Структура сукупного попиту. Фактори, які виливають на сножнвчнн попит, інвестиційний попит, попит держави та попит закордону

Національний обсяг виробництва і рівень цін визначаються взаємодією сукупного попиту (AD) та сукупної пропозиції (AS).

Сукупний попит є основною специфічною формою прояву суспільних потреб в умовах функціонування товарно-грошових відносин.

СУКУПНИЙ ПОПИТ (AD) - це величина обсягу продукції, яку готові купити макроекономічні суб’єкти за кожного можливого рівня цін (P).

AD - це заплановані витрати всіх макроекономічних суб’єктів.

Сукупний попит (AD) можна визначити за формулою розрахунку ВНП методом витрат:

де C - споживчий попит: платоспроможний попит домогосподарств на споживчі товари;

І - інвестиційний попит: попит підприємців на засоби виробництва для:

1) відновлення зношеного капіталу (амортизація);

2) збільшення реального капіталу.

G - попит держави на товари та послуги:

1) для виробництва суспільних благ;

2) для державних інвестицій.

NE - попит закордону, або попит на чистий експорт, за умови, що попит на імпорт входить у попередні три компоненти.

Одні компоненти сукупного попиту відносно стабільні, зокрема, споживчий попит та попит держави. Інвестиційний попит найбільш динамічна частина сукупного попиту, зміни якої пов’язані з коливаннями економічної активності. Визначимо основні фактори, які впливають на структурні компоненти сукупного попиту.

Фактори, які виливають на сножнвчнн ноннт

Споживчий попит (C) залежить від:

• Доходу домашніх господарств від участі у виробництві.

• Податків та трансфертних платежів

• Величини багатства домашніх господарств, тобто реальних грошо­вих залишків, які складаються з готівки, грошей на поточних рахунках та фінансових активів з фіксованими доходами (облігації тощо).

• Доходу від багатства домашніх господарств (процент, рента).

• Середньої та граничної схильності до споживання.

• Ступеня диференціації населення за доходами.

• Чисельності населення.

Дохід домашніх госнодарств (У), ^як правило, складається з двох частин: споживання (C) і заощадження (S).

В системі національних рахунків споживання поділяють на три категорії: споживання товарів довгострокового використання, коротко­строкового використання та споживання послуг.

До товарів довгострокового використання належать ті, строк викори­стання яких перевищує один рік (автомобілі, меблі, побутові прилади тощо).

Товари короткострокового використання споживаються протягом одного року (продукти харчування, одяг тощо).

Послуга - це компонент споживання, який не має уречевленої форми, його не можна накопичувати, бо процес виробництва і споживання у сфері послуг збігається у часі.

Дохід домашніх госнодарств є одним з основних факторів спожив­чого попиту.

На основі гіпотези абсолютного доходу, яку висунув Дж. М. Кейнс у роботі "Загальна теорія зайнятості, процента та грошей", споживання домашніх господарств залежить від абсолютної величини поточного доходу і зростає з його збільшенням, але не так швидко, як дохід ("основний психологічний закон").

Відповідно до "основного психологічного закону" функція споживання має вигляд:

де Co - автономне споживання, яке не залежить від поточного доходу ("споживчий кошик" відповідної групи населення: малозабезпечених, з середнім рівнем доходу, високозабезпечених);

с ’ - гранична схильність до споживання;

Y- дохід домашніх господарств.

Гранична схильність до споживання (c^,) - це частка приросту споживання (AC) у додатковій одиниці доходу (AY):

Середня схильність (норма) до споживання (с) - це частка споживання (C) у доході (Y):

Заощадження (S) - це неспожита частина доходу (Y).

1 - с’ = s’ - гранична схильність до заощадження. (3.6)

де Y- дохід домашніх господарств;

C- споживання;

S - заощадження.

Із зростанням доходу (Y) середня норма споживання (с) знижується і наближається до граничної схильності (норми) до споживання (с’).

