Система національних рахунків і історія її розвитку
Основні абсолютні макроекономічні показники містяться в системі національних рахунків. Система національних рахунків (її повна назва Система рахунків національного продукту і доходу - System of National Product and Income Accounts) була розроблена в кінці 20-х років групою американських вчених, співробітників Національного Бюро Економічних Досліджень (National Bureau of Economic Research), під керівництвом майбутнього лауреата Нобелівської премії Саймона Кузнеца (Simon Kuznets).
Спроби розробити систему макроекономічних показників, що дозволяють оцінити стан національної економіки почали робитися в різних країнах ще в роки першої світової війни з метою оцінки військового і економічного потенціалу воюючих держав. Подальший розвиток вона отримали в середині 20-х років в період бурхливого підйому в економіках розвинених країн (так званий період процвітання - prosperity) з метою прогнозування подальших тенденцій економічного розвитку. Причому, дослідження проводилися не тільки в спеціально створеною на початку 20- х років в США приватної організації - Національному Бюро Економічних Досліджень, де цю роботу очолив відомий американський економіст Уеслі Клер Мітчелл, що займався вивченням проблем економічного циклу, що неможливе за відсутності системи макроекономічних показників. Паралельно роботи в цьому напрямі велися і в Радянській Росії у Всеросійській (а згодом Всесоюзному) Раді Народного Господарства - ВРНГ - у зв’язку з необхідністю розробки п’ятирічних планів розвитку економіки країни, а також для оцінки тенденцій розвитку світової економіки і перспектив світової революції. В жовтні 1929 вибухнув крах на Нью-Иоркській фондовій біржі, що поклав початок найглибшій ітривалішій світовій економічній кризі - Великому Краху або Великій Депресії 1929-1933 рр. На початку 1930 року Конгрес США ухвалив необхідність розробки системи індикаторів (показників), які дозволили б оцінити стан американської економіки.
Практично така система вже була створена. Після другої світової війни більшість країн, відповідно до рекомендацій Організації Об’єднаних Націй, почали використовувати методику розрахунку макроекономічних показників, закладену в Системі Національних Рахунків, що дозволяє проводити макроекономічні співставлення по різних країнах світу. Росія (CPCP) почала використовувати цю методику з 1987г.Система національних рахунків - комплекс балансових таблиць у формі бухгалтерських рахунків (принцип подвійного запису), а отже, взаємопов’язаних розрахунків, що характеризують кругообіг товарів і доходів між суб’єктами економічної діяльності у процесі безпосереднього виробництва, обміну, розподілу і кінцевого використання в межах національної економіки і створюються для обґрунтування економічної політики держави, плануванні та економічного прогнозування народного господарства, зв’язку теорії з практикою. Така система є важливим засобом регулювання макроекономічних процесів. Засновником CHP був Ф.Кене, який розкрив сутність методу у праці "Економічна таблиця". Ідеї Кене набули розвитку у працях К.Маркса, Дж.Кейнса, А.Боулі, С.Кузнеця, Дж.Стемпа, Р.Стоуна тощо. Однією з досконалих систем національного рахівництва була французька система, розроблена в 1938, удосконаленим варіантом якої стала розширена система національного рахівництва, видана у 1976. її особливістю є масове використання бухгалтерських даних фірм і компаній та їх щорічне обстеження з урахуванням національної специфіки. Посилення процесів інтернаціоналізації національних економічних систем розвинутих країн, передусім країн Західної Європи, зумовило необхідність координації статистичних міжнародних рекомендацій і створення міжнародної системи національного рахівництва. Перший варіант таких рахунків було опубліковано в 1950 Організацією Європейського економічного співробітництва. На цій основі у 1958 було створено стандартну систему національного рахівництва. Найдосконалішою була англійська, розроблена лауреатом Нобелівської премії Р.Стоуном.
