Попит на гроші та його види: класичний та кейнсіанський підходи

Попит на гроші - це сума грошей, яку люди вважають за доцільне мати у даних економічних умовах на певний момент часу. Це загальна потреба у грошових засобах. За попитом на гроші в першу чергу стоїть попит на това­ри.

Попит на гроші відрізняється від попиту на товари і послуги перш за все тим, що він представляє собою статичну величину, „запас“, а не потік. Коли ми розглядаємо попит на товари, то визначаємо потік товарів за певний пері­од (день, тиждень, рік). Коли ж маємо на увазі попит на гроші, то визначаємо розмір суми ліквідних активів на даний момент. Узагальнено попит на гроші аналізують як запас активів, що входять до параметру грошової маси М2, хоч в багатьох випадках беруть до уваги лише агрегат M₁, щоб спростити аналіз. На товарному ринку обсяг попиту є оберненою функцією ціни - осно­вного його чинника, а на грошовому ринку обсяг попиту на гроші є оберне­ною функцією процентної ставки, яка виступає ціною грошей.

Існують різні теоретичні концепції попиту на гроші, серед них виділяють класичну, неокласичну, кейнсіанську та сучасні концепції.

Класична концепція - це кількісна теорія грошей, виникнення якої пов'язують з „революцією цін“ в Європі XVI-XVII ст., коли потік дешевого золота і срібла з країн Нового Світу викликав швидке підвищення рівня цін. Гроші в класичному розумінні - це передовсім товарні гроші. Сутність кіль­кісної теорії грошей полягає у тому, що загальний рівень цін змінюється про­порційно кількості грошей, котрі перебувають в обігу. Грошове пропонуван­ня приймалось як екзогенно задана величина, відповідно попит на гроші, за яким стояв попит на товари, повинен був дорівнювати цій величині.

Неокласична концепція стала модифікацією кількісної теорії гро­шей, яка пізніше, вже у ХХ ст., формалізувала пряму причинно-наслідкову залежність між кількістю грошей в обігу і рівнем цін у двох версіях - рівнян­ня обміну та кембриджського рівняння.

Версія, запропонована американським економістом Ірвінгом Фішером, представлена відомим рівнянням обміну:

M V = P ■ Y, (14.6)

де M- грошова маса;

V - швидкість обігу грошової одиниці;

P - рівень цін;

Y - реальний обсяг національного виробництва.

З рівняння (14.6) можна визначити попит на гроші (M^D ) :

За припущення постійної швидкості обігу грошей попит на гроші був пропорційним номінальному ВВП (PY). Оскільки реальний ВВП (Y) у до­вгостроковому періоді змінювався повільно, а у короткостроковому внаслі­док незмінності технологій залишався практично незмінним, зміна кількості грошей в обігу і попиту на гроші впливала лише на номінальні змінні (рівень цін) і не впливала на реальні, підтверджуючи справедливість висновку про нейтральність грошей класичної дихотомії.

У Західній Європі набув поширення інший варіант кількісної теорії - те­орія касових залишків, яку розробили професори Кембриджського універси­тету А.Маршалл, А.Пігу і Д.Робертсон. Для визначення попиту на гроші вони запропонували кембриджське рівняння:

M = k ■ P ■ Y, (14.8)

де Y - реальний обсяг виробництва (доходу);

k - коефіцієнт касових залишків.

Відмінність кембриджської версії полягала у тому, що в ній замість швид­кості обігу грошей було введене поняття переваги ліквідності. Коефіцієнт ка­сових залишків (k) або коефіцієнт переваг ліквідності показує, яку частку номінального доходу (PY) населення зберігає у вигляді готівки. Він є обер­неним до швидкості обігу грошейчим швидше гроші переходять

з рук в руки, тим менший їх запас потрібний для оплати покупок у періоди між находженнями грошей.

Крім того кембриджське рівняння припускало наявність різних видів фі­нансових активів з різною доходністю і можливість вибору між ними.

означало, що опосередковано величина k пов'язана зі ставкою проценту. Підвищення ставки проценту спонукало зменшити частину доходу, яку насе­лення зберігало у вигляді касових залишків, і перерозподілити доход на ко­ристь активів, що приносять проценти. Ці міркування стали відправною точ­кою для більш складних сучасних досліджень грошового ринку, зокрема, теорії портфелю. Разом з тим, для аналітичних цілей величина k, як і величина V в рівнянні обміну, приймаються незмінними.

В цілому і рівняння обміну, і кембриджське рівняння визначили загальні принципи неокласичного підходу до пояснення трансакційного попиту на гро­ші: він прямо залежить від реального обсягу національного виробництва (Y) і рівня цін (P) і обернено - від швидкості обігу грошей (V).

