Ринок праці

Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Ро­боча сила є специфічним товаром, на який формується попит, пропозиція та ціна у вигляді заробітної плати. Ринок праці у рин­ковій економіці — це ринок найманої праці, де роботодавець і найманий працівник виступають як юридично рівноправні особи.

Основу ринку праці складають дві головні особи: роботодавці та наймані працівники. Різниця між ними полягає у відношенні їх до засобів виробництва.

Пропозиція робочої сили визначається сукупністю таких фактів:

— рівнем заробітної плати;

— рівнем освіти;

— рівнем профспілкового захисту;

— релігією;

— податковою системою тощо.

Попит на робочу силу визначається потребою підприємств мати необхідну кількість та якість найманої робочої сили для ви­пуску продукції та технічного оснащення виробництва.

Регулювання ринку праці — це система правових та органі­заційно-економічних заходів держави щодо забезпечення ефек­тивної зайнятості, нормальних умов праці та раціонального вико­ристання робочої сили.

Об’єктами регулювання ринку праці є:

— зайнятість;

— соціальні відносини між роботодавцем і працюючими;

— трудові відносини (оплата праці, охорона праці, умови найму, звільнення);

— підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації пра­цівників;

— розподіл і перерозподіл робочої сили.

Суб’єктами регулювання ринку праці є:

— Міністерство праці та соціальної політики;

— служби зайнятості;

— відділи та управління з праці та соціальних питань при державних адміністраціях.

За своїм змістом ринок праці складається з трьох частин:

1. Потенційного ринку праці — сфери, де формується сама праця. Сюди належать особи, що зайняті у домашньому та особистому підсобному господарстві, студенти, старшоклас­ники, військовослужбовці, фермери та інше працездатне насе­лення.

2. Циркулюючого ринку праці — сфери купівлі-продажу робочої сили, де робоча сили перемішується між підприємствами у пошуках роботи, перебуваючи при цьому фактично безробіт­ними.

3. Внутрішньофірмового ринку праці — сфери боротьби за робочі місця на підприємствах між зайнятими працівниками. До нього відносять осіб, що перебувають безпосередньо на підпри­ємствах у зв’язку з появою вакансій за рахунок збільшення пра­цівників, модернізації і розширення виробництва, нового будів­ництва, зростання коефіцієнта змінності роботи підприємства, переміщення на робочих місцях.

Для нормального функціонування ринку праці має бути роз­роблений і впроваджений комплекс правових, економічних та соціальних передумов, серед них найважливими є:

— єдність правових умов функціонування ринку праці на ос­нові вільно вибраної зайнятості і конкурентності;

— наявність єдиного економічного простору і забезпечення вільного переміщення в ньому громадян;

— відсутність обмежень на заробітну плату, що забезпечує працівникові відтворення його здатності до праці, можливість утримання сім’ї, наявність ринку житла і робочих місць;

— організація системи бірж праці (центрів зайнятості);

— створення широкомасштабної системи професійної орієн­тації, навчання та перепідготовки кадрів.