державних замовлень, якщо це приносить їм високі прибутки. Ринкові механізми саморегулювання значно обмежені монополіями, біржами, державними законами та нормативами. Переважає нецінова конкуренція. З метою подолання вад ринкової системи держава розробляє заходи стабілізації економіки, проте повністю перебороти циклічні коливання неспроможна.
Перші два типи систем відносяться до ідеальних - це наукові абстракції, які в реальній дійсності не існують в чистому вигляді, але у деяких країнах простежуються і можуть переважати характерні риси тієї чи іншої системи.
Реальною системою в сучасному світі є змішана економіка, яка поєднує риси ринкової і неринкової систем.Основні властивості та проблеми розвитку змішаної економіки і є об'єктом вивчення макроекономіки.
Змішана економічна система має свої особливості в кожній країні, тому розрізняють численні моделі змішаної економіки: американську, шведську, японську, німецьку і багато інших.
Американська модель відрізняється незначним втручанням держави в економіку, яке обмежується в основному перерозподілом доходів через податкову систему, а також пануванням гігантських монополій, які мають владу над ринком - не тільки внутрішнім, але й світовим. Держава всіляко заохочує підприємництво, культивує „американську мрію” - ідею рівних можливостей для особистого успіху і підвищення добробуту.
Шведська модель характеризується соціальною спрямованістю державної політики, яка переслідує скорочення майнової нерівності. За допомогою високих податків понад 50% валового національного продукту перерозподіляється через державний бюджет, що забезпечує безкоштовні освіту, дошкільне виховання, медичне обслуговування.
Японська модель відрізняється значним втручанням держави в економіку, традиціями патерналізму в управлінні. Розвиток економіки підпорядкований загальнонаціональним завданням, значну роль відіграє індикативне планування. Розв’язанням соціальних проблем безпосередньо займаються корпорації.
Німецька модель отримала назву „соціальне ринкове господарство”. У ній переважають ринкові інструменти регулювання, на противагу яким створена досить потужна система соціального захисту населення.
Скандинавська модель, яку називають „економікою узгоджень”, має особливі риси. Економічна політика уряду розробляється тут шляхом узгоджень вимог сильних профспілок і союзу підприємців.
Після розпаду соціалістичної системи господарства чимало країн стали на шлях побудови ринкової економіки. Кожна з них, в тому числі і Україна, шукає власну модель розвитку, спираючись на особливості внутрішньої структури та традицій народу. Спільними рисами перехідних економік трансформаційного типу виявились нестабільність умов господарювання; деформо- ваність економічної структури внаслідок розриву традиційних економічних зв’язків; відсутність дієвого механізму регулювання економіки як наслідок поспішного руйнування старих планових механізмів без заміни їх іншими; недосконалість господарського законодавства та банківської системи; надмірна лібералізація цін і зовнішньоекономічної діяльності; тотальна приватизація державної власності. Кожна з постсоціалістичних країн у більшій чи меншій мірі успішно здійснює ринкові реформи.
Українська модель ринкової економіки сьогодні перебуває на стадії формування. На момент проголошення незалежності України західні експерти вважали її „однією з самих сильних пострадянських республік”, „яка володіла надзвичайним потенціалом для розвитку”.[2] Високий рівень кваліфікації робочої сили, унікальне поєднання сприятливих кліматичних умов і високоякісних ґрунтів в сільському господарстві та близькість міжнародних ринків відкривали неабиякі перспективи для швидкого процвітання. Проте країна не зуміла скористатись наявними перевагами. Тривала економічна криза, яка охопила країну, призвела до скорочення національного обсягу виробництва у 1998-99 рр. майже на 60% (рис. 1.3[3]) і набула масштабів, яких не знала жодна
Рис. 1.3. Динаміка фізичного обсягу ВВП України (% до 1990р.)
країна світу навіть за часів Великої депресії. Починаючи з 2000 р. в Україні спостерігалося економічне пожвавлення. Воно було перерване світовою фінансово-економічною кризою 2008 р., внаслідок якої у 2009 р. знов відбулося зниження реального ВВП. Очевидно, що навіть за умови досягнення високих темпів розвитку країні знадобиться чимало років для відновлення докризово- го рівня виробництва. Хоча у 2005 р. за результатами здійснених реформ Рада Європи визнала Україну країною з ринковою економікою, а у 2008 р. країна одержала визнання світового співтовариства і стала членом Світової організації торгівлі (СОТ), реформування вітчизняної економіки відбувається повільно і суперечливо. Наразі для країни залишається актуальною проблема реалізації обраної інноваційно-інвестиційної моделі економічного розвитку, яка дозволить здійснити структурну перебудову і технологічний прорив, стати розвиненою соціально орієнтованою економікою.
1.3.