Таким чином, розширення виробництва потенційно містить у собі можливість перевиробництва, бо зменшення середньої норми споживання (с) свідчить про те, що у зростаючому валовому внутрішньому продукті зменшується частка продукції, яку готові придбати домашні господарства.

Ступінь диференціації доходів населення істотно впливає на сукупний споживчий попит: чим рівномірніше розподіляється НД між домашніми господарствами, тим більша його частка йде на споживання. При значній диференціації доходів частка споживання у НД скорочується

Зображення функцій споживання (C) і заощадження (S) подано на графіку 3.1.

Графік 3.1. Функції споживання (C) та заощадження (S)

За класичною теорією процес формування заощаджень (S) залежить від двох основних факторів:

1. процентного доходу (процентної ставки, коли домашні господарства виступають у ролі кредитора або купують облігації).

Прихильники класичної теорії вважають, що чим більші розміри процентного доходу, тим більше вони будуть стимулювати домашні господарства до заощаджень;

2. величини доходу домашніх господарств

Графік. 3.2. Функція заощаджень за класичною теорією

За кейнсіанською теорією величина заощаджень (S) і крива зао­щаджень (SS) істотно не змінюються під впливом зміни процентної ставки (і): "...

Основним фактором, який істотно впливає на величину заощаджень (S), є рівень реального доходу домашніх господарств (Y), тому крива заощаджень (SS) зовсім не еластична відносно процентної ставки (і) і має вигляд (графік 3.3):

Графік 3.3. Функція заощаджень за кеннсіанською теорією

Інвестиційний попит

Інвестиції - економічні ресурси, що спрямовуються на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення і модернізацію виробничого потенціалу.

Під інвестиціями розуміють усі витрати, які безпосередньо сприяють збільшенню загальної величини капіталу в економічній системі.

Інвестиції складаються з двох основних компонентів:

1) інвестиції в основний капітал, тобто придбання новостворених капітальних благ, а саме: виробничого обладнання, будинків виробничого призначення тощо;

2) інвестиції в товарно-матеріальні запаси, які складаються з нагромаджених запасів сировини (комерційних товарно матеріальних запасів), призначених для використання у виробничому процесі, а також нереалізованих готових товарів.

Комерційні товарно-матеріальні занасн прийнято вважати основною складовою частиною загальної величини запасів капіталу в економічній системі. Вони необхідні для безпосереднього процесу виробництва, як і капітал у формі обладнання і виробничих споруд.

Інвестиції в основний капітал складаються з двох частин:

=> у відновлення основного капіталу (амортизація);

=> у розширення основного капіталу (збільшення реального капіталу).

Інвестиціями за економічним змістом не є витрати, пов’язані з прид­банням раніше використовуваних капітальних благ, нерухомого майна тощо. Угоди, пов’язані з придбанням раніше використовуваних капіталь­них благ, не збільшують загальної кількості капітальних благ в економічній системі, а є простими переказами активів з балансових рахунків одних макроекономічних суб’єктів іншим.

Підприємницький сектор постійно планує здійснення інвестицій як в основний капітал, так і в товарно-матеріальні запаси, але обсяг власних фінансових ресурсів у нього обмежений.

Здійснення інвестиційних проектів пов’язане з альтернативною вартістю інвестицій, тобто з нормою банківського процента (і).

Для того, щоб зробити правильний вибір, фінансові менеджери повин­ні оцінити потенційний прибуток від реалізації проектів та зіставити його з альтернативною вартістю одержання грошових коштів для здійснення інвестицій, тобто з нормою банківського процента (і).

При інших сталих умовах, чим нижча альтернативна вартість інве­стицій, тим вищий рівень запланованих інвестицій.

Графік занланованнх інвестицій

Будь-які зміни процентної ставки за інших сталих умов призводять до просування по кривій графіка запланованих інвестицій.

Графік 3.4 відображає класичну точку зору на функціональну залежність обсягу інвестицій (І) від ставки банківського процента (і) на рівні економічної системи в цілому.

Графік 3.4. Графік запланованих інвестицій (економіка в цілому)

За кейнсіанською теорією крива запланованих інвестицій значно менш еластична відносно величини процентної ставки (і) (див. графік 3.5).

