Сутність грошей. Грошові агрегати

Гроші мають багатовікову історію. Вони зародилися ще до нашої ери, і в процесі історичного розвитку багаторазово змінювали свою форму. Детально сутність грошей вивчала класична політична економія.

Товарні гроші представлені золотом і сріблом, а на зорі свого виникнення у людських спільнотах у ролі грошей виступали різноманітні блага - хутро, сіль, худоба і т.п. Їх природа визначалася тим, що вони самі були втіленням людської праці, і тому мали здатність вимірювати вартість інших товарів. Згідно з теорією трудової вартості гроші представляли собою особливий то­вар, який в процесі історичного розвитку виробництва і обміну виділився з маси інших товарів і протистав їм як загальний еквівалент. У VII ст. до н.е. у Стародавній Греції виникла чеканка монет із золота і срібла, а мідні монети з'явилися лише на початку ХVII ст. у Швеції.

Класичні гроші виконували п'ять наступних функцій: міри вартості, засо­бу обігу, засобу нагромадження скарбів, засобу платежу, світових грошей. В умовах обігу металічних грошей необхідно було дотримуватись правила: ме­тал повинен мати однакову вартість у будь-якому способі його використання. Тобто золото і срібло в монетах і промисловому використані повинно мати однакову ціну за 1 грам. В іншому випадку металічні монети зникали з обігу. Так, уже в 1970-х рр., коли ціна на мідь підвищилась, банки США скуповува­ли 100 мідних пенсів за 1,15 дол. Ще раніше, коли зросла ціна на срібло, з обігу зникли срібні монети.

Символічні гроші - це паперові гроші^[58], їх ще називають декретними.

Як засіб обігу гроші обслуговують торговельні угоди. Використання гро­шей значно спрощує і прискорює обмін товарами і послугами в економіці. Переваги товарно-грошового обміну очевидні у порівнянні з так званою бар­терною економікою, де товар обмінюється на товар. Як міра відкладених пла­тежів гроші використовуються для обслуговування кредитних відносин, ко­ли в обумовлений термін сплачується позичена сума.

Гроші як рахункова одиниця використовуються для визначення цін товарів і ведення різних рахунків. Ціни товарів можуть виражатись у національних грошових одиницях або у валюті іншої країни. Наявність самих грошей при цьому не потрібна.

Гроші використовуються також для нагромадження купівельної спромо­жності, коли деякі суми накопичуються на руках у населення для здійснення покупки в майбутньому, або в банку як заощадження. Але цю функцію мо­жуть виконувати не лише паперові гроші, а й інші фінансові і реальні активи.

Символічні гроші можуть використовуватись лише у випадку, коли вве­дені урядом як законний засіб платежу, обов’язковий для прийому при обмі­ні, сплаті боргів чи податків. Сила паперових грошей залежить винятково від довіри населення до уряду. Законодавча підтримка паперових грошей має свою межу. Коли уряд випускає в обіг грошей більше, ніж потрібно для нор­мального функціонування економіки, виникає інфляція, національна валюта швидко втрачає свою купівельну спроможність, продавці відмовляються її приймати, хоч це законний засіб платежу. Громадяни країни починають ви­користовувати іноземну валюту, більш стійку в порівнянні з національною.

Кредитні гроші - найбільш поширена в сучасній економіці форма фінан­сових активів.

До фінансових активів відносяться також акції та облігації фірм, державні облігації, казначейські векселі та інші цінні папери будь-якої держави і навіть майнове багатство. Всі ці фінансові активи відрізняються від грошей характер­ною особливістю - вони не можуть виконувати функцію обігу без попередньо­го перетворення у грошову форму, причому у попередньому обміні ці активи можуть значно змінити свою цінність. За різних умов їх обмін на гроші може дати більшу або меншу суму доходу. Тому їх називають „майже гроші“.

Символічні гроші називають дійсними грошима. „Дійсно гроші“ можуть виконувати функцію обігу і платежу відразу без попереднього обміну, при цьому номінальна цінність грошей не може змінитись - гроші завжди пред­ставляють ту суму, яка на них позначена. Простота, з якою гроші (монети і банкноти центрального банку) можуть обслуговувати угоди, робить їх най­більш ліквідним активом.

