Стабілізаційна політика держави
На сучасному етапі циклічність розвитку економіки існує, але зменшити висоту хвиль та амплітуду коливань — реально, на це спрямована державна політика стабілізації.
Політика стабілізації — це діяльність держави, спрямована на погашення коливань в економіці.
Цю діяльність держави ще називають антициклічним регулюванням, чи протидією коливанням кон’юнктури.Існує два типи політики стабілізації: стримування і експансія. Держава, залежно від того, на якій стадії циклу знаходиться національна економіка, застосовує ту чи іншу політику. Ці політики пов’язані з регулюванням сукупного попиту, із впливом на величину витрат, що здійснють учасники економічного життя. Основними інструментами макроекономічної стабілізації є:
1. Фіскальне (податково-бюджетне) регулювання, що дозволяє через стягування податків з підприємств і домогосподарств і виконання визначених бюджетних витрат здійснювати вплив на рівень ділової активності у країні.
2. Монетарне (кредитно-грошове) регулювання, що припускає вплив на стан національної економіки, рівень ділової активності за допомогою державного контролю над грошовим обігом у країні.
Держава для стабілізації економіки вдається й до інших важелів впливу. Це інструменти зовнішньоторговельного, валютного, прямого цінового регулювання, контроль за заробітною платою, проведення приватизації й ін.
Вибір пріоритетів у використанні тих чи інших інструментів стабілізації економіки залежить від багатьох обставин: особливостей національної економіки, гостроти економічних проблем, світогляду людей, що здійснюють державне регулювання, ступені інтегрованості національної економіки у світову економічну систему і т. п.
Політика стримування — це діяльність держави, спрямована на обмеження сукупного попиту. Вона застосовується тоді, коли економіки перебуває у стадії піку. У цей час в економіці накопичується інфляційний потенціал, відбувається нарощування попиту, виробники прагнуть розширити виробництво.
Але це розширення в кожен даний момент має свої межі, настає час, коли на експансію купівельних витрат виробник починає реагувати не збільшенням випуску, а підвищенням цін. І тут потрібні міри стримування, спрямовані на розрядку інфляційного потенціалу, охолодження економічної кон’юнктури. Очевидно, що у цьому випадку в хід ідуть міри, пов’язані з підвищенням податків; зменшенням бюджетних витрат держави; подорожчанням кредитів, тобто збільшення відсоткової ставки за рахунок: підвищення облікової ставки, продажу державних цінних паперів на відкритому ринку, підвищення норм обов’язкових банківських резервів і т. п. У сфері заробітної плати і тарифів відбувається зниження заробітної плати. Скорочуються державні інвестиції.Політика стримування може бути антиінфляційним засобом, але в той же час спроможна викликати загострення проблеми зайнятості.
Політика експансії — це діяльність держави, спрямована на розширення сукупного попиту. До таких заходів держава вдається тоді, коли економіка переживає стан спаду. Стимулюючи витрати, держава намагається «оживити» виробництво, збільшити рівень ділової активності. Активізації виробництва держава домагається шляхом зменшення податків, росту витрат державного бюджету. Зменшення ставок банківського відсотка за рахунок зниження облікової ставки, купівлі державних цінних паперів на відкритому ринку, зниження норм обов’язкових резервів, а також, зростання заробітної плати і прискорення використання інвестиційних програм.
Політика експансії створює передумови для економічного росту і зменшення безробіття, але разом з тим загрожує збільшенням цін.