Сутність інфляції, її вимірювання та види

Інфляція в сучасному суспільстві проявляється перш за все як підвищення загального рівня цін. Подорожчання набору товарів у споживчому кошику відразу привертає увагу всіх і надає інформацію про зміни в економіці.

Однак загальноекономічний рівень цін можна розглядати з двох точок зору. Якщо позначиморівень цін, який визначає кількість грошей, необхідних для купівлі одиниці товару чи послуги в споживчому кошику, то обернена величинавизначить кількість товарів і послуг, які можна купити за од­ну грошову одиницю. Іншими словами, з одного боку- цінність товарів і послуг, виражена в грошах, а з іншого -цінність грошей, виміряна в кі­лькості товарів і послуг. Коли загальний рівень цін зростає, цінність грошей (їхня купівельна спроможність) падає. Тому економісти-теоретики вважають, що інфляція - це явище, яке характеризує цінність використовуваного в еко­номіці засобу обігу.

Цінність грошей як засобу обігу, як і цінність товарів, визначається взає­модією попиту на них та їх пропонування. Ми знаємо, що пропонування грошей залежить від діяльності комерційних банків і центрального банку країни. Попит же на гроші залежить від багатьох чинників, але найважливіше

O M₀ M₁

Рис. 18.1. Збільшення кількості грошей і рівноважний рівень цін

значення має середній рівень цін в економіці. Підвищення рівня цін приво­дить до збільшення попиту на гроші, оскільки їх цінність падає.

На горизонтальній осі відклада­ється кількість грошей в обігу, ліва вертикальна вісь показує цінність грошей (VM), права - рівень цін . На вертикальних осях цінність грошей і рівень цін мають обернені значення. Спадна крива попиту на гроші (M^d ) показує, що коли цін­ність грошей знижується, потреба в них зростає. Початкова рівновага в точці А встановлюється за рівня цін рівноважна цінність грошей VM = 1/3.

Якщо центральний банк з будь- яких міркувань збільшить грошову масу в обігу, утвориться

надлишок грошей в кишенях населення. Значна частина грошової маси не буде забезпечена товарами і послугами.

Населення по-різному реагує на збільшення кількості грошей - одні відра­зу купують більше товарів і послуг, інші вкладають їх у придбання цінних паперів, а треті - поповнюють свої заощадження в банку, що в свою чергу дозволяє збільшити кредити для купівлі інвестиційних товарів, - таким чи­ном, вливання грошей в кінцевому результаті веде до зростання сукупного попиту на товари і послуги, що за незмінного обсягу виробництва товарів і послуг спричиняє зростання цін.

Отже, інфляція трактується більшістю економістів як чисто грошовий фе­номен. Відомий дослідник грошей М. Фрідмен стверджував: „Інфляція зав­жди і всюди є явищем грошової сфери". З цієї точки зору сутність інфляції розкриває таке визначення: інфляція - це знецінення грошової одиниці в ре­зультаті перевищення грошовою масою в обігу реальної потреби у ній госпо­дарства, яке проявляється в стійкому процентному зростанні загального рівня цін на товари і послуги.

Термін „інфляція" вперше був застосований у Північній Америці під час громадянської війни 1861-1865 років для характеристики „розбухання" папе­рово-грошового обігу, потім він став застосовуватись у Франції та Англії, особливо поширився в економічній літературі після першої світової війни 1914-1918 рр.

Однак ознаки інфляції прослідковуються ще з більш давніх часів, дослід­ники знаходять їх у Стародавній Греції і Стародавньому Римі, за 300 років до нашої ери. Інфляційні процеси тоді були пов'язані з війнами, епідеміями, не­врожаями і т. п. стихійними лихами, котрі зменшували чисельність населен­ня, а також з надмірною чеканкою неповноцінних монет, які випускались в обіг за номіналом повноцінних. В епоху феодалізму поширилась заміна сріб­них монет мідними зі збереженням попереднього грошового номіналу. Така операція приносила величезний доход державній скарбниці, але викликала сильну інфляцію мідних монет. У Росії в 1654-1662 рр. було випущено таку велику кількість мідних монет, що їх цінність знизилася до вартості металу, котрий містився в одній монеті, - це складало 1-2% номіналу. Інфляція була настільки руйнівною, що викликала повстання, відоме в історії як „мідний бунт“. З появою паперових грошей монетно-грошова інфляція змінилась па­перово-грошовою. Проте держави з XVIII-XIX ст. намагались стабілізувати паперово-грошовий обіг. В країнах, де був введений золотий стандарт, скла­лась відносно стійка грошова система, інфляція спостерігалась в окремих з них як спорадичний процес. З крахом золотого стандарту в середині ХХ ст. інфляція набула загального і хронічного характеру в усіх країнах.

