Суспільний добробут

В умовах переходу економіки до ринкового регулювання гос­подарської діяльності важливого значення набуває досягнення зростання суспільного добробуту. Забезпечення зростання доб­робуту населення головним чином полягає у задоволенні потреб, які кількісно зростають та якісно змінюються.

Оскільки головна мета «політики добробуту» — це поліпшен­ня якості життя населення, то фундаментом суспільного добро­буту є соціальна захищеність громадян. Саме якість життя є го­ловним показником суспільного добробуту. Одним із яскравих представників теорії суспільного добробуту визнано американсь­кого вченого А. Маслоу, автора загальновідомої ієрархії потреб (піраміди потреб Маслоу). Відповідно до цього підходу будь-яка людина прагне до свого розвитку, діючи згідно зі своїми можли­востями та потребами. Сутність ідеї А. Маслоу в тому, що най­вищі потреби не можуть виявитися та реалізуватися, якщо примі­тивніші не були попередньо задоволені.

Ж. Годфруа до класичної піраміди додав когнітивні та естети­чні потреби (необхідність у злагодженості, справедливості, красі, симетрії), розташувавши їх перед потребою у самореалізації.

Доволі відомими є й двофакторна модель потреб Ф. Герцбер- га, у якій усі потреби зумовлюються факторами мотивації та під­тримки, і трирівнева модель потреб «існування — взаємовідно­сини — зростання» К. Алдерфера. Перелік та класифікація усіх потреб людини — річ надзвичайно складна, оскільки вихідні (пе­рвинні) потреби трансформуються у безліч похідних. Саме тому швейцарський психолог К. Левін і назвав їх квазіпотребами.

Усе це свідчить про те, що досягнення добробуту виявляється через реалізацію потреб людини. А наявні доповнення базової піраміди А. Маслоу переконують у тому, що з розвитком суспі­льства з’являється необхідність у задоволенні дедалі більших по­треб, які і знаходять своє відображення у різних моделях ієрар­хій.

Одним з важливих завдань сучасної соціально-економічної макростатистики як в Україні, так і за кордоном є вдосконалю­вання показників добробуту населення. Складність завдання по­лягає в багатоаспектності категорії добробуту, що включає дохо­ди населення й споживання, зайнятість і безробіття, житлові умови, майно домашніх господарств, забезпеченість населення соціально-культурними послугами тощо. У сучасній статистиці для характеристики рівня життя й добробуту населення, як пра­вило, використовується система показників, що відбивають окремі аспекти даної категорії. Наприкінці 2002 р. Статистичний комітет Співдружності Незалежних Держав опублікував систему індикаторів для оцінки рівня життя населення в країнах СНД. Ця система має такий вигляд:

1. Інтегральні показники рівня життя:

1.1. Макроекономічні показники:

• реальні використовувані доходи населення;

• реальні скореговані доходи населення;

• витрати на кінцеве споживання домашніх господарств;

• фактичне кінцеве споживання домашніх господарств;

• середньомісячна заробітна плата (номінальна й реальна).

1.2. Демографічні показники:

• динаміка чисельності постійного населення;

• очікувана тривалість життя;

• рівень смертності немовлят, дитячої і материнської смертності;

• рівень освіти населення.

1.3. Показники економічної активності населення:

• рівень економічної активності населення;

• співвідношення зайнятих в економіці й загальної чисельності населення;

• рівень безробіття.

1.4. Показники пенсійного забезпечення населення:

• чисельність пенсіонерів (усього, у тому числі за віком);

• суми призначених місячних пенсій (усього, у тому числі за віком);

• середній розмір призначених місячних пенсій за віком і мі­німальний розмір пенсій.

2. Показники матеріальної забезпеченості населення

2.1. Доходи домашніх господарств:

• сукупні й грошові номінальні й реальні доходи домашніх го­сподарств (загальні й використовувані);

• купівельна спроможність доходів;

• індекс споживчих цін.

2.2. Нерівність у розподілі доходів між окремими групами на­селення:

• децильний коефіцієнт диференціації доходів населення;

• коефіцієнт концентрації доходів (індекс Джині);

• коефіцієнт фондів;

• розподіл доходів по квантильних групах населення.

2.3. Показники бідності населення:

• величина прожиткового мінімуму;

• межа бідності;

• межа крайньої бідності;

• показники масштабу бідності (первинна бідність, вторинна бідність, дефіцит грошового доходу бідного населення, гострота й глибина бідності).

3. Особисте споживання (рівень і структура):

• вартість мінімального продовольчого «кошика»;

• динаміка й структура споживчих витрат населення в поточ­них і порівнянних цінах;

• частка витрат на харчування у використовуваних доходах і споживчих витратах;

• середньодушове споживання основних продуктів харчуван­ня, у тому числі в перерахуванні на дорослого споживача;

• калорійність і склад харчових речовин мінімального продо­вольчого «кошика».

4. Житлові умови населення:

• забезпеченість населення житлом (загальна й житлова пло­ща у розрахунку на одного жителя країни);

• частка витрат на оплату житла у споживчих витратах насе­лення.

5. Соціальна напруженість:

• коефіцієнт злочинності.

Одним із кількісних показників, який використовується для фінансової оцінки суспільного добробуту, є вартість життя. Він визначається індексом життя, який фіксує набір споживчих благ — «споживчий кошик». Цей кошик визнається за мініма­льний прожитковий мінімум. Під величиною прожиткового мінімуму розуміють показник абсолютного вимірника низьких доходів населення, які забезпечують споживання основних благ та послуг на мінімально допустимому рівні. На сьогодні діючий прожитковий мінімум в Україні складає 358,49 грн.

Ще одним показником, який стосується суспільного добробу­ту, є рівень оплати праці (табл. 2.4). Сьогодні питома вага заробі­тної плати у доходах населення України становить менше за по­ловину. Тому можна говорити, що оплата праці не є основною мотивацію у формуванні доходів населення. Особливо низький рівень оплати праці залишається у галузях соціальної сфери та в науці, хоч якісний показник, тобто кваліфікація зайнятих, дуже високий. Головна причина такої невідповідності полягає не в за­лежності рівня оплати праці від її кількості та якості, а в залеж­ності від фінансово-економічного стану підприємства, установи та організації.

Таблиця 2.4

СЕРЕДНЬОМІСЯЧНА НОМІНАЛЬНА ТА РЕАЛЬНА ЗАРОБІТНА ПЛАТА

На рівень життя населення безпосередньо впливає такий пока­зник, як його реальні доходи (грошові та сукупні) у співвідно­шенні зі споживчими цінами. Доходи визначають можливості по­точного споживання, а споживання товарів і послуг — один із важливих компонентів рівня життя.

Аналіз реальних доходів населення ускладнюється перш за все тим, що офіційна статистика не дає реальної оцінки цього фі­нансового показника, який є головним при оцінці суспільного добробуту, оскільки не враховує отриманих доходів у тіньовому секторі економіки. Оцінити доходи у тіньовому секторі можна непрямим методом на основі видатків населення на споживання.

5.