Проблема поєднання соціальної снраведлнвості та економічної ефективності

Підвищення матеріального добробуту людей і на цій основі забезпечення більшої справедливості у розподілі доходів грунтуються на перспективах динамічного росту і загального підвищення ефективності суспільного виробництва.

Сучасна концепція співвідношення рівності доходів та ефективності в економіці стверджує, що зменшення нерівності доходів супроводжується зниженням ефективності, чи, навпаки, підвищення економічної ефектив­ності вимагає нерівності доходів, тобто намагання досягти рівності в доходах як втілення соціальної справедливості завжди пов’язане зі зниженням економічної ефективності, тому виникає проблема вибору між ефективністю та справедливістю. В ринковій економіці діє принцип: "Справедливість - через податки, ефективність - через ринок".

Існують різні підходи у висвітленні цієї проблеми. Одні висловлюють думки, що занадто глибока нерівність в доходах є головною проблемою суспільства, яка підриває його стабільність, тому необхідно мінімізувати цю нерівність, незалежно від того, як це буде впливати на ефективність. Інші вважають, що економічна ефективність є центральною проблемою.і умовою стабільного економічного зростання. Ще інші стверджують, що величина доходів залежить як від зростання суспільного продукту, так і від способів його розподілу.

Основний аргумент на користь зрівняльного розподілу доходів полягає в тому, що рівність доходів необхідна для максимізації задо­волення потреб споживача, підвищення граничної корисності. Економічна ефективність та економічне зростання за рахунок занадто глибокої нерівності у доходах не може бути самоціллю. Вони необхідні для підвищення якості життя та розвитку людини, і в першу чергу для подолання бідності та значної нерівності у розподілі доходів, навіть ціною деякого уповільнення показників зростання та ефективності.

Вчені, які надають перевагу ефективності, стверджують, що зрівня­лівка у доходах підриває стимул до праці та підприємництва, а значить знижує ефективність. В таких умовах немає потреби ефективно працювати ні бідному, бо держава все одно забезпечить його достатнім для життя доходом, ні багатому, так як все одно суспільство відбере частину отриманого доходу. Звичайно, ринковий розподіл доходів несправедливий, однак він здатний компенсувати цю несправедливість економічною ефективністю виробництва, збільшення якої призводить до зростання величини національного доходу. Чим більший обсяг сукупного продукту, тим більші можливості для підтримки малозабезпечених у вигляді трансфертних платежів та великих соціальних програм, які характерні для соціально-ринкової економіки. Диференціація доходів (і відповідно матеріальна нерівність) в ринковій економіці є свого роду соціальною "платою" за підвищення ефективності виробництва. Таким чином, вибір між рівністю і нерівністю в доходах перетворюється в питання вибору між "соціальною справедливістю" та "економічною ефективністю ".

В основі дискусії про рівність доходів лежить питання поєднати певним чином принцип рівності в доходах та збереження високої ефек­тивності суспільного виробництва. Здійснюючи заходи по перерозподілу доходів від багатих до бідних, держава може викликати значне зниження економічної ефективності і зменшити обсяги тієї частини національного доходу, який призначений для перерозподілу. Якщо держава перероз­поділяє дохід, запроваджуючи високі податки для самих багатих громадян, їх затрати праці можуть зменшиться, вони не будуть вкладати інвестиції в розширення виробництва. З іншого боку, і гарантована допомога мало­забезпеченим може обумовити зниження інтенсивності їх праці. Всі ці фактори призведуть до зниження реального національного доходу. Однак, з іншого боку, якщо рівність є суспільним благом, за нього необхідно платити.

Заходи по перерозподілу доходів, такі як прогресивний податок на прибуток, провокує зниження обсягів виробництва, знизивши стимули до праці і накопичень. Коли держава формує свою політику розподілу доходів, вона має порівнювати вигоди від більшої рівності в доходах із втратами, які виникають в зв’язку зі зниженням національного доходу, тобто, так звані, економічні втрати перерозподілу.

Дане твердження можна проілюструвати за допомогою кривої розподілу (рис. 2), де прослідковуються зміни доходів різних груп населення при дії державної програми перерозподілу.

В точці F населення живе на свої ринкові доходи, тобто до початку процесу перерозподілу доходів, коли немає ні податків, ні трансфертних платежів. В умовах конкурентної економіки точка F є ефективною і не вимагає ніякого перерозподілу доходів для того, щоб максимізувати національний дохід. Однак, в точці F заможна частина населення отримує значно більші грошові доходи, ніж бідна. Держава має намагатися вирівняти доходи за допомогою введення податків та трансфертних програм, сподіваючись наблизитися до точки В, в якій доходи рівні. Якщо подібні заходи можуть бути прийняті без втрат для національного виробництва, економіка буде просуватися по прямій лінії від точки F до точки В. Кут нахилу прямої FB дорівнює 45°. Це є відображенням теоретичного припущення про те, що кожний долар, взятий у багатого населення, збільшує доход бідних рівно на один долар. Уподовж всієї прямої з нахилом 45° загальний національний доход є постійним, а значить на нього не впливають програми перерозподілу доходів.

Реальний дохід бідної частини

Рис. 2. Крива перерозподілу доходу різних груп населення

Однак, розглядаючи цю проблему, американський економіст А.Оукен перерозподіл доходів від багатих до бідних порівнював з "дірявим відром", через яке відбуваються втрати, через зменшення економічної ефектив­ності. Величина таких втрат визначаються тим, в якій мірі підвищення податків та зростання соціальних трансфертів зменшують обсяги пропозиції на ринку праці. У випадку, якщо еластичність пропозиції праці по заробітній праці висока, підвищення податків з метою збільшення соціальних трансфертів призводить до значного скорочення запропо­нованої праці в легальному секторі економіки і перетікання її в тіньовий сектор, де оплата праці не обкладається податками.

Графічно неефективність перерозподілу показана за допомогою кривої FDA. Тут гіпотетично межа реального доходу відхиляється від лінії з нахилом 45°, бо податки та трансферти викликають значне зниження ефективності.

Досвід показує, що в деяких випадках викривлення, викликані державним втручанням, можуть бути настільки великими, що намагання допомогти одним за рахунок інших може призвести до нанесення збитків усім. Або, в протилежному випадку, дії, які здаються вигідними на перший погляд лише багатим, в дійсності можуть принести користь усім, і багатим, і бідним. В дійсності часто буває, що чим вищі доходи найбільш забезпеченої частини населення, тим повніше можуть вирішуватись проблеми соціального захисту малозабезпечених.

Загалом, не існує універсальних підходів до вирішення конфлікту між ефективністю і рівністю в доходах. Сучасна економічна наука не має підходів, щоб однозначно вирішити проблему соціальної справедливості.

В той же час тенденція до вирівнювання доходів стає реальністю в країнах з соціальною ринковою економікою, де існують сильні демо­кратичні традиції, де формується значний за обсягом фонд життєвих засобів - предметів споживання і послуг, де економічна доцільність перерозподілу забезпечується за допомогою намагання органічно поєднати

два розподільних принципи: принципу ефективності та принципу соціальної справедливості. Навпаки, в тих країнах, де проблема матеріаль­них ресурсів і фонду споживання стоїть гостро, закономірною є тенденція до більшої диференціації доходів, до збільшення розриву між бідними та багатими. Саме така тенденція характерна для сучасної України.