Рівень життя та показники, що його визначають. Крива Лоренца

Для будь якої держави велике значення має не тільки ринок праці, його зміст та механізм функціонування, а також рівень життя населення та показники, що його визначають.

Кінцевою метою функціонування суспільного виробництва є створення умов для життєдіяльності людей та досягнення певно­го рівня їхнього життя.

Рівень життя — це досягнутий рівень задоволення матеріа­льних, духовних, соціальних та екологічних потреб людини або сім’ї (умови праці, освіти, охорони здоров’я, якості харчування, якості житла, довкілля), а також соціальних прошарків і груп.

Визначення рівня життя у вітчизняній науці відображають дві позиції:

— вузьке розуміння категорії, тобто фактичне ототожнення рівня життя і досягнутого обсягу споживання матеріальних та духовних благ і послуг;

— широке — як комплекс взаємопов’язаних соціально- економічних факторів, що забезпечують процес життєдіяльності людини.

На рівень життя впливають історичні, географічні, національ­но-традиційні та інші умови життєдіяльності людини чи людсь­кої спільноти. Однак вирішальними факторами є соціально- економічні, зокрема такі як:

— реальні грошові доходи;

— обсяг і структура споживання;

— забезпеченість роботою (зайнятість) та умови праці;

— тривалість робочого дня і вільного часу;

— інтенсивність праці;

— житлові та побутові умови;

— рівень освіти і культури;

— система охорони здоров’я і фізичної культури;

— система соціального забезпечення;

— піклування суспільства про дітей та материнство;

— раціональне використання вільного часу.

Щодо забезпечення головних параметрів рівня життя і норма­льної життєдіяльності людини, то воно залежить від соціально- економічної структури суспільства.

Історично і дотепер існують дві моделі забезпечення рівня життя населення.

Перша ґрунтується на принципі, згідно з яким сама людина має дбати про власний добробут та родиний через свої доходи.

Друга надає перевагу державі у забезпечені гідного рівня жит­тя, що передбачає активну соціальну політику і систему створен­ня та розподілу загальнонаціонального соціального фонду.

На практиці жодна з цих моделей не існує у чистому вигляді.

Для визначення рівня життя у 1990 р. ООН запропонувала та­кий показник, як індекс людського розвитку (ІЛР), який щоріч­но подають до цієї організації понад 80 країн світу, у тому числі й Україна. Методика обчислення ІЛР базується на трьох показ­никах: довголіття, рівень освіти, рівень доходів, які враховують 32 фактори.

За оцінками спеціалістів СРСР за рівнем життя перебувала у 1990 р. на 42-му місці у світі. Україна у 1992 р. мала такі показни­ки рівня життя: очікуване довголіття — 69,4 роки, доросла грамо­тність — 95 %, реальний ВВП на душу населення на рік -5010 дол., та займала 54-те місце серед країн, що подають показник ІЛР до ООН. У 1998 р. ці показники, відповідно, були такими: 69,1 рік; 99,6 %; 3194 дол. і займала 78-е місце. В цілому за 1991—2000 рр. рівень життя населення знизився майже у 6 разів.

Велике значення також мають такі показники, як умови та якість життя населення.

Умови життя — безпосередні обставини життєдіяльності на­селення — зайнятість населення, оплата праці, доходи, характе­ристика житла, майнова забезпеченість сімей, розвиток соціаль­них виплат, розвиток галузей соціальної сфери.

Якість життя — це поняття, яке характеризує, з одного бо­ку — тривалість життя, а з другого — рівень фізичного і психіч­ного здоров’я.

Показник ІЛР дає лише загальне уявлення про рівень життя, він не відображає диференціацію сімей за доходами, не містить таких даних, як психологічний фактор, задоволення способом життя, тіньовий і кримінальний доходи, поділ людей за статево- віковою ознакою тощо.

Крива Лоренца

Для визначення ступеня нерівності доходів використовують криву Макса Лоренца, американського економіста, статистика.

Причини, що обумовлюють диференціацію доходів, такі:

— необхідність збереження мотивів для праці (диференціація заробітної плати),

— мотиви для одержання освіти.

Крива Лоренца — крива, яка ілюструє фактичний розподіл доходів у суспільстві й дає наочне уявлення про його відхилення від лінії абсолютної рівності у розподілі доходів і ступінь нерів­ності їх розподілу (рис. 11.5).

Величина ступеня нерівності вимірюється коефіцієнтом Джині.

Коефіцієнт Джині — макроекономічний показник, що харак­теризує диференціацію грошових доходів населення у вигляді ступеня відхилення фактичного розподілу доходів від абсолютно рівного їх розподілу між громадянами країни. Має значення від 0 (абсолютна рівність) до 100 (весь дохід одного отримувача — аб­солютна нерівність).

На рис. 11.5 по осі абсцис відкладено кількість сімей (у відсо­тка), по осі ординат — їх доход (теж у відсотках). Причому на осі абсцис зліва — найбідніші сім’ї, а справа — найбагатші; на осі ординат внизу — доход найбідніших сімей, а вверху — найбага- тших. Абсолютна рівність розподілу представлена бісектрисою АО, тобто певна частина сімей (наприклад 20 %) одержує відпо­відний відсоток доходу (20 %).

Крива Лоренца, яка показує фактичний розподіл доходів, бу­дується за реальними даними. Згідно ситуацією яка приведена (на рис. 11.5), 40% найбідніших сімей одержують 8% доходу, 70 % сімей — 20 % доходу, 95 % сімей — 60 % доходу. Можна, зокрема, визначити і доход 15 % найбагатших сімей, він складає 40; від усього доходу.

Область між лінією абсолютної рівності та кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності у розподілі доходів. Чим більшою є ця область, тим більша нерівність розподілу доходів у суспільст­ві. Чим ближче кривої Лоренца до прямої лінії абсолютної рівно­сті, тим більша рівність сімей за рівнем доходів.

За фактичного розподілу доходів отримуємо криву Лоренца, яка відхиляється праворуч від бісектриси.