Графік 3-5. Графік запланованих Інвестицій за кейнсіанською теорією

Фактори, які виливають на інвестиційний ноннт

Інвестиційний попит (І) залежить від:

• Обсягу виробництва.

• Витрат на капітал (вони визначаються податковою політикою та процентною ставкою).

• Кон’юнктурних коливань економіки.

• Стійкого зростання попиту на товари та послуги.

• Розвитку науково-технічного прогресу.

• Сподівань на майбутнє

Попит на інвестиції (І) - найбільш мінлива частина сукупного HOHHTy(AD)

Залежно від того, які фактори визначають обсяг попиту на інвестиції, вони поділяються на індуційовані та автономні.

Інвестиції називаються індуційованими, якщо причиною їх здійснення є стійке зростання попиту на товари та послуги в результаті зростання національного доходу.

Індуційовані інвестиції є функцією від приросту національного доходу. Коефіцієнт прирістної капіталоємкості називається акселератором (Ь).

Акселератор (Ь) - коефіцієнт, який показує, скільки одиниць додат­кового основною капіталу (Ko) необхідно для виробництва додаткової одиниці продукції (AY):

де K₀ - зростання основного капіталу під впливом індуційованих інвестицій.

Величину індуційованих інвестицій ( і:¹" ) можна визначити за фоомулою:

Якщо в поточному році розмір національного доходу скоротився порівняно з минулимто індуційовані інвестиції приймають

від’ємне значення. Це означає, що в результаті скорочення виробництва підприємці частково або повністю не відновлюють зношеного капіталу.

Обсяг від’ємних інвестицій не може бути більшим за розмір амортизації:

Інвестиції називаються автономними (I^а), коли вони здійснюються при фіксованому національному доході, тобто при незмінному сукупному попиті на блага.

Автономні інвестиції здійснюються в нову техніку, сприяючи підвищенню якості продукції, і стають умовою зростання національного доходу.

Якщо в умовах економічної рівноваги автономні інвестиції зростають на ∆∕^α, то для збереження рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією національний дохід (AY) повинен зростати на

тобто

де- мультиплікатор;

с ’ - гранична схильність до споживання

Xl^u- приріст автономних інвестицій.

Мультиплікатор Кеннса (автономних витрат), (т), показує, на скільки зростає рівноважний національний дохід при зростанні автономного попиту на одиницю (графік 3.6).

На графіку 3.6 подано зображення моделі мультиплікатора.

Графік 3.6. Модель мультиплікатора

де C - функція споживання;

C +1 - зростання сукупного попиту під дією автономних інвестицій; Qe- рівноважний обсяг виробництва;

Qf- потенційний обсяг виробництва.

де m > 1.

З графіка 3.6 видно, що відстань між паралельними лініями C та C + І, яка дорівнює ΔI, менша ніж різниця Q_f — Qe.

Дж. М. Кейнс розробляв теорію мультиплікатора в умовах, коли суспільство перебувало в стані глибокої кризи з високим рівнем безробіття і недовикористаними виробничими потужностями. Саме за цих умов проявляється ефект мультиплікатора. Зростання інвестицій під дією муль­типлікатора забезпечує більш повне використання наявних виробничих ресурсів, що приводить до зростання зайнятості та реального ВНП.

Якщо економіка перебуває в умовах високої кон’юнктури (в умовах повної зайнятості),- то результатом дії мультиплікатора буде підвищення цін та рівня інфляції, які викликані надлишковим попитом, при незмін­ному обсязі реального ВНП.

Попит держави

Державні вндаткн (G) при макроекономічному моделюванні сукуп­ного попиту (AD) розглядаються як екзогенна наперед задана величина, визначена Державним бюджетом країни. Тому функція попиту держави на ринку благ має вигляд:

G = const. (3.16)

Одним з елементів державних видатків є суспільні блага.

