Автоматичні стабілізатори і обмеження фіскальної політики

Державний сектор і система оподаткування впливають на розвиток еко­номіки, навіть якщо уряд не буде змінювати у законодавчому порядку рівень державних видатків і ставки подоходного податку.

Головними автоматичними стабілізаторами є допомога по безробіттю і пропорційний подоходний податок. Означені механізми здатні автоматично стабілізувати випуск продукції насамперед тому, що зменшують величину мультиплікатора. Тим самим вони пом’якшують наслідки зрушень у сукуп­ному попиті, допомагають уникнути значних коливань ділового циклу.

Як діють автоматичні стабілізатори у період рецесії? Наприклад, через поширення песимістичних настроїв серед інвесторів інвестиційний попит зменшився. Як ми знаємо з попереднього аналізу, включається мультипліка- тивний ефект і рівноважний рівень доходу може стрімко впасти. Проте роз­мір скорочення сукупних доходів залежить від величини податкової ставки. Саме існування пропорційної ставки податку на доходи зменшує мультиплі­катор, а це означає, що сукупний попит буде спадати в меншій мірі, відповід­но і скорочення випуску продукції буде меншим.

Крім того, стрімкість падіння споживчого попиту зменшиться ще і тому, що автоматично збільшується сума допомоги по безробіттю. Чимало робіт­ників, які опинились без роботи, не так різко зменшують свої споживчі вида­тки, тому що отримують цю допомогу. Отже, доходи домогосподарств та їх споживання стабілізовані соціальними трансфертами.

Під час піднесення економіки, коли інвестиції зростають, автоматичні стабілізатори діють у протилежному напрямку, гальмуючи зростання сукуп­ного попиту.

Автоматичні стабілізатори мають суттєві переваги перед дискреційною політикою, тому що включаються відразу, як тільки в економіці проявиться найменше коливання. Для цього не потрібно приймати спеціальні рішення про зміну тих чи інших параметрів фіскальної політики. Вони діють м'яко, тому лише згладжують коливання обсягу ВВП в обох напрямках.

Західні економісти вважають, що завдяки автоматичним стабілізаторам прояви економічного циклу після другої світової війни змінились. Економічні спади стали менш глибокими і тривалими. Раніше податкові ставки були ни­зькими, а допомога по безробіттю була або дуже мала, або зовсім відсутня. Поява автоматичних стабілізаторів зробила економічні цикли розмитими і не такими катастрофічними як Велика депресія 1929-33 рр. Проте цілком лікві­дувати циклічні коливання, незважаючи на досить активне використання державами заходів фіскальної політики, досі не вдавалось жодному урядові.

Чому ж фіскальна політика не може постійно утримувати випуск продук­ції на рівні повної зайнятості? Головною причиною вважають повільність дії заходів фіскальної політики і невизначеність їїрезультатів. Ніхто не мо­же точно спрогнозувати, наскільки дієвим виявиться вплив того чи іншого заходу, і коли саме потрібно вдаватися до тих чи інших заходів.

Другою причиною є складність прогнозування економічної кон’юнктури, - ніхто з вчених чи практиків не може точно визначити, коли починається спад виробництва, наскільки тривалим і глибоким він буде. За­ходи дискреційної експансіоністської фіскальної політики потребують вели­ких коштів, зміни структури бюджету, ломки податкової системи - все це вимагає від уряду певної обережності.

У 1973 р. країни ОПЕК несподівано різко підвищили ціни на нафту. Наф­товий шок міг стати причиною економічного спаду. Оскільки подібного шоку раніше не траплялось, ніхто не брався точно передбачити наслідки його впливу на економіку. Було незрозуміло, що потрібно робити. Тим більше, що навіть через півроку від стрибка цін зростання рівня безробіття в економіці США практично не спостерігалось. За макропоказниками спад почав прояв­лятися у листопаді 1974 р. Проте невизначеність була настільки значною, що на конференції економістів у Білому домі в кінці 1974 р. лише декілька з них наважились відзначити факт: економіка стоїть на порозі спаду. Було незрозу­міло, яким тривалим і наскільки глибоким він буде. Отже, неясно, в якому напрямку впливати на економіку. Одні стверджували, що спад буде корот­ким, тому немає потреби знижувати податки, інші наполягали на суттєвому зменшенні податкового тиску, щоб сповільнити падіння виробництва^[34].

Посилює невизначеність ще одне джерело - у кожний даний момент важко визначити реальну величину мультиплікатора, тому наразі невідо­мо, скільки коштів потрібно додатково спрямувати в економіку. Зазвичай му­льтиплікатор зниження податків складає близько 2. Але точна його величина (більше чи менше), конче потрібна для з’ясування, наскільки ж знизити пода­тки, щоб ліквідувати ВВП-розрив, невідома. Зменшувати їх поступово немо­жливо, тому що пристосування підприємницького сектора і населення до но­вого порядку також потребує певного часу. Фірмам потрібно перерахувати, які нові суми вираховувати із зарплати робітників, робітники не відразу по­чнуть купувати більше товарів, а тому фірми не відразу виявлять, що попит зростає. А коли попит почне зростати, то у фірм може виявитись надлишок запасів, які нагромадились за час падіння виробництва у попередній період, тому виробництво не відразу почне розширюватись і притягувати додаткових робітників. Лише через деякий період, коли попит стане усталено високим, фірми почнуть збільшувати випуск, а безробіття почне зменшуватись.

