Суть і види фіскальної політики. Дискреційна фіскальна політика

Фіскальна або бюджетно-податкова політика - це вплив уряду на сукупний попит та сукупне пропонування через зміну обсягу та структури державних видатків і системи оподаткування з метою подолання згубних наслідків циклічних коливань.

В залежності від фази ділового циклу засобами фіскальної політики мож­на прискорювати або гальмувати розвиток економіки, щоб уникнути таких негативних наслідків як безробіття, яке швидко зростає у періоди спаду та депресії, та інфляція, яка прискорюється у період пожвавлення та швидкого піднесення економіки. Задля цього у період кризи проводиться стимулювальна фіскальна політика, яку називають фіскальною експансі­єю, а в періоди економічного буму - стримувальна фіскальна політика, яку називають фіскальною рестрикцією.

Головними засобами впливу на сукупний попит через державний бюджет є державні закупівлі, трансферти та податки. В залежності від того, яким чи­ном використовує уряд ці важелі (інструменти) розрізняють дискреційну та недискреційну (автоматичну) фіскальну політику.

Дискреційна фіскальна політика - це цілеспрямований вплив на сукупний попит через законодавчу зміну обсягу видатків з бюджету та режиму оподаткування з метою регулювання реальних обсягів виробництва і зайнятості та контролю за розвитком інфляції.

У періоди криз уряд збільшує державні видатки, реалізуючи програми громадських робіт, котрі дозволяють створити додаткові робочі місця для безробітних, та збільшуючи трансфертні платежі на допомогу безробітним, а також зменшує податковий тиск на населення. Всі ці заходи сповільнюють падіння сукупного попиту і зменшують глибину згортання виробництва.

У періоди економічного буму уряд, навпаки, скорочує свої видатки та свідомо підвищує ставки оподаткування, тим самим скорочуючи сукупний попит; пристосовуючись до цього скорочення, підприємці згортають обсяги виробництва.

Недискреційна фіскальна політика - це природне пристосу­вання економіки до фаз економічного циклу через дію автоматичних ста­білізаторів, роль яких виконують прогресивна система оподаткування та соціальні трансферти, котрі автоматично змінюють свою величину зі змі­ною загальної ділової активності.

Розглянемо детальніше вплив дискреційної фіскальної політики на обсяги випуску і відновлення рівноваги в економічній системі за допомогою кейнсі- анської моделі „видатки - випуск“ (рис. 10.1).

Припустимо, що економіка перебуває в стані депресії, іс­нує ВВП - розрив (ΔT), оскі­льки рівновага у приватній економіці встановилась на рівні у той час як потенційний рівень реального виробництва відповідаєЗ метою подо­лання спаду уряд розробляє програми громадських робіт. Наприклад, планує розпочати будівництво нової автомагіст­ралі, реконструкцію порту, ме­ліоративні роботи чи поліп­шення благоустрою міст.

Реалізація подібних програм

Рис. 10.1. Вплив державних видатків на рівноважний обсяг випуску

потребує значних додаткових коштів. Тому уряд вносить поправки до держа­вного бюджету щодо збільшення видатків, пропозиції обговорюються і за-

тверджуються законодавчим органом країни.

Державні видатки (G) носять характер автономних запланованих вида­

тків. Приєднання державних замовлень як додаткових видатків з бюджету до сукупного попиту перемішує функцію сукупних видатків вгору (рис. 10.1) - від

Якщо відомі величини ВВП - розриву та граничної схильності до спожи­вання, то нескладно визначити, скільки додаткових коштів потрібно виділити з державного бюджету, щоб цілком подолати наслідки депресії, враховуючи, що державні видатки, як і інші автономні видатки, теж викликають ефект му-

льтиплікатора:

Наприклад, щоб досягти повної зайнятості і вийти на потенційний рівень ВВП, треба ліквідувати ВВП - розрив, який дорівнює ΔK = -100 млрд.