Суспільні блага - це товари та послуги суспільного використання (національна оборона, контроль за навколишнім середовищем, контроль за правопорядком та інші). Ці блага споживаються колективно усіма членами суспільства незалежно від того, платять вони за них чи ні, а витрати фінансуються із бюджета за рахунок податків.

Попит закордону

Попит закордону на блага певної країни залежить від співвідношення цін на вітчизняні і закордонні товари і обмінного курсу національних валют, тобто від реальних умов обміпу (θ).

Реальні умови обміну (θ) показують, скільки закордонних благ країна може отримати за одиницю своїх благ, і розраховуються за формулою

де P, P^iz - рівні цін відповідно в межах країни і за кордоном;

е — обмінний курс вітчизняної валюти. Зростання 9 означає, що реальні умови обміну поліпшуються, оскільки за одиницю вітчизняних благ можна отримати більше закордонних благ. Але для закордону це означає подорожчання товарів з даної країни, що призводить до скорочення експорту.

Функцію попиту закордону можна представити формулою

де Eo - величина експорту, автономна від q;

q - гранична схильність до експорту, яка характеризує реакцію експорту на зміни реальних умов обміну (θ).

2. Крива скупного nonιπv.4D

Графічно сукупний попит зображується кривою AD, яка має від’ємний нахил (див. графік 3.7)

Основною причиною від’ємного нахилу кривої AD є ефект нронознції грошей: зростання ціни за сталої номінальної пропозиції грошей робить гроші "дорогими" і відповідно низькими сукупні витрати.

Графік 3.7. Крива сукупного попиту (AD)

JXQ P- рівень цін;

Q - реальний обсяг виробництва.

Крива AD показує величину реальних витрат усіх макроекономічних суб’єктів для кожного рівня цін, коли інші умови не змінюються.

3. Цінові та нецінові фактори, що визначають сукупний ноннт

Цінові фактори, що визначають сукупний ноннт

• Ефект процентної ставки.

• Ефект багатства, або реальних касових залишків.

• Ефект імпортних закупівель.

Ефект процентної ставки

Підвищення рівня цін (P) спричиняє підвищення попиту на гроші, що при сталій пропозиції грошей робить їх дорожчими в кредитній системі, відповідно, ставка процента (і) зростає. Збільшення ставки процента (і) зменшує як інвестиційний попит, так і споживчий попит, що скорочує загальний рівень витрат в економіці.

P Її^м/Р U^> і ‰ AD U

Ефект багатства, або реальних касових залишків

При високому рівні цін реальна вартість (купівельна спроможність) накопичених фінансових активів, особливо з фіксованою грошовою вартістю (строкових рахунків або облігацій), зменшується - це означає, що населення реально стає біднішим, а тому можна очікувати скорочення споживчих витрат, і навпаки.

Ефект імпортних закупівель

При зростанні внутрішніх цін (за умов стабільності цін на імпорт) попит на вітчизняні товари та послуги скорочується і, відповідно, збільшується на імпортні товари та послуги. Експорт вітчизняних товарів та послуг також скорочується через погіршення реальних умов обміну для закордонних країн (за одну одиницю національної валюти країни- експортери тепер можуть купити менше благ).

Таким чином, сукупний попит на товари внутрішнього ринку скорочується.

Під дією цінових факторів сукупний попит змінюється за кривою AD.

Нецінові фактори, що визначають сукупний ноннт

• Зміни в споживчих витратах:

а) добробут населення;

б) очікування споживача;

в) заборгованість споживача;

г) податки.

• Зміни в інвестиційних витратах'.

а) процентні ставки, зміна яких викликана, наприклад, змінами грошової маси в країні, а не зміною цін;

б) очікувані прибутки від інвестицій;

в) податки з підприємств;

г) технологія виробництва;

д) надлишкові потужності.

• Змінну витратах на чистий експорт:

а) національний дохід у закордонних країнах;

б) валютні курси.

• Змінив державша витратах.

Під дією нецінових факторів крива сукупного попиту (AD) (графік 3.8) перемішується:

Графік 3.8. Випив нецінових факторів на кришу сукупного попиту (AD)

4.