Сутність фінансів. Фінансова система

Незважаючи на те, що існування фінансів безпосередньо пов’язане з існуванням грошей, причиною, що зумовила виник­нення та існування фінансів, є не гроші, а потреби суб’єктів еко­номіки у ресурсах, які б забезпечували їхню життєдіяльність.

Наявність різних потреб у суб’єктів ринкового господарства зумовлює виникнення різних видів фінансових зв’язків.

Сутність фінансів, закономірності їх розвитку, сфера охоп­лення ними товарно-грошових відносин і роль у процесі суспіль­ного відтворення визначаються економічним ладом суспільства, природою і функціями держави. Фінанси це історична категорія, вони з’явились одночасно з виникненням держави при розшару­ванні суспільства на класи. Найбільший розвиток фінансових відносин відбувся в ХХ ст., особливо після Другої світової війни. Обсяги державних бюджетів стали виражатися в мільярдах наці­ональних валют. В усіх країнах відбулося одержавлення значної частини національного доходу (від 30 до 50 %). Маючи значні фондові кошти держави почали істотно впливати на процес від­творення. Розширилась сфера фінансових відносин, держави по­чала акумулювати не тільки ресурси бюджетної системи, а й ре­сурси позабюджетних фондів.

Фінанси — це сукупність економічних заходів з формування, розподілу, перерозподілу та використання грошових засобів в економіці.

Фінанси це невіддільна сполучна ланка між створенням і ви­користанням національного доходу. Без участі фінансів націона­льний дохід не може бути розподілений в суспільстві. Фінанси виникли як реакція на реальні потреби суб’єктів суспільного життя. Завдяки акумуляції грошових ресурсів і розподілу їх здій­снюється стабілізаційний вплив на економічний стан членів сім’ї, економічний і соціальний клімат підприємства, відбувається еко­номічне та соціальне вирівнювання в суспільстві.

Можна визначити наступні риси фінансів, вони:

— набирають грошової (натуральної) форми;

— носять розподільчий (нееквівалентний) характер, на відмі­ну від обміну, якому властива еквівалентність;

— розподіл ВВП; НД здійснюється через реальні грошові фо­нди (на відміну від цінового розподілу);

— акумулюють і використовують фінансові засоби на безпла­тній основі.

Ознаки фінансових ресурсів (засобів) можна перерахувати на­ступні:

— виражають відносини власності;

— перебувають у постійному русі;

— мають особливі джерела формування;

— відрізняються за напрямами використання;

— мають специфічний склад учасників формування, розподі­лу та використання.

Розрізняють державні, приватні, громадські види фінансів, які включають в себе:

• Державні

— загальнодержавні;

— регіональні;

— фінанси державних підприємств;

— фінанси державних установ та організацій, що здійснюють некомерційну діяльність.

• Приватні

— фінанси приватних підприємств та корпорацій;

— фінанси комерційних установ та організацій;

— фінанси домогосподарств;

• Громадських об’єднань

— різних спілок;

— громадських партій;

— громадських рухів;

— спеціальних цільових та благодійних фондів.

До приватних фінансів подекуди відносять фінанси населен­ня. Це пов’язано з проблемою вивчення структури надходжень і витрат сімейного бюджету.

Фінанси домогосподарства — грошові відносини щодо фор­мування та використання громадянами (членами сім’ї), які разом проживають і ведуть домашнє господарство, спільного грошово­го фонду, який називають сімейним бюджетом. Проблема фінан­сів господарства теоретично осмислюється вітчизняною наукою і потребує подальшого розвитку. Важливо зрозуміти, що купівля- продаж товарів домогосподарствами — явище обміну. Форму­вання спільних грошових фондів та використання їх — сфера розподільчих відносин, яка і утворює фінанси.

Фінанси підприємств, установ та організацій — система відносин між юридичними особами, між юридичними особами, між юридичними і фізичними особами, між юридичними і фізич­ними особами з приводу формування та використання певних грошових фондів (фінансових ресурсів). НА цьому рівні форму­ється переважна частка фінансових ресурсів країни.

Фінанси громадських об'єднань — система відносин між:

— громадськими об’єднаннями та їхніми членами;

— щодо сплати членських внесків, отримання різних виплат, надання пільг;

— за напрямами використання грошових фондів об’єднання;

— громадськими об’єднаннями і і підприємствами, організа­ціями і установами (добровільні внески, пожертвування);

— між різними рівнями громадських об’єднань;

— між громадськими об’єднаннями і підвідомчими господар­ськими об’єднаннями.

Державні фінанси — особлива сфера розподільчих відносин, пов’язана з первинним і вторинним розподілом та використанням ВВП з метою утворення фонду грошових засобів, необхідного для здійснення державою покладених на неї функцій.