Цей інструмент держава може застосувати і у випадку буму, тільки з про­тилежним спрямуванням. Уряд може знизити рівень своїх видатків, скороти­ти або припинити громадські роботи, оскільки безробіття, породжене спадом виробництва, буде переборене, вся вільна робоча сила буде втягнута у прива­тну економіку і зайнята на діючих державних підприємствах. Зменшаться і виплати допомоги по безробіттю з державного бюджету.

Державні видатки є інструментом прямої дії і потужного впливу на еко­номіку. Але досягнення цього впливу потребує значного часу, адже додаткові видатки з бюджету обговорюються урядом, узгоджуються з парламентом і законодавчо затверджуються, тому часто заходи, котрі реалізують урядові програми боротьби з депресією і безробіттям через державний бюджет, запі­знюються.

Другий інструмент дискреційної фіскальної політики - податки - діє опосередковано, причому різні види податків по-різному впливають на зміну сукупного доходу. Зміна структури або ставок оподаткування також вимагає тривалих дебатів у вищому законодавчому органі, оскільки зачіпає інтереси широких верств населення, у тому числі й підприємницького сектора. Сукуп­ний попит, а відповідно і рівноважний обсяг випуску, можуть збільшитись або зменшитись, в залежності від того, як саме зміниться податкова система. Величина реального впливу податків невизначена, однак теоретично можна точно обчислити, як зі зміною податків зміниться рівноважний обсяг вироб­ництва.

Як ми вже з'ясували, податки є основним джерелом доходів держави у бі­льшості країн світу, вони дають кошти, потрібні для виконання державою її функцій.

Вплив податкової системи суперечливий. З одного боку, участь держави у розподілі національного доходу посилює соціальну спрямованість її політики, а з іншого - зменшує інвестиційний потенціал приватного сектора економіки.

Оскільки стягнення податків у бюджет поєднується з виплатами трансфе­ртів на соціальні потреби, то у моделі фіскальної політики враховуються чи­сті податки (Т) - різниця між сумами податків і соціальних виплат (T = T_g — Tr). У моделі ми припускаємо, що податки впливають на особис­тий доход домогосподарств і зміна чистих податків спричиняє зміщення кри­вої споживання.

Однак різні види податків по-різному впливають на функцію споживчих видатків. Для спрощення аналізу спочатку розглянемо вплив так званих акорд­них податків, які також називають автономними чистими податками. Це податки, які встановлюються урядом у сумі, незалежно від рівня доходів. При­кладом можуть слугувати податок на особисте майно або земельний податок.

Початкове введення автономних податків зменшує використовуваний до­ход на суму чистого податку, тоді Y_d = Y — T, де T - чисті автономні пода­тки. Отже, за кожного рівня сукупного доходу споживчі видатки зменшуються на одну й ту саму величину у відповідності з граничною схильністю до споживання. Без податків функція споживання мала вигляд а приріст споживання визначався якЗ введенням

акордного податку T функція споживання набуває вигляду

зміни у споживанні визначатимуться як

Оскільки функція сукупних видатків базується на функції споживання, то введення податків зменшує відповідно і величину всіх сукупних видатків. Зміна податків, як і зміна будь-яких автономних видатків, супроводжується мультиплікативним ефектом.

З підвищенням автономних податків величина доходу зменшується, і на­впаки. Якщо зміни рівноважного доходу обумовлені змінами у споживанні внаслідок введення податку, то вплив зміни податків на зменшення або при­ріст реального обсягу виробництва можна визначити наступним чином:

Знак „мінус“ у цьому та інших податкових мультиплікаторах означає наяв­ність оберненої залежності між зміною податків та зміною обсягу національ­ного виробництва. З врахуванням того, щомультиплікатор авто­

номних податків може бути представлений як:

Вираз (10.3) - це альтернативне визначення мультиплікатора податків через граничну схильність до заощадження.