Зауважимо, що не усяке знецінення грошей означає інфляцію. Так, після відкриття багатих родовищ золота повноцінні золоті гроші знецінились через те, що впала вартість самого золота. Інфляція не виникає в умовах обігу пов­ноцінних металічних грошей, оскільки при збільшенні їх кількості частина монет осідає як скарби і не переповнює канали обігу. Не усяке знецінення і паперових грошей означає інфляцію, воно може бути наслідком втрати до­віри населення до уряду, як це трапилось у Франції, де за період 1945-1958 рр. змінилось 25 урядів.

Також не усяке зростання цін можна розуміти як інфляцію, воно може бу­ти зумовлене поліпшенням якості продукції або підвищенням витрат вироб­ництва у зв'язку з додатковими заходами, спрямованими на охорону довкіл­ля.

Відоме монетарне правило (16.3) визначає, що коли темп приросту гро­шової маси дорівнює темпам приросту реального обсягу виробництва і неін- фляційного зростання цін, то інфляції не буде:

Інфляційні чинники можуть виникати як на боці товарів, їх виробництва і реалізації, так і на боці грошей - їх маси і швидкості обігу. Будь-яка зміна структури суспільного виробництва, яка супроводжується скороченням обо­роту товарів і послуг, впливає як інфляційний чинник за даної маси грошей в обігу. Прискорення обігу грошей за інших незмінних умов також викликає інфляцію, як і додатковий випуск грошей в обіг. Отже, можна дати ще більш

ґрунтовне визначення: під інфляцією розуміють стійке самовідтворюване зростання середнього рівня цін на всі товари і послуги, яке може бути викли­кане багатьма суперечностями ринкової економіки, серед яких важливу роль відіграють циклічний характер розвитку і державне втручання в економіку.

Існує багато класифікацій прояву інфляції за різними критеріями:

■ за інтенсивністю розвитку розрізняють помірну (повзучу), галопую­чу та гіперінфляцію;

■ за механізмом розвитку - інфляцію попиту та інфляцію витрат;

■ за масштабами - регіональну, національну, світову;

■ за впливом держави - контрольовану, неконтрольовану, відкриту, пригнічену;

■ за мірою передбачення - прогнозовану (очікувану) та непрогнозовану (неочікувану).

Розглянемо детальніше деякі основні форми прояву інфляції.

Інтенсивність інфляції вимірюють за допомогою показника рівня (темпу) інфляції. Його обчислюють за різними підходами. На практиці темп інфляції вимірюють на основі зміни індексу споживчих цін стандартного кошика това­рів і послуг, споживаних типовими представниками домогосподарств. За ін­шими підходом темп інфляції визначають за допомогою дефлятора ВВП. По­казники, обчислені за різними підходами, дещо відрізняються між собою, оскі­льки дефлятор ВВП включає всі види товарів і послуг, а не тільки споживчі.

Узагальнено рівень (темп) інфляції можна визначити за формулою:

де- рівень (темп) інфляції; P_t - індекс цін у році t;

- індекс цін попереднього року.

Форми інфляції за інтенсивністю мають таку кількісну характеристику:

■ помірна інфляція має місце, коли рівень цін зростає не дуже швид­кими темпами - до 10% на рік;

■ галопуюча інфляція виникає, коли зростання цін вимірюється дво­значним числом від 10% до 200% за рік;

■ гіперінфляція починається, коли темп зростання цін перевищує 200% за рік. Формальний критерій гіперінфляції ввів Філіп Кейган: вона настає, коли темп інфляції перевищує 50% за місяць.

Помірна інфляція не завдає великої шкоди економіці, кейнсіанці навіть вважають, що вона сприяє економічному розвитку, стимулює розширення підприємництва. Вона передбачувана, і уряд може коригувати свою політику, а населення встигає пристосуватись до зростання цін.

Галопуюча інфляція порушує стабільність розвитку - підприємці постійно підвищують ціни, банки підвищують процентні ставки за кредит, купівельна

спроможність населення падає, важко координуються міжгалузеві зв'язки, грошова система переживає кризу.

Подальше прискорення інфляції означає її перехід до гіперінфляції, коли грошова система руйнується, підприємства масово банкрутують, населення втрачає довіру до національної валюти. Починається „втеча від грошей“, лю­ди намагаються якнайшвидше витратити „гарячі гроші“ на купівлю товарів чи послуг, тим самим штучно підвищуючи попит і ще більше розкручуючи інфляцію. Інфляційні очікування посилюють інфляцію, і уряд не може впли­нути на поведінку населення. Все це згубно впливає на економіку.

В різних країнах спостерігається різна інтенсивність інфляції. В сучасний період в індустріально розвинутих країнах переважає помірна інфляція до 10% на рік. Гіперінфляція виникає рідко. В світовій історії відмічено всього 15 випадків гіперінфляції, з них 7 випадків припадає на другу половину 1980­х років. У цей час вона охопила ряд країн, серед яких були Перу, Аргентина, Бразилія, Нікарагуа, Польща, Югославія, а в 1990-х роках гіперінфляцію пе­режила Україна.

Інфляцію попиту та інфляцію витрат вважають основними формами, ко­трі пояснюють механізм розвитку інфляції та її причини. Вони тісно переплі­таються і мають тенденцію переходити одна в одну.

