Система національних рахунків як нормативна база макроекономічного рахівництва

Формування нової економічної систему заснованої на ринкових відносинах, матеріалізація національних цілей через державну економічну політику потребують широкого використання системи макроекономічних показників.

Розрахунки макроекономічних показників та важливих пропорцій розширеного відтворення здійснюються на основі відповідних економічних моделей, що відображають річний економічний оборот на макрорівні. Вони є також важливим інструментом державного регулювання і прогнозування національної економіки. Країни з ринковою економікою, а також ті, що здійснюють перехід до ринкових відносин, як таку економічну модель використовують систему національних рахунків, що затверджена OOH і рекомендована для використання з метою забезпечення міжнародних зіставлень, порівнянь тощо.

Система національних рахунків (CHP) - це система взаємопов’язаних економічних показників, які відображають загальні й найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов’язані з виробництвом і споживанням.

CHP базується на відповідних методологічних принципах. Розглянемо, зокрема, ті її принципи, які впливають на методологію обчислення макроекономічних показників. Серед них основними методологічними принципами CHP є наступні:

1. Продуктивною є будь-яка економічна діяльність, котра приносить доход суб’єктам цієї діяльності. Тобто критерієм продуктивності праці с одержання доходу. Це стосується економічної діяльності як у сфері матеріального, так і нематеріального виробництва.

У марксистській теорії, на яку спиралася економічна практика соціалізму, застосовувався інший критерій. Продуктивною вважалася лише праця у сфері матеріального виробництва. Ця теорія покладена в основу іншої системи макроекономічного рахівництва, яка називається системою балансу народного господарства.

Згідно з CHP валовий продукт і сукупний доход створюють не тільки галузі матеріального виробництва, а й галузі нематеріального виробництва, такі як торгівля, житлово-комунальне господарство, фінансово-кредитні організації, органи державного управління, армія, наукові установи, освіта та ін.

2. В основі CHP лежить концепція про тотожність між витратами на виробництво сукупного продукту і доходом, одержаним від його продажу.

Це означає, що вартість продукту, з одного боку - це сума витрат факторів виробництва (праці, природних ресурсів, капіталу), з іншого боку - це сума доходів, одержаних власниками виробничих факторів. Отже, одна й та сама величина для виробників продукту є витратами, а для власників виробничих факторів - доходами. Тому витрати дорівнюють доходам. Такий стан свідчить про рівновагу в економічній системі.

Слід відзначити, що рівність між витратами і доходами досягається не завжди. Проте ринковий механізм постійно працює на вирівнювання витрат з доходами. В окремих випадках для досягнення цієї рівноваги в економічні процеси втручається держава. Проблема досягнення економічної рівноваги - одна з ключових проблем макроекономічної науки.

3. CHP виходить із того., що економіка знаходиться в постійному кругообігу, а кругообіг - де безперервний потік "витрати - доходи". Це означає, що витрати створюють доходи, а доходи є джерелом нових витрат, нові виграти створюють нові доходи. Цьому потоку немає ні початку, ні кінця.

Із цього випливає висновок: щоб збільшити доходи необхідно збільшити витрати, а щоб витрати зросли, потрібно одержати більше доходу. Це і є однією з головних проблем макроекономіки. Концепція господарського кругообігу розглядає, таким чином, виробництво, розподіл і перерозподіл продукту і доходу, формування національного багатства як різні, але взаємопов’язані аспекти процесу відтворення.

Особливістю методології CHP є також те, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва с додана вартість.

Повна вартість (валовий винуск) матеріальних благ і послуг, вироблених якою-небудь галуззю, групою виробників або економікою в цілому, включає, крім доданої вартості, також проміжне споживання.

Додана вартість характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в масштабах економіки в цілому. Слід підкреслити, що додана вартість як внесок кожного окремого виробника розглядається в CHP стосовно виробника, а не продукту.

Технічно макроекономічне рахівництво балується на запозиченому з бухгалтерського обліку принципі подвійного запису, згідно з яким CHP є взаємопов’язана сукупність двосторонніх рахунків (балансових таблиць), а кожний економічний показник (економічна операція) записується у дебеті одного рахунку й кредиті іншого, що кореспондує з ним. Тобто кожний рахунок сам по собі має вигляд балансової таблиці, одна сторона якої характеризує ресурси, а інша - їхнє використання.

Базовою одиницею обліку в CHP слугує так звана інституційна одиниця, під якою розуміють економічну одиницю, що характеризується єдністю поведінки й самостійністю у прийнятті рішень у сфері своєї основної діяльності. Інституційна одиниця веде повний набір бухгал­терської звітності й є юридичною особою. Поняття інституційної одиниці використовується у процесі аналізу балансів майна, формування й розподілу доходів і фінансових операцій.