Такі грошові засоби набувають форм:

— державного бюджету;

— регіональних бюджетів;

— місцевих бюджетів;

— спеціальних фондів;

— фінансів державних підприємств.

Суть фінансів найбільш повно проявляється через їх функції. Фінанси виконують дві основні функції: розподільчу і контроль­ну, здійснювані ними одночасно.

Розподільча функція фінансів полягає у розподілі націона­льного доходу і створенні так званих основних, або первинних доходів. Основні доходи формуються при розподілі національно­го доходу серед учасників матеріального виробництва, це зарпла­та робітників, службовців, доходи фермерів, доходи підприємств.

Але первинні доходи не утворюють суспільних коштів, доста­тніх для розвитку пріоритетних галузей народного господарства, забезпечення обороноздатності країни, задоволення матеріальних і культурних потреб населення. Для цього необхідно здійснювати подальший розподіл або перерозподіл національного доходу.

Перерозподіл національного доходу пов’язаний:

— з міжгалузевим і територіальним перерозподілом коштів в інтересах найбільш ефективного і раціонального використання доходів і заощаджень підприємств та організацій;

— з наявністю невиробничої сфери, в який національних до­хід не створюється (освіта, охорона здоров’я, управління);

— з перерозподілом доходів між різноманітними соціальними групами населення.

У результаті перерозподілу утворюються повторні, або похід­ні доходи, вони служать для формування кінцевих пропорцій ви­користання національного доходу.

Беручи участь у розподілі і перерозподілі національного до­ходу фінанси повинні забезпечити відповідність між матеріаль­ними і фінансовими ресурсами і насамперед між розміром гро­шових фондів та їх структури, з одного боку, і обсягом та структурою засобів виробництва і предметів споживання — з ін­шого.

Кінцева мета розподілу і перерозподілу національного доходу і ВВП, що здійснюється за допомогою фінансів, виявляється у розвитку продуктивних сил, створені ринкових структур еконо­міки, зміцненні держави, забезпеченні високої якості життя насе­лення тощо.

Контрольна функція фінансів полягає в контролі за розподі­лом ВВП по відповідних фондах і витратою їх за цільовим при­значенням.

Фінансовий контроль спрямований на:

— забезпечення динамічного розвитку суспільного і приват­ного виробництва;

— прискорення науково-технічного прогресу;

— підвищення економічного стимулювання;

— раціональне використання матеріальних, трудових і фінан­сових ресурсів та природних багатств;

— скорочення непродуктивних витрат;

— поліпшення якості роботи у всіх ланках народного госпо­дарства.

Контрольна функція фінансів виявляється також через діяль­ність фінансових органів.

Крім розподільчої і контрольної функцій, фінанси також здійснюють регулюючу функцію. Регулююча функція фі­нансів пов’язана з втручанням держави через фінанси (дер­жавні витр ати, податки, державний кредит) у процес відтво­рення.

Серед ознак фінансових засобів можна виділити наступні:

• виражають відносини власності;

• перебувають у постійному русі;

• мають особливі джерела формування;

• відрізняються за напрямами використання;

• мають специфічний склад учасників формування, розподілу, використання.

Система фінансових відносин різних рівнів та інститутів за­безпечують їхнє функціонування, утворюють фінансову систему країни.

Фіскальна політика являє собою фінансові заходи держави щодо регулювання бюджетних податків і витрат з метою стабілі­зації економіки. Цій політиці властиві наступні функції:

• вплив на стан господарської кон’юнктури;

• перерозподіл національного доходу;

• нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соці­альних програм;

• стимулювання економічного зростання;

• підтримка високого рівня зайнятості тощо.

Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, стабілізація економіки, забезпечення еко­номічного зростання). Держава регулює сукупний попит і реаль­ний національний доход за допомогою державних витрат, транс­фертних виплат та оподаткування.

Основним елементом фінансової системи є державний бю­джет.

Державний бюджет (англ. budget — сумка) — це фінансовий план видатків держави та джерел їх покриття (за рік).

Держбюджет як список державних доходів і видатків за пев­ний період (фінансовий рік) має бути затверджений у законодав­чому порядку.

Через державний бюджет розподіляється близько 70 % націо­нального доходу країни. Сутність держбюджету визначається со­ціально-економічним ладом, природою, задачами і функціями держави.

Бюджетну систему України складають: державний бюджет і місцеві бюджети.

На першому етапі відбувається процес складання проекту держбюджету, Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня подає його на розгляд Верховній Раді України.

На другому етапі — розгляд і затвердження проекту бюджету на сесії Верховної Ради.

На третьому — виконання і складання звіту про виконання (покладено на Кабінет Міністрів України). Фактично виконання бюджету починається з 1 січня і завершується 31 грудня кожного календарного року.