Ліквідність ( від лат. Iikvidus - рідкісний) - це можливість швидкого пе­ретворення одного активу в інший актив або у засіб оплати покупки без будь- якої втрати його вартості.

Монети і паперові гроші називають готівкою, або грошима високої ефективності (M₀), вони є абсолютно ліквідним фінансовим активом. На­ступними після готівки високоліквідними активами є банківські чекові депо­зити „до запиту”. Вони називаються трансакційними депозитами і викону­ють функцію засобу обігу. Зауважимо, що кредитні картки і менш поширені дебетні картки - так звані „пластикові“ гроші - не вважаються новим видом грошей, вони просто є документом, який засвідчує, що банк відкрив певній особі рахунок або надав позику.

Заощаджувальні та строкові депозити, а також депозитні сертифікати приносять вищі проценти, але є менш ліквідними активами. Ще менш ліквід­ними є облігації, акції та інші цінні папери, які вільно обертаються на фінан­совому ринку.

Важливою проблемою є визначення кількості грошей, необхідних для об­слуговування обігу. У сучасному суспільстві кількість грошей, що пропону­ється в обіг, перебуває під контролем держави. Якщо уряд не в змозі забезпе­чити необхідну масу грошей, то в економічній системі виникають такі прояви нестабільності як скорочення обсягів виробництва, зростання безробіття, або - за випуску надмірної кількості грошей - інфляція. Американські економіс­ти вважають, що Велика депресія у значній мірі була викликана пасивною грошовою політикою уряду США.

Для забезпечення нормального розвитку економіки необхідна стабільна грошова політика, а для цього потрібно знати, скільки грошей перебуває в обігу, скільки їх потрібно випустити в обіг або зняти з обігу, отже, необхідно уміти вимірювати грошову масу.

Для вимірювання грошової маси всі фінансові активи поділяють на агре­гати за ступенем ліквідності. Кожен наступний агрегат включає в себе по­передні, вужчі грошові агрегати. Єдиного підходу до виділення грошових аг­регатів сьогодні немає. Наприклад, у Великобританії використовують п'ять грошових агрегатів. Перші два агрегати утворюють гроші, які виконують фу­нкцію засобу обігу, а три інші виконують функцію засобу збереження цінно­сті. У США використовуються три грошових агрегати, у деяких випадках ба­нківська статистика виділяє ще один агрегат L, куди включаються всі попе­редні агрегати плюс банківські акцепти, скарбничі векселі, заощаджувальні облігації та інші форми грошових активів.

За стандартами МВФ виділяють грошові агрегати, які в спрощеному ви­гляді групуються наступним чином:

M₀ - національна готівкова валюта;

M = M₀ + поточні депозити (до вилучення);

M 2 = M₁ + строкові та накопичувальні депозити, депозитні сертифікати, цінні папери, що перекуповуються за угодою;

M₃ = M₂ + дорожні чеки, комерційні папери;

M ₄ = M₃ + ліквідні державні цінні папери, облігації, що вільно оберта­ються, євровалютні рахунки, пасиви окремих фінансових по­середників.

З 1993 року Національний банк України визначає такі агрегати:

M₀ - готівка, що перебуває поза банківською системою;

M₁ = M₀ + кошти на рахунках і поточних депозитах;

M₂ = M₁ + строкові депозити і валютні заощадження;

M₃ = M₂ + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.^[59]

Проте границі між грошовими агрегатами досить розпливчасті. Так, осно­вна ідея виділення агрегату M ₁ полягала у тому, що він вимірює активи, які використовуються як засіб оплати. Однак, часто споживачі використовують трансакційні рахунки як засіб нагромадження купівельної спроможності, хоч вони приносять малий процент. З іншого боку, заощаджувальні рахунки, що входять у параметр M₂ і визначаються як вимірник засобів нагромадження, використовуються для оплати покупок, а на деякі їх види можна виписувати обмежену кількість чеків, що є ознакою M₁. Ще менш чітка границя між M₂ та M₃ - невеликі строкові депозити відносяться до M₂, а великі (у США вони визначаються як більші за 100 тис. доларів) - до M₃. У багатьох країнах прийняті нові правила, які забезпечили зручні способи переміщення ресурсів від M₁ - безстрокових депозитів, що не приносили проценту або встановлювали низький процент, - до рахунків з вищим процентом, які від­носяться до M₂. Отже, параметри грошових агрегатів значно коливаються і надають досить приблизну інформацію про кількість грошей в обігу.