Національна економіка в цілому визначається як сукупність усіх інсти- туційних одиниць - резидентів (економічних одиниць), що функціонують на даній території протягом тривалого часу (понад рік). Сюди також включаються територіальні анклави (посольства, наукові організації, військові бази в інших країнах) і виключаються екстериторіальні анклави (посольства, консульства інших країн, представництва міжнародних організацій).

Інституційні одиниці (домашні господарства, підприємства і органі­зації) є резидентами даної країни, якщо центр їхніх економічних інтересів пов’язаний з економічною територією даної країни. Поняття резидента не збігається з поняттям громадянства або національності Практично до резидентів даної країни належать особи, які проживають на території даної країни, за винятком осіб, що приїздять на відносно короткий строк (менше ніж рік).

Усі інституційні одиниці об’єднуються у сектори: підприємства, що виробляють товари й послуги, крім фінансових послуг (не фінансові підприємства); фінансові установи; державні установи; громадські й приватні організації, які обслуговують домашні господарства; домашні господарства; зовнішньоекономічні зв’язки.

Сектор "Підприємства” охоплює інституційні одиниці, основною функцією котрих є виробництво продуктів і не фінансових послуг для реалізації на ринку. До цього сектора включаються всі підприємства незалежно від форми власності.

Сектор "Фінансові установи" складається з інституційних одиниць, зайнятих фінансовими операціями на комерційній основі та операціями зі страхування незалежно від форми власності. Це - комерційні банки, кредитні товариства й асоціації, основною функцією яких є: винуск, придбання, зберігання й розподіл фінансових коштів; винуск цінних паперів; зберігання грошових коштів і надання кредитів підприємствам і домашнім господарствам.

Сектор "Державні установи" охоплює інституційні одиниці, що зайняті наданням неринкових послуг, призначених для колективного споживання, а також перерозподілом національного доходу й багатства. Це стосується всіх державних установ і організацій, що утримуються за рахунок державного бюджету. До цього сектора, зокрема, належать державні центральні, регіональні й місцеві банки, Ощадбанки, а також різні некомерційні громадські організації, котрі обслуговують населення, якщо вони фінансуються й контролюються державними установами.

Сектор "Громадські та приватні організації", що обслуговують домашні господарства, охоплює інституційні одиниці, котрі надають неринкові послуги для домашніх господарств, задовольняючи при цьому їхні як індивідуальні, так і колективні потреби.

Сектор "Домашні господарства" складають одиниці-резиденти, основною функцією яких є споживання, а також підприємницька діяль­ність з виробництва продуктів і послуг, яка не може бути відокремлена від домашнього господарства.

Сектор "Зовнішньоекономічні зв’язки" охоплює ті зарубіжні економічні одиниці, які здійснюють операції з резидентами даної країни.

Для вивчення процесів виробництва й балансу між ресурсами і використанням продуктів та послуг у CHP здійснюється групування за галузями. При розгляді виробництва використовується поняття закладу, що характеризується випуском однорідної продукції і послуг. Галузь визначається як група одиниць з однорідним виробництвом незалежно від інституційного статусу цих одиниць. На макроекономічному рівні виділяють дев’ять основних галузей, а також близько 100-та підгалузей з різним ступенем агрегування, що повністю відповідає міжнародній стандартній господарській класифікації.

Одним із базових понять у системі показників макроекономічного рахівництва є економічна операція, котра відображає групування елемен­тарних потоків за їхнім змістом. Економічні операції в CHP поділяються на тре групи: операції з продуктами й послугами, розподільчі й фінансові операції.

Операції з продуктами і послугами належать до виробництва, обміну й використання продуктів та послуг у галузях і секторах економіки, тобто вони відображають походження (виробництво та імпорт) і використання (проміжне й кінцеве споживання, формування основного капіталу і експорт) протягом відповідного періоду.

Розподільчі операції складаються з операцій, що показують розподіл і перерозподіл доходу, або доданої вартості, створеної виробниками, а також перерозподіл заощадження.

Фінансові операції стосуються змін фінансових акцизів і пасивів у різних секторах і галузях економіки.

Для характеристики діяльності кожної групи одиниць;, сукупної економіки загалом усі економічні операції в CH? подаються у вигляді рахунків. При цьому кожний рахунок належить до одного аспекту економічної діяльності Відповідно до подвійного запису, прийнятого в CHP, кожна економічна операція фіксується в рахунках у ресурсах та у використанні. Підсумки операцій на кожному боці рахунку балансуються за допомогою відповідного розрахунку або з використанням балансуючої статті.