Початковим поштовхом до виникнення інфляції попиту може бути фіс­кальна або монетарна експансія уряду (збільшення видатків з бюджету, зни­ження податкового тиску або зниження процентної ставки). Ці заходи, які уряд застосовує з метою переборення депресії, підвищують доходи населення і сприяють стрімкому зростанню скупного попиту. За незмінного обсягу про­понування високий попит урівноважується підвищенням цін на товари і по­слуги. Потім стійка тенденція загального рівня цін до зростання стимулює розширення випуску, оскільки забезпечує фірмам максимізацію прибутку. Поведінка фірм ґрунтується на очікуваннях підприємців, що ціни на ресурси деякий час залишатимуться на попередньому рівні. Фірми поспішно розши­рюють попит на ресурси, в тому числі й на робочу силу. Згодом на зростання попиту починає реагувати ринок ресурсів. Додатковий найом робітників зу­мовлює підвищення зарплати, цьому сприяють профспілки та соціальна полі­тика уряду, індексація доходів. Зростання номінальної зарплати чинить по­двійний вплив на розвиток інфляції: з одного боку, підвищується сукупний попит, а з іншого - фірми несуть додаткові витрати, які намагаються пере­класти на покупців. Все це сприяє новому підвищенню цін. Інфляція попиту переходить в інфляцію витрат.

Інфляція витрат має два основних джерела розвитку - підвищення цін на сировину і зростання зарплати. Коли ціни на ресурси зростають швидше, ніж їх продуктивність, середні витрати виробництва зростають, що веде до зменшення прибутків підприємців, на що вони реагують скороченням обсягів виробництва. Внаслідок скорочення пропонування рівень цін зростає.

Ситуація, коли загальний рівень цін зростає одночасно зі скороченням рі­вня виробництва, називається стагфляцією.

Поєднання інфляції попиту та інфляції витрат утворює так звану інфля­ційну спіраль.

Для багатьох країн характерні коливання інфляційних процесів - спочатку відбувається прискорення темпів інфляції, а згодом їх уповільнення. Упові­льнення темпів інфляції дістало назву дезінфляція.

Протилежний інфляції процес стійкого і тривалого зниження цін назива­ється дефляцією.

Описані форми характерні для відкритої інфляції. Прихована (пригніче­на) інфляція виникає, коли ціни утримуються стабільними, але існує диспро­порція між сумою цін наявних товарів і послуг та кількістю грошей в обігу. Вона проявляється у дефіциті товарів і послуг. Прикладом такої інфляції мо­же бути дефіцит, який виник в Радянському Союзі в період перебудови (1980-ті рр.). Прихована інфляція не може бути виміряна безпосередньо, оскільки ціни утримують на одному і тому ж рівні. Існують методи опосеред­кованого вимірювання. Про масштаби інфляції можна отримати інформацію, порівнюючи ціни в сфері державної торгівлі і ціни неконтрольованого ринку. Про розвиток інфляції свідчать також зниження рівня товарно-матеріальних запасів та зростання співвідношення між заощадженнями і величиною касо­вих залишків. Незабезпечені товарами гроші підвищують рівень заощаджень.

Важливо розрізняти прогнозовану і непрогнозовану інфляцію. Прогнозо­вана інфляція - це інфляція, яка враховується в очікуваннях населення. Лю­ди планують свою майбутню діяльність з врахуванням темпів інфляції. Так, кредитори і позичальники зацікавлені у визначенні реальної процентної став­ки, вони будуть готові до того, що банки скоригують номінальну процентну ставку на прогнозований темп інфляції, враховуючи ефект Фішера, згідно з яким рух номінальної процентної ставки повторює темп інфляції тобто номінальна процентна ставка буде зростати приблизно тими ж темпами, що й інфляція. Аналогічно орендна плата за приміщення і квартири також буде скоригована у бік підвищення. Профспілки при укла­данні нових трудових угод будуть передбачати підвищення зарплати. В ціло­му всі економічні рішення будуть враховувати очікувану зміну цін.

Непрогнозована інфляція стає несподіванкою для населення і несе вкрай негативні наслідки. Вона призводить до зниження всіх видів фіксованих до­ходів, погіршує стан кредиторів, хоча сприяє боржникам.

Очікування, що формуються на основі аналізу тенденцій минулого пері­оду називаються адаптивними, вони можуть сприяти підвищенню темпів інфляції. Враховуючи минулі темпи інфляції, населення намагається якомога швидше позбутися „гарячих“ грошей, що прискорює зростання попиту. По­ведінка управлінців, які приймають масштабні рішення, базується на раціо-

нальних очікуваннях, які враховують не лише темпи інфляції минулих років, але і можливий розвиток подій у майбутньому, спираючись на висновки екс­пертів. Уряди, які проводять експансіоністську політику, також повинні ке­руватись раціональними очікуваннями, і на цій основі контролювати розви­ток інфляції. Проте часто інфляція виходить з-під контролю і завдає значно більшої шкоди економіці, ніж передбачалось.

18.2.