її модифікований і спрощений варіант - система національного рахівництва ООН, яка застосовувалася у більш як 100 країнах світу. Країни CC розробили на її основі Європейську систему інтегрованих економічних рахунків (CCIEP). У 1993 OOH на основі вдосконалення методів національного рахівництва та з урахуванням позитивних сторін CCIEP прийняла сучасну систему національних рахунків, відповідно двоякої Міністерство статистики України у 1995 завершило розробку національних рахунків. В основі системи національного рахівництва - рахунки благ, послуг і виробництва, нагромадження, створення вартості поза виробництвом (переоцінки); баланси, доходів і споживання, якими відкриваються (матеріальні та фінансові активи і пасиви на початок періоду, а також сальдо цих рахунків) і закриваються (активи і сальдо рахунків на кінець періоду) ці рахунки. За сферами господарської діяльності в системі національного рахівництва розрізняють рахунки внутрішньої економіки (товарів і послуг, доходів, виробництва, розподілу доходів, інвестицій, передусім капітальних витрат, фінансовий рахунок) і рахунки зовнішні (інших країн) - зовнішніх боргів і кредитів, поточних операцій з іншими країнами та ін. Рахунки внутрішньої економіки охоплюють рахунки інституціональних секторів резидентів - економічних одиниць, що функціонують на певній території не менш як один рік (не фінансові підприємства, домашні господарства, державні та фінансові установи). Рахунки зовнішнього сектору включають інституціональні економічні одиниці - резидентів, що працюють за межами країни. До рахунків внутрішньої економіки належать посольства, військові бази, науково-дослідні організації певної країни на території інших держав і не належать відповідні інститути іноземних держав та представництва міжнародних організацій на її території. До категорії не фінансових підприємств відносять суб’єктів господарювання, які винускають матеріальні блага і надають не фінансові послуги, а також підприємства, що виконують відповідні функції, але не мають юридичної самостійності (так звані квазіпідприємства). Домашні господарства виконують передусім функцію споживання, частково - виробничу функцію у процесі діяльності на індивідуальному підприємстві, що економічно не може бути відокремлено від домашнього господарства власника підприємства. Основними доходами домашніх підприємств є заробітна плата, отримання спадщини, доходи від власності, продаж товарів і послуг індивідуальними підприємствами, а також отримані доходи з інших секторів. Сектор державних установ надає безоплатні (нетоварні) послуги, здійснює перерозподіл частини національного багатства в цілому і національного доходу зокрема. Основними інститутами цього сектору є центральні та місцеві органи державної влади, установи соціального страхування, а джерелами доходів - податки, соціальні виплати, різні види дотацій і субсидій. Функція фінансових установ - здійснення фінансових операцій, джерело доходів - отримання відсотків за надані кредити, винуск і розміщення цінних паперів та побудова системи національного рахівництва у формі бухгалтерських рахунків означає, що національні рахунки кожного сектору поділяються на активні та пасивні. Так, в активних рахунках майна (крім них виділяють рахунки потоків, у яких реєструються результати договорів економічних агентів) відображають сукупність матеріальних благ, що є власністю окремої господарської одиниці, а також надані нею кредити, а в пасиві - її борги. У національних рахунках зроблено спробу узагальнення інформації про перебіг здійснення економічних операцій - найпростіших активів господарської діяльності: створення, переміщення матеріальних благ і послуг, а також прав власності на різні блага. З цією метою всі види операцій поділяють на: операції з товарами і послугами (їх виробництво всередині країни або імпорт; використання на кінцеве споживання або на виготовлення інших благ; експорт частини продукції; інвестування частини ресурсів); операції розподілу (розподіл доходів і капіталу - передання прав; володіння акціями, облігаціями, переказ валюти та інших цінностей з інших країн тощо); фінансові операції (характеризують динаміку зміни активів і пасивів, різних видів заборгованості у зв’язку з рухом готівки, надання кредитів тощо Між основними показниками CHP має існувати рівність. Методологічна основа національного рахівництва - положення, згідно з яким вартість товару визначається підсумовуванням заробітної плати, прибутку і земельної ренти, а отже, ігнорується вартість як категорія, що виражає суспільно необхідні витрати виробництва (абстрагування від принципу примату виробництва) та її заміни т.зв. факторною вартістю. Сутність систем ми національних рахунків повніше розкривається в її функціях. Французький економіст Л.Столерю виділяє такі функції сприяння здійсненню економічної політики (що потребує короткотермінового прогнозу у формі зведеної економічної таблиці): економічне прогнозування (для чого у формі взаємо узгоджених показників обґрунтовується довготерміновий прогноз розвитку економіки, доцільність структурних змін); оцінювання рівня життя різних соціальних верств і груп населення порівняно з аналогічними показниками в інших країнах (є засобом здійснення соціальної політики); зв’язок теорії з практикою. Стадії виробництва в CHP характеризуються такими макроекономічними показниками, як валовий винуск товарів і послуг, проміжне споживання і валовий внутрішній продукт. Валовий винуск товарів і послуг - повна їх вартість за факторною вартістю, однак заробітної плати і прибутку враховують амортизаційні відрахування. У синтетичному показникові галузей народного господарства враховують непрямі податки - ПДВ (в окремих країнах, наприклад США, - податок з обороту), акцизи та імпортні мита, за винятком субсидій. Проміжне споживання - вартість товарів і наданих послуг, що витрачалися (використовувалися) для виготовлення кінцевої продукції. Сума валового винуску товарів і послуг без, проміжного споживання є ВВП.Система національних рахунків є сукупністю статистичних макроеко- номічних показників, що характеризують величину сукупного продукту (винуску) і сукупного доходу, що дозволяють оцінити стан національної економіки. CHP містить три основні показники сукупного винуску (об’єму виробництва): валовий національний продукт (ВНП); валовий внутрішній продукт (ВВП); чистий національний продукт (ЧНП) і три показники сукупного доходу: національний дохід (НД); особистий дохід (ОД); доход кінцевого використання (ДКВ)
До початку 80-х років основним показником, що характеризує сукупний об’єм виробництва був показник валового національного продукту. Проте в сучасних умовах у зв’язку з інтернаціоналізацією економічних і господарських зв’язків і труднощами підрахунку валового національного продукту (ВНП), оскільки національні чинники виробництва кожної країни використовуються в багатьох інших країнах світу, основним показником сукупного обсягу винуску став валовий внутрішній продукт (ВВП).
2.