З перебігом часу в різних країнах змінюють значення грошових агрегатів, що ускладнює спостереження за їх динамікою. У Великобританії застосову­ють дуже вузький агрегат M₀ і дуже широкий M₄, у Франції у 1978 р. було заново визначено агрегат M₂. У Німеччині та Великобританії вужчі грошові агрегати в останній третині ХХ ст. зменшились, зокрема тому, що вкладники перемістили частину своїх депозитів у більш доходні банківські рахунки.

У сучасному суспільстві гроші виступають не тільки як посередник в об­міні, але і як символ багатства, досягнутого добробуту. Заощадження домо- господарств використовуються не тільки для інвестицій, але і для нагрома­дження фінансових активів у вигляді цінних паперів та готівки.

З введенням в аналіз грошей потрібно розрізняти реальні і номінальні по­казники. Якщо у реальному виразі заощадження визначаються як S = Y — C, то номінальні заощадження можуть бути виражені з врахуван­ням рівня цін: PS = PY — PC. Аналогічно, якщо розглянемо поведінку до- могосподарства у двоперіодній моделі, то номінальні заощадження приват­ного сектора у першому періоді можуть бути описані рівнянням:

P₁S₁ = P₁I₁ + B₁ + M₁, (14.1)

де I₁ - інвестиції першого періоду.

Це означає, що домогосподарства частину загальної суми заощаджень ви­користали для інвестицій (P₁I₁), іншу частину - для купівлі облігацій (B₁), а решту - для нагромадження грошей як активу (M₁). У такому випадку номінальне споживання першого періоду зменшиться:

Зате у другому періоді споживчі можливості збільшуються, тому що до­могосподарство може використати не тільки свій номінальний доход другого періоду за відрахуванням чистих податків, але й суму облігацій разом з про­центом і нагромаджену суму грошей:

де І - номінальна ставка проценту.

Відмітимо, що збережена сума грошей M₁ не приносить процентів, тобто

у другому періоді домогосподарство втрачає можливі доходи у вигляді про­центів, які могло б отримати, якби нагромаджувало у першому періоді не гроші, а облігації на ту ж суму. Це можна виразити таким чином:

Об’єднавши рівняння (14.2) і (14.3) та зробивши деякі перетворення, мо­жемо вивести двоперіодне бюджетне обмеження домогосподарства:

де M / P - реальні касові залишки з врахуванням цін другого періоду.

Складовау рівнянні (14.4) дає точну міру альтернативних

витрат збереження грошей у порівнянні зі збереженням облігацій - це втрата процентів, не виплачених на реальні касові залишки M/P.

Зауважимо, що дисконтування у бюджетному обмеженні проводиться за допомогою реальної процентної ставки (r), а альтернативна вартість збере­ження грошей як активу вимірюється втратою суми проценту за поточною номінальною ставкою проценту (І). Поточна реальна ставка проценту дорів­нює номінальній ставці за відрахування темпу інфляції (P₊₁) :

звідки номінальна ставка проценту (І) :

Ці підходи до аналізу грошей дозволяють пояснити ринок грошей як скла­дову частину фінансового ринку. Грошовий ринок забезпечує обіг коротко­строкових зобов’язань у вигляді банкнот, він переплітається з ринком позичко­вого капіталу або кредитним ринком, який забезпечує рух коштів від заощад- ників до позичальників, разом вони утворюють грошово-кредитний ринок або ринок позичкового капіталу, який тепер і є предметом нашого аналізу.

На грошовому ринку діють три економічні агенти:

■ первинні позичальники - нефінансові фірми та державні установи;

■ первинні кредитори - домогосподарства, фірми, держава, які мають фі-

нансові надлишки;

■ фінансові посередники - банки, фондові біржі та ін.

Ринок грошей - особливий ринок, тому що гроші, як специфічний товар, не продається назавжди, а лише тимчасово передаються іншому суб'єкту і повертаються через певний період до свого власника з приростом. Однак, грошово-кредитний ринок має ті ж самі складові, що і товарний ринок - по­пит, пропонування і ціну, які утворюють механізм функціонування ринку. Роль ціни грошей виконує процент - сума грошей, яка сплачується за можли­вість тимчасового користування чужими активами.

14.2.