Таким чином, трансакційний попит на гроші, пов'язаний з функ­ціями грошей як засобу обігу та засобу платежу, може бути представлений рівнянням:

Рівняння (14.7, 14.8, 14.9) описують номінальний попит на гроші або попит на номінальні грошові залишки.

Рівнянняреального попиту на гроші або попиту на реальні касові за­лишкиможе бути виведене з формули (14.9):

Якщо величини k і V не­змінні, то реальний попит на гроші для угод залежить від об­сягу реального доходу (Y ). Зв'язок трансакційного попиту на гроші та доходу ілюструє рис. 14.2. Лінія 45⁰ відображає уявну ситуацію, коли б трансакційний попит на гроші був рівний дохо­ду. Лінія, розташована нижче, відображає реальну ситуацію,

Рис. 14.2. Зв'язок трансакційного попиту на гроші та доходу

коли попит на гроші для угод менший від доходу, оскільки враховується швидкість обігу

грошової одиниці за певний період або коефіцієнт касових залишків.

Кейнсіанська концепція отримала назву „теорія переваг ліквідно­сті^. У ній розглядаються два види попиту на гроші - трансакційний і спе­

кулятивний. Дж. М. Кейнс розширив уявлення про чинники попиту на гро­ші, виділивши три мотиви збереження готівкових грошей:

■ трансакційний мотив, тобто потребу у грошах для здійснення оплати угод (поточних операцій);

■ застережний мотив - потребу у грошах для непередбачених витрат;

■ спекулятивний мотив - потребу мати гроші для вкладень у доходні фінансові активи.

Попит на гроші за двома першими мотивами складає трансакційний по­пит, котрий виводиться з неокласичної моделі і є функцією від доходу

Попит за застережним мотивом - мотивом обачливості - пов'язаний з

несподіваними платежами чи змінами доходу. Щоб у таких випадках не брати позику або не продавати своє майно чи інші активи для здійснення непередба­чених покупок, ринкові суб'єкти три­мають деяку кількість готівки на руках як запас, що збільшує обсяг трансакцій- ного попиту на гроші.

В цілому трансакційний попит, як вважали і класики, і Кейнс, залежить від рівня доходу і не залежить від ставки проценту. Тому крива трансакційного попиту (M_t^D) в системі координат

Рис. 14.3. Трансакційний попит на гроші ^z' ^{M має вигляд вертик}ал^{ьної прямої}

(рис. 14.3).

Спекулятивний попит на гроші пов'язаний з класичною функцією гро­шей як засобу нагромадження, збереження цінності. Економічні суб'єкти можуть зберігати свої заощадження в різних активах - або у формі грошей, або у формі цінних паперів, або у вигляді матеріальних активів. Дж. М. Кейнс вважав, що спекулятивний мотив відображає невпевненість людей у збереженні вартості активів у вигляді цінних паперів та інших боргових зо­бов'язань, а також прагнення максимізувати свої доходи. Саме спекулятив­ному мотиву зберігання грошей Кейнс надавав виключно важливого значен­ня у своїй теорії переваг ліквідності.

Приймаючі рішення щодо розподілу заощаджень між різними формами активів, люди порівнюють витрати і вигоди кожної з них. З огляду на форму­вання спекулятивного попиту, витрати і вигоди всіх видів фінансових активів визначаються їх прибутковістю - процентним доходом, який можна одержа­ти або втратити. У кейнсіанській моделі для спрощення аналізу вибір здійс­

нюється серед двох активів: гроші або державні облігації. Облігації прино­сять фіксований додатковий доход у вигляді певної суми процентів, але зав­жди існує ризик втрати частини цінності у зв’язку з коливаннями ринкової кон’юнктури. Готівкові ж гроші не приносять додаткового доходу, якщо збе­рігаються вдома, але і не втрачають своєї цінності, коли немає інфляції. Спе­кулятивний мотив виникає від коливання ринкової оцінки облігацій, які віль­но продаються і купуються на ринку.

Цей зв’язок ілюструє рис. 14.4., на якому перші два графіка представлять попит на облігації (B^d ), а третій - спекулятивний попит на гроші Графік 14.4.а) ілюструє обернену залежність обсягу попиту на облігації (В) від їх ринкової ціни (P_b ). Взаємопов’язаний з ним графік 14.4.б) в іншій си­стемі координат (і — В) виявляє пряму залежність обсягу попиту на обліга­ції від їх доходності, яка визначається ставкою проценту. Це означає, що ціна облігації з фіксованим доходом перебуває в оберненій залежності від ставки проценту на облігації.