Графічна модель впливу автономних податків на обсяг реального ВВП представлена на рис. 10.2. Початкова рівновага до введення податку відпові­дає точці Еі. В результаті встановлення податку в сумі T крива споживчих,

Рис. 10.2. Вплив автономних податків на рівноважний обсяг випуску

а відповідно і крива сукуп­них видатків, зміщується вниз паралельно до почат­кової (AE₁ → AE₂ ). Рів­новага переміщується у точ­ку Е2 за нижчого реального

* обсягу виробництва ∑₂ • Кут нахилу функції сукуп­них видатків при цьому не змінюється, оскільки не­змінною залишається вели­чина граничної схильності до споживання.

Простий приклад пока­зує, що регулюючий ефект автономних податків зале­

жить не тільки від їх величини, але й від величини граничної схильності до споживання. Наприклад, сума автономних податків збільшилась на 100 млн. грн., гранична схильність до споживання C = 0,6. Величина споживання ско­ротиться: — ΔC = C ■ ΔT = 0,6?100 = - 60 млн. грн. Тоді рівноважний доход

грн. Але якщо за тієї ж величини податків гранична схильність до споживан­ня підвищиться до _,., то споживання скоротиться на більшу величину:

лн. грн. Відповідно зменшиться спожив­чий і весь сукупний попит, а сукупний доход врівноважиться, скоротившись на 300 млн. грн. [ ΔY = -(0,75∕0,25)?100= - 300]. Якщо ж держава зменшить податковий тиск на 100 млн. грн., процес піде у протилежному напрямку: су­купний доход зазбільшиться на 150 млн., а за- на 300 млн.

грн. Таким чином, приклад показує, що чим вища гранична схильність до споживання, тим суттєвішим буде вплив податкових змін.

Якщо будуть введені додаткові автономні податки, то навіть за незмінно­го запланованого інвестиційного попиту можна впевнено стверджувати, що обсяг випуску продукції і рівень доходів також скоротяться, оскільки зни­зиться споживчий попит. Тут причиною скорочення випуску продукції є зме­ншення рівня споживчих видатків.

Тепер подивимось, яким буде результат дискреційної фіскальної політи­ки, якщо державний бюджет збалансований, тобто державні закупівлі і ав­тономні податки змінюються односпрямовано і на одну й ту саму величину. Таку політику одночасного застосування обох її інструментів називають комбінованою. Припустимо, що уряд збільшує свої видатки і автономні по­датки на 100 млн. грн. Можна подумати, що коли держава виділить з бюдже­ту 100 млн. грн. і одночасно податками забере у населення 100 млн. грн., то ефект її впливу буде нульовим. Але цей висновок помилковий. Проаналізує­мо цю ситуацію.

1 — c

Збільшення державних видатків дає приріст випуску на 400 одиниць, а збільшення податків дає зменшення випуску на 300 одиниць, тому що видат­ки збільшують сукупний попит на 100, а податки зменшують його тільки на 75 одиниць. Отже, спільний ефект дасть приріст сукупного випуску на 100 одиниць:

Таким чином, особливий варіант фіскальної політики, коли бюджет зба­лансований (оскільки податки і видатки збільшуються або зменшуються на однакову величину), має своїм результатом збільшення (зменшення) випуску на ту ж величину. Звідси робимо висновок, що у випадку, коли інвестиційні видатки залишаються незмінними, мультиплікатор збалансованого бю­джету дорівнює одиниці:

Іншими словами, обсяг випуску при збалансованому бюджеті буде зміню­ватись на величину, що дорівнює зміні урядових видатків або податків: ΔY = ΔG = ΔT. Це, власне, означає, що мультиплікативний ефект відсут­ній, а прагнення уряду до збалансованого бюджету суттєво знижує ефекти­вність фіскальної політики, тобто результативність її впливу на обсяги виро­бництва і зайнятості.