Невизначеність результатів і сповільненість дії породжують сумніви в ефективності заходів фіскальної політики. В ситуації спаду 1973-75 рр. усві­домлення того, що саме потрібно зробити прийшло лише на початку 1975 р., - тоді почали діяти дуже енергійно. Конгрес США менш ніж за два місяці розробив програму податкових знижок, і вже до березня кожному були розі­слані чеки з відповідною сумою - для того, щоб прискорити розширення ма­сового попиту, не чекаючи, доки фірми зроблять перерахунки. Безробітні теж швидко отримали свої виплати по безробіттю і могли збільшити поточні ви­датки. Такі енергійні дії уряду США допомогли американській економіці швидше вийти з кризового стану. Вважають, що у даному випадку фіскальна політика уряду США була ефективною. Подібну схему застосували і в 1982 р., коли економіка знову почала переживати спад, - це сприяло швидкому пі- слякризовому піднесенню.^[35]

У моделі „видатки - випуск“ ми аналізували дію фіскальної політики за умови фіксованого рівня цін і незмінності процентних ставок. Якщо ж при­йняти до уваги їх коливання, як це відбувається в реальному житті, то вплив бюджетно-податкових заходів уряду виявиться значно меншим і ще більш невизначеним.

Коли держава, намагаючись сповільнити падіння виробництва, збільшує свої замовлення, і фірми починають розширювати попит на кредитні ресурси, підвищуються процентні ставки за кредит, як у номінальному так і в реаль­ному виразі. У відповідь фірми починають брати менше кредитів, тому пла­нові інвестиції знижуються. Таке скорочення рівня реальних інвестицій, ви­кликане приростом обсягу державних закупівель, називають „ефектом ви- тіснення“. Ефект витіснення державними видатками реальних інвестицій обмежує розширення реального обсягу виробництва. Мультиплікатор держа­вних видатків гаситься ефектом витіснення, крива сукупних видатків зміщу­ється вгору значно менше, ніж можна було очікувати згідно з теоретичною моделлю впливу державних видатків.

У розширеній трактовці ефект витіснення відмічають і за умови зниження податкових ставок, і в разі збільшення трансфертних платежів. Ці заходи уряду сприяють зростанню сукупного попиту, вони перш за все збільшують номіна­льний національний доход. Підвищується попит на гроші, що штовхає процен­тні ставки вгору і скорочує обсяги реальних планових інвестицій. Потенційно всі компоненти сукупних видатків зазнають „витіснення“, тому що у більш тривалій перспективі експансіоністська фіскальна політика викликає також і підвищення цін. У такому випадку можливе зниження реального споживання, тому що знижується реальна купівельна спроможність грошей. Крім того, мо­же відбуватися скорочення реального чистого експорту, тому що підвищення цін робить вітчизняні товари дорожчими для іноземних покупців, тоді як іно­земні товари для вітчизняних покупців стають відносно дешевшими.

Таким чином, експансіоністська фіскальна політика не всесильна. У реа­льному житті існує багато чинників, які знижують кінцеві результати бюдже­тно-податкових зусиль уряду, спрямованих на подолання рецесії.

Стримувальна політика має дзеркальні наслідки. Зменшення обсягу дер­жавних закупівель або збільшення чистих податків веде до зниження націо­нального доходу, що спричиняє зниження процентних ставок. Це в свою чер­гу збільшує реальні планові інвестиції, що частково пом'якшує обмежувальні наслідки рестрикційної фіскальної політики. Деякі вчені називають цю тен­денцію „ефектом наповнення'.

Критики фіскальної політики стверджують, що на довгострокових часо­вих інтервалах експансіоністська фіскальна політика не змінює рівноважний обсяг реального випуску, але змінює рівноважні значення реальної і номіна­льної ставок проценту, а також обсяги реальних планових інвестицій. Рівень ставок підвищується, а рівень приватних планових інвестицій знижується.

У 1980-х рр., коли фіскальна політика у багатьох країнах світу стала осно­вним засобом впливу держави на економічний розвиток, з її критикою висту­пили прихильники теорії „економіки пропонування' (АЛаффер, М.Фелдстайн). На відміну від кейнсіанців, вони виходили з класичної базо­вої залежності сукупного попиту від сукупного пропонування, котре визна­чається ресурсними можливостями економіки. Тому вони виступили проти кейнсіанських методів антициклічного регулювання, а фіскальну політику розглядали як вплив держави не на сукупний попит, а на сукупне пропону­вання. Основний інструмент впливу - податки, високий рівень яких стримує економічну активність і розширення виробництва, гальмує підвищення про­дуктивності праці, призводить до зростання витрат виробництва і підвищен­ня рівня цін. Відтак рекомендації теоретиків „економіки пропонування' по­лягали у зниженні податків на прибутки корпорацій, зменшенні прогресивно­сті шкали оподаткування і суттєвому скороченні соціальних видатків з бю­джету. Вони були переконані, що навіть якщо у короткостроковому періоді зниження податкових ставок може викликати деяке скорочення податкових надходжень до бюджету, то у довгостроковому періоді - забезпечить зрос­тання заощаджень та інвестицій, що дозволить збільшити виробництво і за­йнятість, а отже, наповнення доходної частини бюджету.

Практичне впровадження цих рекомендацій адміністрацією Р.Рейгана у 1980-х рр. надало суперечливі результати: зниження ставок податку з корпо­рацій стимулювало інвестиції і підвищило темпи економічного зростання, при цьому частка заощаджень у ВВП майже не змінилася, не відбулося очі­куваного скорочення дефіциту державного бюджету США. Оцінка реального впливу настанов „економіки пропонування” і досі залишається дискусійною: одержані позитивні зрушення могли бути як їх наслідком, так і „шлейфом” кейнсіанських заходів регулювання. Принаймні з 1983 року США поверта­ються до короткострокового антициклічного регулювання економіки.

Детально ефективність фіскальної політики буде проаналізована за допо­могою більш складної моделі ISLM. Тепер розглянемо зв'язок фіскальної політики і стану державного бюджету.

10.3.