Рис. 14.4. Попит на облігації та спекулятивний попит на гроші

Наприклад, на облігації з початковою ціною 200 грн. зазначено, що вона приносить щорічно процентний доход у 20 грн. Це означає, що ставка проце­нту по облігації дорівнює 10% (20/200, %). Коли її ціна зросте до 220 грн., процентна ставка знизиться до 9% (20/220, %), а коли ціна знизиться до 100 грн., процентна ставка зросте до 20% (20/100, %). Власники облігацій, нама­гаючись максимізувати доход у короткостроковому періоді, слідкують за ставкою проценту на облігації і, керуючись спекулятивним мотивом, з під­вищенням ставки купують дешеві облігації, сподіваючись, що коли кон’юнктура зміниться, ціна їх зросте (а ставка проценту відповідно знизить­ся), вони зможуть їх продати дорого.

Отже, за вищої ставки проценту зростає обсяг попиту на облігації, які на­селення купує у банків, відповідно відбувається приплив грошей у банки, а

Рис. 14.5. Спекулятивний попит на гроші

обсяг спекулятивного попиту на гроші зменшується, що ілюструє рис. 14.4.в). І навпаки, зниження ставки проценту (подорожчання облігацій) веде до їх продажу банкам, відповідно відбувається відплив грошей з банків, це означає, що спекулятивний попит на гроші зростає.

Коливання ставки проценту по облігаціях має межі, які умовно можна визначити як деякі граничні рівні процентних ставок:

. Власне, вони й визна­чають межі зниження і зростання спекулятивного попиту(рис.

14.5). За мінімальною ставкою про­центужоден суб'єкт не буде купувати дуже дорогі облігації, всі операції на грошовому ринку при­пиняються, оскільки банкам неви­гідно давати гроші в кредит, а насе­

ленню невигідно тримати гроші в банку у вигляді депозитів, попит на гроші як актив досягає свого максимального значення. За ставки проценту Z_max всі суб'єкти перетворять гроші в облігації і спекулятивний попит на гроші буде відсутній. Отже, в основі спекуляти­вного попиту на гроші лежить обер­нена залежність між ставкою проце­нту та курсом облігацій.

Узагальнено номінальний спе­кулятивний попит на гроші може бути представлений як спадна функція від процентної ста­вки на облігації:

Згідно з кейнсіанською концеп­цією, сукупний попит на гроші представляє собою суму трансак- ційного та спекулятивного попиту:

Рис. 14.6. Сукупний попит на гроші: кейнсіанська модель

Отже, номінальний сукупний попит на гроші можна представити як фу­нкцію трьох змінних: рівня цін, доходу та процентної ставки:

Функція сукупного попиту на реальні грошові залишки за припущення незмінної швидкості обігу грошей матиме вигляд:

Графічно функція сукупного попиту на грошівіддалена від вертика­

льної осі на величину трансакційного попиту (рис. 14.6). Обсяг незалежного від ставки проценту трансакційного попиту відкладаємо на горизонтальній осі, а вже від нього - функцію спекулятивного попиту на гроші.

Положення кривої попиту на гроші визначається величиною номінального доходу. За умови збільшення номіна­льного доходу (чи в результаті інфля­ції, чи в результаті збільшення реаль­ного обсягу виробництва) кожне домо- господарство і кожна фірма за будь- якої ставки проценту будуть здійсню­вати більший обсяг операцій, тому їм знадобиться більша кількість грошей. Також вони будуть схильні збільшити розміри своїх нетрансакційних рахун­ків. Графічно це буде виглядати як зміщення кривої сукупного попиту на гроші(рис. 14.7).

Рис. 14.7. Зміни у попиті на гроші при зміні номінального доходу

Криву сукупного попиту на гроші часто називають кривою переваг лікві­дності (L). У кейнсіанській інтерпретації³ складові сукупного попиту на

гроші представлені як L₁ (трансакційний попит та попит з мотивів пересто­роги) та L₂ (спекулятивний попит), а функція сукупного попиту на реальні грошові залишки має вигляд:

де r - реальна процентна ставка.

Отже, згідно з кейнсіанською концепцією, реальний попит на гроші є функцією двох змінних - рівня доходу та ставкипроценту:

^[1] Кейнс Дж. М. Общая теорія занятости, процента и денег. - М.: Прогресс, 1978. - с.268-269.

Сучасні теорії попиту на гроші поділяються на два напрямки:

■ теорії, які досліджують роль грошей як засобу обігу, називають теоріями операційного (трансакційного) попиту, або запасовими моделями;

■ теорії, які зосереджують увагу на функції грошей як засобу нагромаджен­ня цінностей, отримали назву портфельних теорій.

Розглянемо ці теорії, що акцентують увагу на деяких інших аспектах по­питу на гроші.

14.3.