Тепер розглянемо більш реалістичний варіант дискреційної податкової політики із застосуванням пропорційних податків. На відміну від акордних, пропорційні податки встановлюються як ставка у процентах від рівня дохо­дів. Об'єктом оподаткування є прибутки фірм і доходи населення. При вста-

новленні ставки податку (t) загальна сума чистих податків обчислюється як T = t • У. Величина використовуваного доходу тоді становитиме: Y_d = Y — t ∙ Y = (1 — t) ∙ Y. Для спрощення аналізу розглядаємо вплив подат­

ків, які сплачують домогосподарства. За кожного даного рівня випуску змі­на ставки оподаткування змінює вели­чину використовуваного доходу домо- господарств, а це в свою чергу викли­кає зміну рівня споживчих видатків і сукупного попиту, що в кінцевому ре­зультаті змінює рівноважний обсяг виробництва. З врахуванням ставки податку функція споживання набуває вигляду:.

Рівняння показує, що гранична

Рис. 10.3. Вплив пропорційного схильність до споживання (як відно-

^{податку} >ш функцію смжмшшя шення приросту споживання до при­

росту доходу) зменшується на (1 — t). На графічній моделі (рис. 10.3) змен-

шення граничної схильності до споживання означає зміну кута нахилу кривої споживчих видатків. Крива C₁ відображає ситуацію, коли ставка податку

споживання, коли введена ста- ставка пропорційного податку, тим нижча величина показника граничної схильності до спо­живання.

Оскільки функція сукупно­го попиту будується на основі кривої споживчих видатків, то зміна кута нахилу кривої суку­пних видатків зменшує рівно­важний реальний обсяг вироб­ництва (рис. 10.4). Підвищення податкової ставки спричиняє переміщення рівноваги з точки Е₁ у точку E₂. Падіння випуску і доходів є результатом скорочення вели­чини споживчого попиту внаслідок введення пропорційних податків. Графік показує, що введення пропорційного податку також викликає мультиплікати- вний ефект. Однак величина мультиплікатора модифікується новим значен­ням граничної схильності до споживання. З врахуванням того, що тепер формула мультиплікатора пропорційних податків, який часто називають податковим мультиплікатором, буде мати вигляд:

Рис. 10.4. Вплив пропорційного податку на зміну рівноважного обсягу виробництва

Рівняння (10.5) показує, що введення або зміна ставки податку змінює граничну схильність до споживання, відповідно і величину мультиплікатора. Чим вища гранична ставка податку, тим меншим буде значення мультипліка­тора, а отже і меншим буде вплив коливань сукупного попиту на зміну рівно­важного обсягу виробництва і доходу. В цьому можна переконатись, увівши числові значення:

Це пояснюється тим фактом, що з введенням пропорційних податків під­вищення рівня доходу супроводжується все більшою сумою вилучення пода­тків, тому зміни у рівні споживчого попиту будуть незначні, відповідно за високої ставки податку величина мультиплікатора також невелика.

Якщо встановлюються і автономні, і пропорційні податки, то функція по­датків набуває вигляду:- автономні податки. Відпові­

дно модифікуються функція споживання: формула мультиплікатора податків:

Величина цього мультиплікатора буде ще меншою. Скориставшись попе­реднім прикладом, можемо у цьому переконатись:

Таким чином, аналіз показує, що податки - менш ефективний інструмент фіскальної політики, ніж зміна обсягів і структури державних видатків.

У відкритій економіці вплив зовнішньоекономічного сектора також змі­нює величину граничної схильності до споживання вітчизняних товарів і від­повідно зменшує величину мультиплікатора. Якщо введемо в формулу муль­типлікатора пропорційних податків ще й граничну схильність до імпортуван­ня (Z ), то формула складного мультиплікатора попиту у відкритій змі­шаній економіці прийме вигляд:

У сучасній змішаній економіці обсяги імпорту і подоходні податки стали відігравати значно більшу роль, ніж раніше. Зростання імпорту і податків, зменшивши величину мультиплікатора, значно притупило, на думку багатьох економістів, сприйняття економічною системою незначних коливань сукуп­ного попиту. Чутливість економіки до фіскальної політики дискреційного ха­рактеру стала меншою, ніж вважав Дж. М. Кейнс.

10.2.