Державний бюджет України

Державний бюджет України має досить тривалу історію становлення і розвитку. Вона бере свій початок у ХУІ ст. Була загальновійськова казна, до якої надходили доходи від рибних промислів, скотарства, полювання. Видатки передбачалися на військове спорядження, будівництво укріплень, монастирів тощо.

У 1990 р. прийнято Закон «Про бюджетну систему України», відповідно до якого державний бюджет складається з двох ла­нок — загальнодержавного бюджету і місцевих бюджетів. За ни­ми закріплені доходи та видатки.

До основних джерел доходів відносять:

• податки;

• платежі за використання природних ресурсів (воду, землю);

• неподаткові надходження (від приватизації);

• доходи від операцій з капіталом;

• офіційні трансферти;

• цільові фонди.

Існує багато статей видатків,

але їх можна згрупувати у шість основних напрямків:

• національна оборона;

• утримання державного апарату;

• фінансування бюджетного сектора економіки;

• соціальні видатки;

• фінансування розвитку економіки;

• відсоток за державний борг.

Наведемо приклад видатків державного та місцевих бюджетів різних країн (табл. 12.1).

Таблиця 12.1

ВИДАТКИ ДЕРЖАВНОГГО ТА МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ РІЗНИХ КРАЇН

Державний бюджет за структурою надходжень та видатків може бути дефіцитним або профіцитним.

Дефіцит державного бюджету — це перевищення видатків державного бюджету над доходами. Дефіцит вважається безпеч­ним, якщо він перебуває на рівні 2—3 % від ВВП.

Державне бюджетне обмеження:

де J— чисті фінансові активи держави в n-му році; — чисті фінансові активи в (nr - 1)-му році;

r — відсоток по чистих фінансових активах B^g_{n - 1} попередньо­го року;

T_n — податки в n-му році;

Tr_n — трансферти в n-му році;

C^g_n — державні споживчі витрати в n-му році;

F^g_n — державні інвестиційні витрати в n-му році.

Є три основні засоби збалансування дефіцитного держбю­джету:

1. підвищення податків;

2. додаткова емісія грошей;

3. державні позики — випуск державних цінних паперів.

До причин дефіциту державного бюджету можна віднести:

• зменшення приросту національного доходу в умовах кризо­вого стану економіки;

• падіння доходів;

• зменшення акцизних податків, які надходять у держбюджет;

• збільшення бюджетних витрат;

• непослідовна фінансово-економічна політика.

Для зменшення бюджетного дефіциту потрібно:

• змінити систему оподаткування;

• перейти від фінансування до кредитування;

• зменшити управлінські витрати;

• підвищити роль місцевих бюджетів;

• скасувати необгрунтовані фінансові пільги;

• здійснювати конверсію;

• ліквідувати дотації збитковим підприємствам.

Профіцит державного бюджету — це перевищення доходів державного бюджету над видатками.

Дані о дефіциті та профециті зведеного бюджету (державний та місцеві бюджети) у 1995—2002 рр. В Україні наведені в табл. 12.2.

Таблиця 12.2

БАЛАНС ЗВЕДЕНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ У 1995-2006 РР.

* Профіцит

Державний борг — сума дефіцитів державного бюджету за мінусом бюджетних надлишків.

Державний борг виникає через брак у державі коштів, необ­хідних для виконання її функцій, тому держава змушена мобілі­зувати додаткові кошти для покриття своїх видатків. Між бю­джетним дефіцитом і державним боргом існує пряма залежність. Державні позики — головне економічно виправдане джерело по­криття бюджетних дефіцитів.

Розрізняють:

• Внутрішній державний борг — це боргові зобов’язання уряду у формі кредитів, отриманих урядом, державних займів, здійснюваних за допомогою випуску цінних паперів від імені уряду і за його дорученням.

• Зовнішній державний борг — борг фізичним, юридичним особам за кордоном та іноземним державам.

Загальний розмір і структура державного боргу наведені в табл. 12.3.

Таблиця 12.3

РОЗМІР І СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО БОРГУ

Внутрішній борг — це борг уряду країни своїм громадянам. Це ситуація, коли всі «винні самі собі». Коли борг не дуже вели­кий, він не справляє відчутного негативного впливу на економі­ку, оскільки не супроводжується вивезенням за кордон матеріа­льних цінностей.

Зовнішній борг лягає тягарем на країну, оскільки вона змушена віддавати товари й послуги в рахунок оплати відсотків і погашен­ня боргу. Крім цього, нерідко іноземні країни надають кредити за умови внесення певних корективів в його економічну політику.

Якщо у країни дуже великий зовнішній або внутрішній дер­жавний борг, їй може бути оголошений дефолт.

Дефолт — визнання країни як неплатоспроможної.

При бюджетному профіциті державний борг може частково погашатися. Витрати на погашення боргу збільшуються із зрос­танням ставок відсотка.