Для економіки у цілому розробляють десять рахунків. Вони мають на меті відобразити матеріально-речову й вартісну структуру процесу відтворення на макроекономічному рівні. При цьому складаються такі рахунки: продуктів і послуг, виробництва, утворення доходів, розподілу доходів, використання доходів, капітальних витрат і фінансовий рахунок (для внутрішньої економіки), а також поточних операцій, капітальних витрат і фінансовий рахунок (для зовнішньоекономічних зв’язків).

Для кожного сектора внутрішньої економіки передбачається складання шести рахунків, а для окремих галузей - двох рахунків: рахунок виробництва і рахунок утворення доходів.

Рахунки, що розробляються у складі CHP, передбачають визначення багатьох економічних показників.

Рахунок продуктів і послуг, зокрема, характеризує загальні ресурси продуктів і послуг, включаючи й їх імпорт, а також напрями використання цих продуктів і послуг: проміжне й кінцеве споживання, валове нагромадження основних фондів, зміну запасів матеріальних оборотних фондів і експорт продуктів та послуг.

Рахунок виробництва призначається для визначення валового випуску, проміжного споживання і розміру доданої вартості.

Рахунки утворення, розподілу й використання доходів відображають розподільчі операції, безпосередньо пов’язані з процесом виробництва (утворення первинних доходів); операції, пов’язані з перерозподілом доходів через фінансово-кредитну систему, податкову систему, трансфертні платежі та ін., а також операції, пов’язані з використанням доходу, який спрямовується на кінцеве споживання і заощадження.

Рахунок капітальних витрат разом з фінансовим рахунком відображають потоки, що формують валове нагромадження, тобто потоки, що впливають на обсяг і структуру майна, потоки чистих кредитів і чистих боргів у всіх формах.

Рахунки зовнішньоекономічних зв’язків показують обсяги експортно- імпортних операцій, а також трансфертні й інвестиційні потоки.

Крім того, для кожного сектора й економіки в цілому складається баланс активів і пасивів на початок і кінець року. Він характеризує величину і структуру наявних ресурсів (не фінансових і фінансових активів), фінансових зобов’язань, а також вартість чистого власного капіталу. Зміна вартості чистого власного капіталу на кінець і на початок року дозволяє визначити збільшення або зменшення національного багатства.

У складі CHP є також зведена економічна таблиця й таблиця "витрати - винуск", які відображають взаємозв’язки між секторами, галузями, виробниками і споживачами, тобто економічний кругообіг на макрорівні.

Таким чином, CHP являє собою струнку систему з високим рівнем централізації внутрішньої структури й урахуванням усіх зв’язків між елементами на основі відповідної методології і принципу подвійного запису кожної економічної операції. Ці особливості CHP у поєднанні з відповідною організацією збору та обробки економічної інформації зумовлюють той факт, що дана система є важливим підґрунтям для проведення розрахунків основних макроекономічних показників і використання ц для регулювання економіки.

Створення CHP в Україні має велике значення як для здійснення макроекономічного аналізу на основі запровадження міжнародних стандартів, так і дія реалізації на практиці економічних методів управління процесом відтворення. Єдина система збору, підготовки, обробки та аналізу економічної інформації на основі запровадження універсального принципу бухгалтерського і фінансового обліку в масштабах усієї економіки є важливою передумовою макроекономічного регулювання.

Згідно з концепцією, затвердженою OOH у 1993 р., на початку 1995 р. Мінстат України завершив розробку національних рахунків України. Вони розроблені відповідно до Методології CHP і включають шість консолідованих рахунків. Це насамперед рахунок товарів та послуг, рахунки виробництва, утворення, розподілу і використання доходу і рахунок капіталу. Деякі з них, зокрема рахунки первинного і вторинного розподілу доходів та рахунок капіталу, розроблені частково через відсутність відповідної інформації. У зв’язку з відсутністю методології досі не розробляється фінансовий рахунок, що не дозволяє дати повністю характеристику руху фінансових активів, передусім капітальних трансфертів. Не всі операції зовнішньоекономічної діяльності враховуються українською статистикою, у зв’язку з чим неможливо об’єктивно оцінювати показники експорту і імпорту товарів та послуг, поточні операції зовнішньоекономічної діяльності взагалі та платіжного балансу України зокрема. Залишається відкритим питання щодо визначення чистого запозичення чи кредитування навіть у теоретичному плані. Розроблена класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) поки що не використовується в економічній практиці.

3.